Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович - Страница 30

Отож, у наведеній на початку фразі треба було написати: «мов витесане з каменю обличчя».

Відкривати, відчиняти, розгортати

Часто слова відкривати й відчиняти вважають за синоніми, ніби вони означають одне й те ж, і кажуть: «Відкрий вікно» – замість «відчини вікно» або навпаки: «На нашій вулиці відчинили нову крамницю» – замість правильного:«відкрили нову крамницю». Українською мовою відчиняти можна двері, вікна, браму, ворота, кватирку, цебто те, що потребує певного фізичного зусилля рук людини («Хто торка, тому відчинять». – М. Номис). Якщо йдеться про початок функціонування певного закладу, виявлення властивостей або про те, що стає (стало) відомим для всіх, то слід казати відкривати, відкрити: «Переможці торішніх змагань відкривають спартакіаду» (І. Багмут); «Немов заслона впала і відкрила натури дивні краснії дари» (Леся Українка); «В океані рідного народу відкривай духовні острови» (В. Симоненко); «Щодесять хвилин хіміки планети відкривають, синтезують, одержують хімічну речовину» («Наука і суспільство»).

Отже, правильно буде сказати: «На нашій вулиці відкрито нову крамницю, яку відчиняють щодня о восьмій годині ранку».

Відповідно до цього користуємось і дієсловами зачиняти, закривати: «Зачини вікно, бо буде протяг»; «Кінотеатр закрито на ремонт»; «Загальні збори закрито після прикінцевого слова доповідача».

Коли мовиться про книжку або зошит, то треба казати: розгорнути, а не розкрити, згорнути, а не закрити: «Я розгорнула книжку і прочитала епіграф» (Леся Українка); «Книжку згорнув, сховав у свою шаховку» (Б. Грінченко).

Відпускати, пускати, видавати, продавати

«Тепер я вашу зброю всю у закладі лишаю, а вас додому відпущу» – читаємо ми в Лесі Українки й розуміємо, що йдеться тут про те, щоб пустити людей на волю, а не тримати їх у полоні. Ну, а як зрозуміти напис на коморі: «Відпуск товарів провадиться з 8 години ранку до 6 години вечора»? Це – явна калька з російського вислову отпуск товаров. По–українському треба написати: крам видається або видача краму.

Похідним іменником від дієслова відпускати є відпустка, а не відпуск, наприклад: «Треба брати відпустку на місяць і десь відпочити» (І. Ле).

Дієслово відпускати може означати ще «зменшувати тиск, послаблювати»: «Оце наївся, треба й очкур відпустити» (Б. Грінченко); це ж дієслово й похідні від нього, зокрема іменник відпуск, трапляються в технічній термінології: відпускати болт, відпускати сталь, попускати гальмо, відпуск деталей (російсько–український технічний словник).

Відрізняти й розрізняти

Ці слова часто плутають і ставлять їх одне замість другого: «Через короткозорість він не може відрізнити літери Н від П»; «Ніч була така темна, що не можна було розрізнити неба від землі».

Значення дієслів відрізняти й розрізняти – дуже близькі, але між ними є певна різниця: відрізняють ті речі й поняття, що дуже далекі одне від одного: «Мова відрізняє людей від інших звірів» (Б. Грінченко); «Тим часом хмара насунулась і так стемніло, що води від землі не відрізниш» (О. Донченко); крім того, дієслово відрізняти означає «відокремлювати частину від цілого»: «Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас» (І. Нечуй–Левицький). А розрізняти – це значить«бачити або знаходити відмінність між речами й поняттями, дуже близькими своєю природою»: «Не може розрізнити, що говорять: стілько було сміху» (Ганна Барвінок); «Надворі панувала така темінь, що годі було предмети розрізнити» (О. Кобилянська); крім того, дієслово розрізняти має ще значення «розлучати, розділяти»: «Треба розрізнити парубка та дівку» (Б. Грінченко).

З цього випливає, що в наведених на початку фразах треба було написати: «Не може розрізнити літер»; «Не можна було відрізнити небо від землі».

Відчитати чи вичитати?

