Як ми говоримо - Антоненко-Давидович Борис Дмитрович - Страница 19

Коли мовиться про вирушання в дорогу, про подорож, тоді до речі буде слово "путь" жіночого роду або "дорога": «Далекая путь, хвилини не ждуть» (Леся Українка); «Ми путь землі покажем нову, царем на ввесь світ буде труд» (переклад із російської); «В далеку дорогу піду» (Б. Грінченко).

Невелика дорога між селами зветься "путівець": «Путівцем над річкою… тихою ступою чвалала руда конячка» (О. Довженко).

Не пряма дорога, а кружна зветься "манівець": «Хто манівцями простує, той удома не ночує» (прислів'я).

Дорогу нагору називають "узвіз": «До стін Китай–городка почавсь крутий узвіз» (П. Усенко).

Відповідно до російського "торная (укатанная) дорога" українською мовою кажуть "битий шлях", "бита дорога": «Ой горе тій чайці, чаєчці небозі, що вивела чаєняток при битій дорозі» (народна пісня).

Російському вислову "таким путём" відповідає український "таким способом" (або "таким чином"): «Батьки приводили дітей до школи, і Раїса таким способом знайомилась з селянами» (М. Коцюбинський); «Таким чином я добув вищу освіту» (з живих уст).

До речі, останнім часом став дуже поширюватися в до нас західноукраїнський вислів "у такий спосіб", що подекуди витискує вислів "таким способом": «Тільки в такий спосіб ми знайдемо, нарешті, істину». Краще додержуватися скрізь загальноукраїнського давнього вислову "таким способом", що не має впливу інших мов, тому й у щойно наведеній фразі буде природніше сказати: «Тільки таким способом ми знайдемо, нарешті, істину».

На російський вислів "туда ему и дорога!" українською мовою кажуть: "так йому й треба!", "катюзі по заслузі!", "своїм шляхом пішов!"

Не треба обмежувати свою мову одним–однісіньким словом "шлях", коли маємо стільки інших засобів. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або – «не знаю дороги», або «не знаю, як пройти до вашої квартири», «намацуючи ногою путь на вузькій гірській стежці», «обмацуючи путь поперед себе», «А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплі?».

ПРИКМЕТНИКИ

Ступенювання якісних прикметників

Вищий ступінь якісних прикметників творять, як відомо, додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфікса " — іш — " або " — ш — ": "червоний" – "червоніший", "довгий" – "довший"; найвищий ступінь порівняння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префікса "най — ": "червоніший" – "найчервоніший", "довший" – найдовший.

Є ще й складена форма вищого ступеня прикметників, що твориться додаванням до звичайного ступеня слова "більш": "витриманий" – "більш витриманий", – і найвищого ступеня, складеного з слова "найбільш" і звичайного ступеня: "найбільш витриманий".

Хоч ці форми ступенювання прикметників – проста й складена – є ніби паралельні, проте українська художня література й жива народна мова давали перевагу, за деякими винятками, простій: «Їй–бо, взяла б оцю спідницю, якби ж трошки довша була» (з живих уст); «І були вони, всі ті таланти рідного люду, ті найулюбленіші діти свого смутного краю, як і цеє вбоге й забите дівча, – люди з найбідніших бідні, з найтемніших темні, були наймитами в чужих людей і пасинками долі» (С. Васильченко).

Однак на сторінках газет, а часто й у науковій літературі вдаються до складеної форми ступенювання: «Цей спосіб – більш зручний для практичного застосування», – читаємо в журналі; «Самі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю», – читаємо в газеті; «Найбільш цікавим був виступ акробатів», – чуємо в доповіді; «Передова частина української інтеліґенції намагалася зробити українську літературу більш дійовою і активною», – бачимо в дисертації. Але куди природніше звучить по–українському: «спосіб зручніший», «найпередовіші райони», «найцікавішим був виступ акробатів», «зробити українську літературу дійовішою й активнішою».

