Твоя дитинка - Ликович Ірися - Страница 5

Але план є план. Так думає його мама. Так думають дiвчатка. Так зрештою думає i малий. А плаче, бо йому прикро. Вiн, мабуть, не сiв би перед телевiзором, коли б його навiть упустили. Бо порядок - є порядок!

3.4

Густий проливний дощ валив стiною на серце.

Вона йшла додому зi школи. Її нiхто не зустрiчав на дорозi. Її нiхто не чекав бiля ворiт. I нiхто не пiдiгрiв обiд.

Мама була на роботi.

На вулицi ще день. Клоун спав. Його нiчних обрисiв ще не можна було розгледiти.

У тiй кiмнатi, де було найменше вiкно - завжди темно i лячно. Школярочка нiколи не могла там довго залишатися, коли нiкого не було вдома. Дiвча не мало мужностi довго залишатися навiть у хатi. Страх завжди малював в її уявi свої химери. Старанно розкидав їх по кутках, мовби запрошуючи до гри в «жахи». А видива тiльки те й робили, що чатували на неї. Вiдчинити дверi й зайти до iншої кiмнати було надзвичайно важко, докладаючи надзусилля. У таких випадках вона краще залишалася на дворi. Сидiла на схiдцях. Бавилася з кiшкою чи псом. Це якщо нiкого не було вдома. Бо коли вдома хтось був, окрiм мами, то хiба їй би таке дозволили?

- Марш до кiмнати!

Або:

- Марш допомагати матерi!

Або:

- Ану, чи додумаєшся погодувати кота?! (собаку, курей, качок, телят… Будь-кого, тiльки аби зайняти роботою. Аби вивищитися за рахунок iншого. Реалiзувати прагнення власної значущостi.)

У цiй хатi нiхто не мав права сидiти, склавши руки. Усi мали бути зайнятими, навiть якщо створювали видимiсть роботи. Дiвчинка пiдмiтала схiдцi, двiр, вулицю десятки разiв на день. Бо якщо її побачили без дiла, то одразу сiкалися:

- А чому це ти, лiнюхо, розсiлася? Хiба не бачиш, що схiдцi (двiр, вулиця) неметенi? Що хата брудна? Що одна-єдина тарiлочка не помита? Що кури вже десять хвилин, як не їли?! Не сип їм так багато, хiба не чуєш? Ти що - глуха? Не сип їм, вони ж десять хвилин тому їли! Просто трошки понови, просто пройдись бiля них iз мискою, нагадай їм про їжу! Чому ти їм так мало сиплеш? Шкодуєш, чи що? Хай курочки їдять. Хай жирнiють, ти ж потiм будеш їх їсти. Хто ж, окрiм тебе, такої маленької, такої худенької, їстиме куряче м'ясо? Дивися, скiльки розсипала зерна! Аж два зернятка бiля миски! Тепер позбирай, бо кури в нас слiпi i можуть не побачити, а горобцi з'їдять.

Коли нiкого не було вдома, вона любила ловити горобцiв. Робити для них пастку, потiм сидiти, вичiкуючи. Дiвча не спiймало ще жодної пташки. Але мрiяло її мати. Бодай одну, ту, з якою б можна побавитися, нагодувати її, залишити в кiмнатi бодай на нiч.

Бо ночi бувають дуже довгими. А дощi - густими, проливними i стiноподiбними.

Її однокласницi, тодi коли вона пiдмiтала все, що можна пiдмести, дивилися «Санчо Панду». Маленька трудiвниця так любила слухати в школi, як дiти обговорюють цей мультик. Навiть уявляла собi всiх героїв, нi разу їх не бачивши. Вона пiзнала б їхнi голоси, нiколи їх не чувши, бо носила в собi свiй малесенький свiт самотностi…

Увечерi, якщо вдома було спокiйно, вона читала. В її кiмнатi не було вимикача, лише в коридорi. Тому, коли батько проходив поруч, то обов'язково свiтло вимикав. Тодi не залишалося нiчого, окрiм розмов iз клоуном…

4.4

Нiна готується на роботу: мугикаючи пiсеньку, пiдфарбовувала хитрi оченята. Вона це робить уперше за останнi кiлька мiсяцiв. Дiвчина усмiхається своєму вiдображенню i бiжить взувати чобiтки…

- Гей, мавпеня, ану дуй сюди! - кричить Алоїз iз лiжка.

Вона сердито пiдходить до нього. Мовляв, чого тобi знову?

- А поцiлувати мене на прощання?

Дiвчина схиляється, аби чмокнути його в носик, але напiвсонний коханий помiчає її нафарбованi губки.

- Ану-ану, покажися… Ти що - губи нафарбувала?

- А що, менi не можна? Коли ми тiльки познайомилися, я завжди їх пiдмальовувала! Навiть носила накладнi нiгтi!

- Бо ти була сучкою!

- Якщо й була, то що? Хiба тодi не вона тобi сподобалася?

