Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Рай - Барка Василь - Страница 47
— Нема… не біда! — тут писатиму…
Він ткнувся носом і обома руками в кам яну стіну, ніби лагодився писати.
— Ходім, Анатолію! — схопив його Серпокрил за плечі і повів далі. Корольчук погодився:
— Напишу, — сказав з натхненним виглядом.
Ледве дійшли до перехрестя, як побачили дві персони, від самого вигляду яких кожний, крім нечувственного Корольчука, відчув щось неприємне на душі. То були: товариш Тімурленков і голова місцевого комітету, Іван Іванович.
Погляд Тімурленкова замикав у собі безодню офіційносте, в той час як доброзичлива іронія, позначена барвою найбільшої самовпевненосте, випромінювалася з тверезоп’яних очей Івана Івановича, перехиленого на ціпок. Але обидва мали спільну прикмету; обидва своїми обличчями нагадували бронзові пам’ятки: перший з них — старішого і тому темнішого матеріялу; другий — новішого і тому світлішого.
Перед їхні ясні очі станув, освітлений рефлексами від пожежі, гурток громадян, з котрих кожний на свій лад, крім зрівноваженого Серпокрила, допіру пережив бурхливі хвилини.
— Як ви почуваєтеся? — невідомо що маючи на увазі, але майже з містичною багатозначністю спитався Тімурленков.
Невідомо, як би відповіли йому громадяни, але сама природа допомогла: раптом, після окремих важких крапель, полив дощ, ніби річку підняло на хмари і кинуло на землю разом з блискавкою. Навіть дракон перестав нищити готель і прищулив червоні крила.
Косо напнуті струни заблищали в багряних відсвітах від пожежі і з плюскотом забилися об каміння. Громадяни разом з начальством стали на розі, під балконом другого поверху; а вода, заливши його, потекла з трьох боків: ніби бурхлива завіса, крізь яку раз у раз просвічувалися сині сполохи.
Ольга тулилася до Астряба, щось йому шепотіла, боязко оглядаючись на грім, що вибухав і прокочувався з гуркотом по хмарних ущелинах. Астряб віддихувався після пригоди в готелі, мовчки гладив руку своїй коханій. Вони стояли окремо, в стороні від інших, щасливі своєю близькістю серед грозової ночі. Антон Никандрович мав прекрасний настрій; усміхався, зосереджений на якійсь думці, і несамохіть помахував рукою: що це означало — ніхто не зміг би пояснити. Його противник, Серпокрил, стояв оддалік і зиркав на нього, без злоби і роздражнення, але дуже випитливо; видно, намагався розгадати, що в старого на душі. На грозу Серпокрил ніяк не зважав: до такого видовища він був звичний і не надавав йому ніякого значення. Але його приятель, Анатолій, був захоплений: як домашня птиця на запалений увечорі сірник, щоразу повертав обличчя до блискавки. Радів їй; мав такий вигляд, мовби лагодився прочитати на честь її чудесну оду, проте не міг пригадати, як вона починається.
Щодо начальства, то воно з демонстративною зневагою до блискавок та грому вистануло наперед. Тімурленков прибрав величну позу, одна рука в кишені, друга на грудях, заложена за френч, і дивився так, ніби негода заважала розв’язувати важливу проблему. Поруч нього Іван Іванович спирався на ціпок, виражаючи всією фігурою поняття про веселу гордість, особливо — в піднесенні голови і легких поворотах її.
Міліція, разом з тими, чиї документи вона мала перевірити, відступила на позиції під домами. І що дужчав дощ, то в швидшому темпі танула піддоглядна публіка, мовби вона просотувалася крізь камінні стіни, змочені дощовими бризками. Зрештою, зосталися лише найінертніші, під охороною різноманітних виступів над головами.
