Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович - Страница 25

Нужденний, бідний, той, що (який) має потребу (потребує допомоги)

Хоч як це дивно, а деякі наші довідники й періодичні видання помилково користуються прикметником нужденний, гадаючи, що він відповідає російському нуждающийся, й пишуть: «нужденні члени сім'ї», «нужденна дружина» тощо.

Український прикметник нужденний має інше значення; він не є синонімом слів злиденний, бідний і більше підходить за значенням до слів жалюгідний, виснажений, зморений: «Розважає душу вбогу нужденне серденько» (П. Куліш); «В його лице нужденне, сухе, поморщене» (І. Нечуй–Левицький); «Худоба нужденна, миршава, та й то рідко в котрого ґазди й є» (І. Франко).

До російських висловів нуждающиеся члены семьи, нуждающаяся жена українськими відповідниками будуть: члени сім'ї (або родини), що потребують допомоги, або бідні члени сім'ї; дружина, що потребує допомоги, бідна дружина, дружина, що (яка) має потребу в чомусь, дружина, якій треба допомогти.

Останні, інші, решта

«Більша частина присутніх пішла додому, а останні залишились на нараду»; «Дійсні члени залишились, а всі останні вийшли». В обох цих фразах слово останні виступає недоречно.

Прикметник останній означає «той або такий, далі від якого вже нема іншого»: «Поки зберемо, то й останнє здеремо» (М. Номис); «Велелюбний отче, невже оце твоє останнє слово?» (Леся Українка). Такого змісту нема в двох наведених на початку фразах, а через те там треба було поставити слово решта або інші: «решта лишилась на нараду», «всі інші вийшли».

Не до речі стоїть слово останній і в такій фразі, взятій з одного сучасного оповідання: «Петров, Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втікачів, але останній спіткнувся й упав». Тут це слово пантеличить читача: хто це впав – останній із переслідувачів чи хтось з утікачів? У таких випадках краще сказати замість останній слово третій або повторити прізвище – Сокирко.

Перекладний і перекладацький

Інколи, через звукову схожість, плутають слова перекладний і перекладацький, тому пишуть: «Перекладна робота потребує тонкого знання обох мов». Прикметник перекладний походить від іменника переклад і стосується не роботи перекладача, а продукту його роботи – перекладу: «В історії українського народу, в його духовному зростанні велику роль відігравало друкування… перекладної літератури українською мовою» (Вісник АН УРСР). Де мовиться про роботу перекладача, треба послугуватися словом перекладацький: «Перекладацька мисль і перекладацький недомисел» (О. Кундзич). Звісно, в наведеній на початку фразі треба було написати: «перекладацька робота».

Пиковий чи виновий?

Із якогось часу київська опера стала друкувати на своїх афішах назву п'єси «Пикова дама» замість «Винова краля», як писалось і говорилось раніш і як наводить і тепер Українсько–російський словник АН УРСР.

Нагадаймо назви мастей у картах: вино – по–російському пики, жир – трефы, дзвінка – бубны, чирва – черви («В яку масть ви ходите? Нащо жир, коли треба дзвінки або вина?» – І. Нечуй–Левицький).

Від цих іменників – назв мастей – творяться й відповідні прикметники: виновий (винова краля), жировий («Очі витріщив, як жировий туз». – М. Номис), дзвінковий (дзвінкова краля – Словник за редакцією А. Кримського), чирвовий («У буденні дні все в халатику та в халатику або й так вискочить – боса, підтикана. А тепер, бач, яка краля чирвова». – І. Рябокляч).

Нагадаймо за одним заходом і українські назви фігур у картах: нижник або филька – по–російському валет, краля – дама, король – король. Від зображення нижника на картах походить образний російський вислів лежать валетом, цебто ногами поряд, а головами в різні боки, який по–українському буде не лежати валетом, як надруковано в одному сучасному оповіданні («В хаті було так тісно, що декому довелося спати валетом»), а лежати митусь (або митусем): «Ми звечора полягали як треба, а вранці митусем лежали, бо вночі дуже ворочались» (Словник Б. Грінченка).

Наш народ послугується всіма цими словами, отож нема чого цуратись їх українським театрам, пресі й художній літературі.

Подібний чи такий?

У нас повелося в усній і письмовій мові не тільки вживати прикметника подібний у значенні «схожий із чимось чи кимось», а й ототожнювати його з висловом такий самий; ба навіть більше: прикметник подібний майже витиснув з ужитку займенник такий: «Подібні вчинки недобре характеризують людину»; «Подібних прикладів можна навести ще багато». Інколи це призводить до того, що двозначність безоглядно вживаного прикметника породжує непорозуміння. Візьмімо фразу: «На подібні видання є великий попит», – про що в ній говориться? Чи про те, що покупець вибирає схожі видання, чи йому до вподоби видання такого ґатунку? То чому не написати: «На такі видання є великий попит»? Так само вчувається певна значеннєва різниця між висловами подібні помилки й такі помилки.

Мабуть, слід було б залишити за прикметником подібний тільки значення «схожий»: «Вона була так подібна до тієї, що загинула на фронті» (Д. Ткач); коли йдеться не про схожість, тоді треба користуватися займенником такий («Христі вперше доводилося бачити таке диво». – Панас Мирний).

Помірний і поміркований

Хоч як це дивно, але й освічені люди часом помиляються щодо слів поміркований і помірний, ставлячи одне замість другого: «Зима цього року була поміркована: лютих морозів майже не було, й часто траплялись відлиги». Помилка ця виникає, мабуть, через те, що обидва прикметники мають один спільний відповідник у російській мові – умеренный: «Зима была умеренная», «Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов».

По–українському поміркованою, або уміркованою, цебто розсудливою, обережною, може бути тільки людина: «Розсудливий, поміркований та обережний зроду, він усе думав, коли б часом із цього вигідного діла не вийшов якийсь невигідний для його кінець» (І. Нечуй–Левицький); «У критиці кріпосницької системи, монархічного ладу він залишався на поміркованих позиціях дворянина–просвітителя» («Історія української літератури»).

Слово помірний стосується погоди, клімату, явищ і речей. Воно відповідає не тільки російському умеренный, а ще й соразмерный, размеренный, посредственный: «Славиться Україна своїм чудесним помірним кліматом» (І. Цюпа); «Самотньо й лунко одгукується в німих стінах моя помірна хода» (С. Васильченко); «Одіта по–городянському: …невеличкі помірні черевики на ногах із зеленими застібочками» (Панас Мирний). Отже, в першій фразі треба було сказати: «Зима цього року була помірна…»

Різний і всякий, усілякий

Автори статей і оповідань часто надуживають прикметником різний, не спиняючись думкою, чи буде це слово до речі в певному тексті: «Він наговорив багато різних слів, а нічого путнього так і не сказав»; «З різними людьми він зустрічався в житті – з розумними й дурними, чесними й підлими…». У цих реченнях ми зосереджуємо свою увагу на різниці між словами й людьми, але не знаходимо її в дальшому тексті, бо автори оповідали нам про всякі слова й про всяких людей. Прикметник різний передає відмінність: «Ми з тобою – різні люди» (з живих уст); «Мій п'янюга найнявся до одного пана… я до другого хазяїна найнялась – у різні села» (Ганна Барвінок).