- Ти була сучкою, - повторює вiн насуплено. - Хотiла дико кохатися! Я, мабуть, нiколи не зможу цього забути!

- Ну все, злюко, я побiгла на роботу.

- Стривай! Ану глянь на мене своїми пiдступними оченятами! Що ти червонiєш, га? У чому рiч?

- Та що ти причепився? Пусти, я зараз плакатиму… Аааааааааааааааааа…

- Поплач-поплач… Тобi не зашкодить.

- Пусти мою руку, ааааааааааааа…, - хникає.

- Ти що - когось маєш?

- Ти дурень? У тебе знову починається параноя?

- Ну i чому ми не вiдповiдаємо на запитання? Чому червонiємо? Чому ховаємо погляд? Такi всi нафарбованi… Спiваємо перед дзеркалом, взуваємо високi чобiтки, коротку спiдничку… Сучка прокинулась, так? Тiчка починається? Я що - кохаюся з тобою мало? Тiльки день i нiч це й роблю! Тобi мене замало?

- Пустииииииииииииииии… ааааааааааа… Дурень дурний!

- Ану подивись менi в очi, якщо це все не так! Тобi що - емоцiй не вистачає, вражень?

- Поцiлуй мене…

- Нi, вiдповiдай!

- У мене нiкого немає, крiм тебе.

- Давно?

- Пiвроку.

- Ти брешеш.

- Не брешу. Чесно.

- Чому ж ти сьогоднi раптом намалювалася?

- Пустииииииииииии! Менiiiiiiiiiii на робоооооооотуууу!

- Ти вже й так запiзнилася! Давай, давай! Ти менi подобаєшся заплаканою! До речi, ти розкiшна у цих чобiтках.

- Чекай, я напишу СМС, нехай мене хтось пiдмiнить.

- Потiм напишеш. Ти мене кохаєш?

- А кого я ще можу кохаааааааатииииииии?

- Хто тебе знає, брехуху!

- Дурееень дурниииий!

- Якого ти так любиш.

- Ти в цьому впевнений?

- Ну принаймнi, якого так хочеш.

- Зараз не хочу!

- Хiба? А що це на моїй долонi таке мокре? Що це, мавпочко моя брехлива?…

1.5

Привiт, мавпеня!

Бачиш, яка ти? Я тобi - про кохання, а ти менi - про собори, iнтерв'ю, нiмецьких хлопцiв та їжу. Вiдчуваєш рiзницю? Ти живеш зовнiшнiм, а я - внутрiшнiм. Але не бай! Якось то воно буде.

Про рудого нiмецького хлопця дуже цiкаво. Що ти хочеш менi цим сказати? Ти хотiла мене заспокоїти? Оригiнальний спосiб. Це таке, якби я тобi почав писати про дiвчат. Цiкаво було б побачити твоє личко з хитрющими оченятами, якби я сказав, що мене дiвки на вулицi перестрiвають? Будь розумною! Навiщо тобi нiмцi?

За фотки дякую. Кiмнатка в тебе кльова. Як маленька тюрма. А лiжко розкладається? Де я тебе буду ДЕРТИ?!

Надсилай ще.

Твiй Алоїз.

P.S. До речi, ти менi сьогоднi снилася.

2.5

Ти вiдвiдуватимеш мовнi курси. Спостерiгатимеш за iноземцями-одногрупниками. Намагатимешся з'ясувати, хто для чого вивчає мову. Праворуч сидiтиме китаянка Джоко, лiворуч - бразилiйка, iменi якої ти так i не зумiєш вимовити.

Уперше ти зайдеш в аудиторiю, де пануватиме повна тиша.

- Гей, народе, - скажеш ти через кiлька хвилин, - давайте знайомитися! Давайте про щось балакати.

Вони тiльки нiяково знизуватимуть плечима.

- Що таке? Чому ви всi мовчите? - знову запитаєш.

- Ми вже пробували, та нiчого не виходить - вiдповiсть майже на мигах японець Пiнк.

- А-а-а-а-а! - розумiюче протягнеш.

Потiм гулятимеш мiстом iз дiвчиною з Казахстану. Вiдвiдаєш блошиний ринок. Побачиш перший у своєму життi хмарочос. Першого гея. Першого трансвестита. Перший пам'ятник нетрадицiйнiй орiєнтацiї.

Дiзнаєшся, що авiаквиток iз Мюнхена до Берлiна можна придбати всього за один цент!

Але тебе це не вразить.

Вузькоокий Пiнк чомусь здаватиметься тобi кумедним у своєму незнаннi мови. Iталiєць Александр - молодий спiвак оригiнальної зовнiшностi - крадькома зиркатиме на тебе. Ти вiдзначиш, що в нього модна зачiска i дурна нiмецька звичка пiсля кожної фрази вставляти «но-о-о-о-и-и-и» з питальною iнтонацiєю. Вiн поїдатиме тебе очима, але ти байдуже дивитимешся крiзь нього, час вiд часу позiхаючи.