А в високих хмарах мигтіли сині сполохи, кидаючи раптовий блиск на місто; через декілька секунд вибухав, вигуркотував грім і затихав вуркотанням. Раптом проймалося внизу білясто–палевим сяєвом; після того було чути, ніби велетенський віз прокочувався через дерев’яний міст. Одна блискавка прорвалася і зміїсто завернула до землі, мовби хтось огненним пером підкреслив свій підпис на небі; хвиляста лінія нагадувала примхливу річку на географічній мапі. Пломениста і тріпотлива, ранила очі раптовою яскравістю. Розлігся грім, як великий вибух, і закінчився обвалами в безодню. І знов: то з’явиться мигтіння, мов хтось намагається відкрити сині вії, щоб поглянути смерті в обличчя, і щільно замикає повіки з жаху; то підкинеться світло своїми крилами, бажаючи спурхнути з чорного гнізда; то побурхає пожежею за хмарами; то зірветься, на взірець водограю, велика ясність і сховається під чорними завісами; то часто, дрібно і делікатно потріпочеться, нагадуючи промінного метелика, що сідає на пелюстку. І враз метнеться скрученою і розжареною до білої сліпучости дротиною, а на місці її застугонить грім, закипить казаном, аж окремі бульки гуркоту зриваються на середину неба. Осяється далечина золотисто–русяво–білувато, під чітким обрисом хмари, біля обрію. А на зміну проскочить угору нервова смужка, зоставить по собі відірвану звивинку — частинку свого горіння — на одну коротку мить: мить безсилого згасання, і тоді прошарахкає так сильно і різко, ніби тканина неба розкривається з сухим тріскотом на дрібненькі кусники, а на додачу завалиться невидима будівля. Деякий час миготить, витріпотує посвітами, плесками світла кидає в очі — сліпить, мучить їх нестерпно, звалюючи потім каміння, і воно перекочується по терасах, щоб затихнути в глибині, під глухим покривалом. По короткій перерві крилатий змій своїм гільчастим жалом, протягнутим у далечину, вражає другу потвору. Огонь перекидається через небо сяющим корінням, навперемінку з страхітливими звуковими катастрофами; згасає і знову розкидає сітку, незносиму для людського зору. Великанська боротьба стрясає небозвід. Здається, з самого гуркоту, як з дерева, зірвано кору, і він, обнажений, аж мучиться — кричить і в своїй несамовитості розриває нерви людині, що змушена слухати його.
Від жаху дерева припадають зеленими нерозчісаними косами до чорного ґрунту, гілками лиця затуляють. І дощ: то притихає, то з помноженою силою бичує землю кипучими потоками. Шум стає безперервний; відбризки зриваються з калюж — назустріч зливі. Відкрилися в хмарах джерела і, як церковні органи видають хорал, — так вони проливають на землю незчисленними злитими акордами — кипіння і рев. Земля обливається то потоком, то полум’ям, то божевільними поривами вітру, перемішаного з бризками.
Кругом дзюркотить, плюскотить, зурнить по ринвах. Зривається маса шуму, наче побитого на дрібні скалочки, і зсипається по незримих схилах. Мільйони мініятурних долоньок плескають по асфальту і бруку, а шум посилюється: незліченна сила зерен його просівається крізь решето завбільшки з обрій. Повіює густим плескотом, ніби від сіяча на полі. Вдаряє мокрим вітром в обличчя, в розкриті очі, — і треба витирати їх, як від ридання.
І раптом освітилося все небо; грім! — здається, планета вирвана з корінням і впала в прірву. Намість неї виросла в просторі простопадна блискавка, звинута в кільця, та й вона розпалася на частини, дожаріла ними в моторошному занімінні; а потім небо згинуло в звуковій біді, подібній до вмирання. Огненно–сині кинджали почали добивати і неймовірними громовими ударами нищити світобудову в руїнах.
Гроза стихла так раптово, як і почалася. Ринви випускали воду, наче труби — мелодію неспокою; крапали заблукані дощинки; вітер проносив потоки безконечно свіжого шуму в зелених верхів’ях на фоні ночі. Запанувала зміна. Калюжі ставали подібні до загадкових золотистих дзеркал, в яких ховалися пурпурові відсвіти від пожежі та від ліхтарів; над ними погойдувалися найнижчі гілочки, що скрапували на землю свою недавню печаль і готувалися радіти; віяло з великих просторів озоном, і груди легко вдихали його цілющу силу. Зорі проглянули ласкаво — з такою безневинною втіхою, що люди зразу ж забували пережитий жах і з новою надією дивилися в далечину.
Начальство разом з громадянами виступило з–під балкона в обшири нічного міста, освіженого грозою.
НЕДОСВІДЧЕНІ СЕКУНДАНТИ
Двома рядами стоять каштани над доріжкою в скверику, що напроти філологічного факультету; п’ятипалими руками підводять вії сонця, простягнуті понад травами, і спрямовують їхні стріли на вікна факультету. Ясминний кущ біліє недалеко від підвалин розбитого собору. Ніби вишіптує молитву: «Благословен єси, що кожному втіху даруєш: слимакові, який мандрує по піску, біля мого коріння, даруєш поживу і спроможність вільно рухатися, куди побажає, і задоволення з того; бджолам — можливість у голубизні подорожувати певно і знаходити поживу в запашному цвіті; людям думку і силу серця, щоб наближатися до джерел Твого сіяння і вдосконалювати душу; а мені — нагоду процвісти в тому сіянні і всіх порадувати, і того мені досить…
- Предыдущая
- 47/83
- Следующая