В одному оповіданні для дітей є така фраза: «Карапузи вирішили відчитати Машу й добре присоромити». Ні, треба не відчитувати Машу, а – вичитати або прочитати Маші. Ганити когось, дорікати комусь або читати комусь нотацію, цебто по–російському отчитывать, отчитать, буде по–українському вичитувати, вичитати комусь (а не когось!): «Батько вичитав їй за поламану квітку» (Словник за редакцією А. Кримського), – або прочитувати, прочитати: «Добру молитву прочитали їй за брехні» (Словник за редакцією А. Кримського).

Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити, унести, пустити

«Треба включити електрику»; «Виключи струм», – кажуть неправильно, забуваючи, що по–українському слід казати: умикнути (увімкнути), умикати електрику, вимикати струм. Від цих дієслів походять і українські технічні терміни: умикач (по–російському включатель) і вимикач (по–російському выключатель). Аналогічно помилково кажуть: «Пропонується включити до порядку денного три питання», – замість «поставити (або внести) до порядку денного». Так само неправильно – «У роботу включили всі існуючі аґреґати», – замість «пустили всі наявні аґреґати» .

Говорити й казати

Чи дієслова говорити й казати є абсолютні синоніми, як багато хто гадає, чи між ними є якась різниця? Як буде краще: «Я говорю, що прийду» чи «Я кажу, що прийду»; «Він говорив знехотя» чи «Він казав знехотя»? Часто в поточному мовленні не помічають між ними ніякої різниці, ба навіть надають перевагу слову говорити, вважаючи, що воно в усіх випадках може замінити дієслова казати, мовити, як це бачимо з таких речень, узятих із сучасної художньої літератури: «А могло ж і сюди дістати! – схвильовано говорить полевод»; «Уже зарікався сюди ходити, – говорить він»; «Кривуля говорив йому: – Все в тебе добре».

Не кажучи вже про те, що надуживання дієсловом говорити надає прикрої одноманітності стилю всього тексту, ми можемо побачити й певну відмінність між цими словами, якщо вдамось до нашої класики й фольклору: «Стара, кажуть, стала» (Т. Шевченко);«Скачи, враже, як пан каже» (приказка); «Ой казала мені мати ще й приказувала, щоб я хлопців у садочок не принаджувала» (народна пісня); «Кажуть люди, кажуть, що я – файна дівка» (народна пісня). У всіх прикладах ми натрапляємо тільки на форми від дієслова казати; але поряд бачимо й приклади з дієсловом говорити: «Говорить, як у рот кладе» (приказка); «Такий розбитний, що й по–німецькому говорить» (із живих уст).

З наведених прикладів випливає, що в класичній літературі й народному мовленні є нахил (за деякими винятками) ставити слово казати там, де є пряма мова або передається зміст повідомленого, висловленого: «щоб я хлопців у садочок не принаджувала», «що я – файна дівка» тощо; навпаки, там, де мовиться не про зміст, а про спосіб чи якість висловлювання, треба ставити дієслово говорити: «уміння говорити ясно й просто», «по–німецькому говорить».

Близьким за значенням до дієслова казати є мовити: «Казала б, та уста не мовлять» (Ганна Барвінок), – а дієслово говорити, коли воно стоїть із прийменником з і керує іменником в орудному відмінку, має своїм синонімом дієслово розмовляти: «Старі люди про старе говорять» (прислів'я); «Ой у полі могила з вітром говорила» (Т. Шевченко); «Антін бачив перед очима те, про що говорив» (М. Коцюбинський) .

Із цього можна зробити висновок, що аж ніяк не слід звужувати наші лексичні можливості й послугуватися скрізь тільки дієсловом говорити.

Домовлятися й умовлятися

Останнім часом із нашої усної й писемної мови майже зникло дієслово вмовлятись, поступившися скрізь перед дієсловом домовлятися: «Я домовлюся з лектором про початок лекції»; «Вони домовлялися про нову зустріч».

Дієслово вмовлятись означає «говорити з кимось, виставляючи якусь умову»: «Дід з чортом, умовлячись, пішли поруч, як товариші» (О. Стороженко); «То було не те місце, про яке ми вмовлялися» (Ю. Яновський), – а дієслово домовлятись означає «закінчувати процес умовляння, довершувати всі вимоги умови»: «Тільки домовся з нею так, щоб вона про мене не знала» (Т. Шевченко); «Домовся з ним про все, щоб не було нікому кривди» (з живих уст).