Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Рай - Барка Василь - Страница 43
— Пройдімось коло квітника, а тоді — нагору та нагору, панораму обдивимось… річку… ліхтарі, — ніжним басом помуркотує Іван Іванович.
— Я ненадовго, — протестує Антон Никандрович, — трішечки віддихатися — і додому!
— Так, так, треба жабрами свіжого повітря набрати, а то ми цілий день по кабінетах та лябораторіях, а здоров’я й руйнується, — виголосив Іван Іванович.
І вони йдуть мимо квітника; похмурий Антон Никандрович: високий, бородатий, у довгому чорно–сірому плащі і м’ягкому капелюсі з широчезним окресом; і Іван Іванович: середнього зросту, зосереджений на своєму веселому настрої, товстий і моторний — високо піднята голова, як бронзовий півнеподібний вітровказ, повертається то на схід, то на захід.
БАТІГ І МЕДЯНИК ІВАНА ІВАНОВИЧА
Квітник, біля якого прогулюються Іван Іванович і Аніон Никандрович, виглядає — ніби для кожної літери в «Шехерезаді» знайшли відповідну квітучу рослину: вербену, незабудку, рожу тощо, і в порядку, якого вимагає розповідь, розгорнули цей «переклад» на прямокутній площі.
— Розкіш! — блаженно вуркотить Іван Іванович до супутника.
Вони обходять квітник, спиняються перед бетонними ступенями, що ведуть на гірку.
— Піднімемось? — питає голова комітету і сам відповідає: — Піднімемось!
Ідуть широкими ступенями. На уступах вимурків зроблені мініятюрні квітники; гірлянди звисають на рівні плеча, на рівні ліктя; і стоять на підвищеннях вази в античному стилі: аж киплять від надміру цвітіння, аж обливаються запашною піною пелюсток.
Ідуть супутники нагору; на площинці спочивають, потім знов: нагору та нагору. Ось вони на самісінькій вершині, увінчаній колонадою, під якою зеленіє лавка. Хмари трохи розвіялись, і зорі мерехтять, як срібно–золоті, блакитні, білі іскри різної величини та яскравости, розсіяні по імлистому оксамиту. Внизу шумлять вершини дерев; погойдуються ліхтарі між ними.
А гості зоряного неба сидять на лавці і мовчать; і знову закриває небо пливуча мряка.
— Ви не думайте, — пускає папіросний дим Іван Іванович, — що ми, хеміки, байдужі до краси; тут — (Іван Іванович показує на груди) — почуття, що я перебуваю на вершині щастя. Як сказано, вгорі — зірки, а в мені — моральний закон, хоч мушу зауважити, що цей вислів застарілий. Світ прекрасний, на жаль, ми від нього втікаємо, замикаємося в кабінетах… раки–відлюдники, що знаходять порожню мушлю, залазять туди і сидять, як колись печерські подвижники. До речі, давно хотів поговорити з вами на громадські теми. Чому такі вчені, як, наприклад, ви, цураються нашого громадського оточення, дивляться на профспілкові навантаження, як на осоружний обов’язок? Приблизиться година смерти, і тоді на питання: чи я жив, як годиться громадянинові нового суспільства? — доведеться промовчати. Можливо, що в глибині психіки зали шилися спогади про давній період життя, як дорогий серцю. Наша пам’ять довго тримає кращі враження і швидко випускає гірші. Колись про нашу сучасність люди згадуватимуть з найбільшим захопленням, як про здійснений рай. Дивіться навкруги! Весь світ перед нами, як на долоні — він належить нам. Треба остаточно розірвати з минулим, треба включитися всією душею в будівництво нашого суспільства разом з представниками молодого покоління. Нам відомо, що студенти дістають від вас допомогу, але це — приватна благодійність, яка принижує їх. Ви маєте на факультеті величезний авторитет, і тому ваша, я сказав би, демонстративна нехіть до колективного життя приносить нам шкоду, бо підриває авторитет громадських організацій. Ми не приспішували вас; ми поставилися терпеливо, зважаючи на специфічні обставини вашого минулого життя. Скажу прямо: з загостренням клясової боротьби в нашому суспільстві з’являється альтернатива перед ученими старшого покоління — або зблизитись з громадськістю до кінця, або відійти в сторону; ви розумієте, що це значить?