Складеної форми ступенювання вживають здебільшого тоді, коли вона стосується дієприкметника. Наприклад: "випробувати" – "випробуваний" – "більш (найбільш) випробуваний". Ця форма буває потрібна й тоді, коли порівнюють не іменник з іменником через прикметник вищого ступеня, а – прикметник із прикметником: «Він – більш хитрий, як розумний». У такому разі слово більш відповідає російському скорее: «Он – скорее хитрый, чем умный». Допоміжне слово "найбільш" часто не так порівнює, як відзначає вагу або роль прикметника в фразі, відповідаючи якоюсь мірою російському главным образом: «Це є найбільш характерні ознаки нашого часу».

Слово "самий" як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі: «Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней» (Панас Мирний). Однак уживати цієї форми не варто, щоб не плутати слово "самий" із подібним щодо звукового складу словом "самий", яке означає «один тільки»: «Ми вже так вихарчувалися, що їмо самий хліб і цибулю» (І. Нечуй–Левицький). Поєднуючись часто з прислівником тільки, слово самий підкреслює винятковість: «У нашій області – самі тільки передові райони, тому й область звуть передовою».

Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки "що — " або "як — ": «Він – щонайстаріший над усіма» (Г. Квітка–Основ'яненко); «Данилові довелося лише думати про якнайскорішу реалізацію свого плану» (І. Ле).

Вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменників "від", "за", "над", "проти" з відповідними відмінками або сполучників "як", "ніж": «Страх – більший від переполоху» (М. Номис); «Це буде мій твір, може, кращий за ті, які ви читали» (М. Коцюбинський); «У дружбі він свої чуття гартує, у нім сильніше «наше» над «моє» (І. Муратов); «У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим» (Т. Шевченко); «Повітря в горах – дуже прозоре, отже, й видимість тут стала набагато краща, ніж на рівнині» (О. Гончар).

Проте в поточному мовленні часом доводиться спостерігати відступи від цього правила, коли, аби утворити вищий ступінь прикметника, вдаються до прислівникової форми з родовим відмінком слова: «У зайця задні ноги довше передніх»; «Він розумніше свого брата». Ці відступи – помилкові. Треба казати: «задні ноги – довші, ніж (як або за) передні», «довші проти передніх», «розумніший за (від або проти) свого брата», «розумніший, ніж (як) його брат».

Дієслова від вищого ступеня порівняння прикметників

Українська літературна мова й народне мовлення засвідчують дієслова, утворені від вищого ступеня прикметників за допомогою інфінітивного суфікса " — ти", а іноді й префікса "по — ": "широкий" – "ширший" – "ширшати", "холодний" – "холодніший" – "холоднішати" – "похолоднішати". Наведемо приклади: «Тюрма неначе ширшає» (Т. Шевченко); «Просто фізично відчуваю, як я змужнів і навіть порозумнішав» (Ю. Яновський); «Погіршали харчі, похолоднішало в хаті, але Пріська не звертала ні на що уваги…» (Л. Яновська).

Із цього слід зробити висновок, що не конче треба вживати зворотів із дієсловом "стати" або "зробитись" і відповідним прислівником (прикметником) у вищому ступені порівняння, на зразок: "стало холодніше", "він зробився розумнішим", – і там, де тільки можна, треба користуватись формою дієслова, утвореного від вищого ступеня прикметника.

Особливості деяких прикметників у словосполуках

Прикметники "багатий", "хворий", "гарний", "поганий", "високий", "бистрий" та інші вимагають після себе прийменника "на" з іменником у знахідному відмінку: «Настя така багата на слово, що я не мала коли й промовити до бабусі» (Ганна Барвінок); «Удався бідний на розкоші, та бистрий на розум» (із живих уст); «Він – змалку хворий на груди» (з живих уст); «На обличчя був препоганий» (Б. Грінченко); «На зріст височенька» (Б. Грінченко). Прикметник "заздрісний" ("завидющий") стоїть із прийменником "на" та іменником у знахідному відмінку(«заздрісний на чуже»), або з прийменником "до" й родовим відмінком іменника («заздрісний до чужого»), або без прийменника, лиш з іменником у давальному відмінку («заздрісний чужому»); прикметник "ласий" стоїть із прийменником "на" та іменником у знахідному відмінку («ласий на ковбаси») або з прийменником "до" та іменником у родовому відмінку («ласий до ковбас»).