— Я гадав, — похмуро говорить Антон Никандрович, — що маю право працювати на невеличкому місці під сонцем, якщо вживати політичного означення — під радянським сонцем. У моїй діяльності немає жодного вчинку, який давав би підставу для закиду в нелояльності. Після того, як я відбув…
— А ви ображаєтеся, — докоряє Іван Іванович. — Я просто викладаю мотиви, які вимагають перегляду дотеперішніх взаємин з колективом, відверто, без дипломатії: так, як з приятелем, бо я шаную вас і хочу, щоб ви уявляли ситуацію.
— Я розумію…
— І чудесно! — радіє Іван Іванович. — Як голова професійного комітету, я буду тішитися, коли ми знайдемо ґрунт для тісної співпраці. Роботи в нас безодня. Чи відомо вам, що серед членів профспілки є й досі люди, які ходять до церкви: тайно ходять і моляться. А ми куди дивимось?! Виховавча праця в нас шкутильгає. Партійна організація спитає нас, чи достатньо ми розгорнули боротьбу проти такого темного пережитку буржуазного суспільства, як релігія? І доведеться з соромом відповісти: ні. От. і ви — могли б допомогти публічними лекціями на антирелігійні теми, а замикаєтесь серед книжок. У нас самих живуть залишки… Я буду говорити відверто: іноді можна почути закиди і на вашу адресу, що в лекціях проступають релігійні настрої. Ваша остання наукова праця, наскільки мені відомо, просякнута в багатьох моментах християнськими ідеями; так кажуть.
— Дивно мені! — скрикує Антон Никандрович. — Праця ще в чернетці. За старою звичкою, до закінчення рукопису я не даю нікому читати ні сторінки. Можливо, є люди, які вправляються в магії і читають рукопис на віддаленні?
— Заспокойтеся! — говорить Іван Іванович. — Такі чутки ходять; а я особисто вірю, що ваша праця буде витримана. Я навів приклад до того, що в громадському житті далеко не все в порядку…
— Ні, підождіть! — спиняє Антон Никандрович. — Я хочу вияснити до кінця: хто міг говорити про мій рукопис?
— На якомусь засіданні в Будинку вчених один інженер сказав.
— Інженер? Що йому до мого рукопису, і хто він? Я мушу з ним говорити!
— Звідки ж я знаю, — відказує Іван Іванович тоном несправедливо ображеного. — Так мені передавали. А зрештою, киньмо цю плітку! Чи варто хвилюватися з–за неї? Просто треба зробити так, щоб виключити можливість подібного закиду.
Антон Никандрович категорично настоює:
— Я хотів би вияснити справу до кінця!
— До кінця?.. Можна. Для цього треба надрукувати працю або прочитати її всю в Будинку вчених, в присутності громадського активу, який своєю критикою допоможе виявити помилки. Згодні?
«Он куди він хилить! — думає Антон Никандрович. — Надрукуй або прочитай на зборах, — відразу ж почнеться; придиратимуться до кожної деталі, обвинувачуючи в ідеологічній невитриманості; тоді пропав».
Моторошну катеринку з викриванням «ухилів» Антон Никандрович докладно вивчив: вона грала безупинно, бо треба було переконати, що всі в усьому помиляються, крім… того, хто став на місці Бога і сонця. В кожній праці, навіть написаній офіційними ідеологами, рано чи пізно знаходять «ухили» і починають «проробку», після якої настає жах організаційно–політичного висновку: звільнення з служби і марш на північ. Катеринка грає; систематично — щороку, щомісяця, щодня, щогодини — падають жертви її мелодій.
Хмурніє Антон Никандрович і тихо повідомляє:
— Але праця ще далеко не закінчена. Киньмо…
— І чудесно! — радіє голова комітету. — Я ж так і казав, знаючи, що ви людина великого наукового таланту і життьового досвіду. — Ми з вами знайдемо спільну мову. Будемо дивитися прямо на нашу прекрасну дійсність… зірки над нами, — ні, цей вираз недостатній! Сонце над нами і закон комунізму в нас.
Антон Никандрович заглиблюється в роздуми і зовсім несподівано — до голови комітету:
— А що, як справді в моїй роботі є релігійні ідеї?
— Навіщо псувати собі настрій? Потім розберемося.
— Я хочу зараз… уявіть собі: справді, праця з ідеологічного погляду невитримана, — що тоді?
- Предыдущая
- 43/83
- Следующая