Музиканти сміються - Муха Антон Иванович - Страница 11

— Не знаєте, як звуть дружину?

В цю хвилину до кімнати ввійшла Катерина Сергіївна. Бородін кинувся до неї:

— Катю! Ради бога, як тебе звати?

Якось знатна дама запросила Марка Твена до своєї ложі і протягом усього спектаклю допікала його розмовами. Після вистави вона запропонувала:

— Може, наступного разу ми підемо на «Тоску»?

— О, це було б дуже цікаво! Я ще не чув вас у «Тосці».

Під час концерту одного відомого співака Марк Твен, сміючись, шепнув щось своїй сусідці. Після концерту він зайшов до вбиральні поздоровити артиста з успіхом, але побачив, як в того обличчя аж пересмикнулося.

— Вельмишановний пане, — ледве стримуючи лють, звернувся співак до письменника, — ви погано виховані. Я ніколи по дозволяю собі сміятися, читаючи ваші оповідання!

Один сімдесятирічний музикант, що жадав слави, оголосив про свій намір перейти Ніагарський водоспад по стальному канатові. В призначений день, перед багаточислениими глядачами, котрі мовчки чекали, музикант почав свій перехід. Дійшовши до середини, він зупинився, дістав скрипку і, відчайдушно балансуючи, зіграв етюд. Поміж тих, хто спостерігав це видовище, був свідомий художник Джеймс Уістлер, який промовив:

— Одначе великим музикантом цей дідуган не стане!

Якийсь петербурзький багатій — «покровитель мистецтв», запрошуючи на склянку чаю знаменитого польського скрипаля Генріка Венявського, сказав нібито ненароком:

— Візьміть, до речі, з собою скрипку.

— Щиро дякую вам від імені скрипки, — відповів музикант, — але вона чаю не п'є.

Ще коли Венявський був маловідомим скрипалем, він завітав разом товарищем до одного досить популярного музиканта в попросив подарувати йому візитну картку.

Знаменитість зустріла молодих людей чванькувато і непривітно.

— А картка Ліста у вас уже є?

— Ні,— відповів Венявський.

— А Рубінштейна?

— Також ні.

— Тоді і я не дам вам ніякої картки, — відрізав суворо господар і хотів був вийти з кімнати.

— Пробачте, — ввічливо зупинив його Венявський, — Коли б у нас були візитки Ліста і Рубінштейна, то ми б не зверталися до вас.

Один дужо самовпевнений диригент Паризької опери, розмовляючи із Сен-Сансом, безапеляційно заявив, що використання тромбонів у симфоніях недоречне. Коли Каміль Сен-Санс відповів, що навіть великий Бетхонен використовував тромбони в симфоніях, диригент теж не поліз за словом в кишеню:

— Це так. Але Бетховен вчинив би значно краще, коли б не робив цього.

1888 рік. Прем'єра опери Владислава Желенського «Конрад Валленрод» за одноіменною поемою Міцкевича.

Перед спектаклем до каси підійшов Желенський і попрохав безкоштовний квиток.

— Я автор «Конрада Валленрода».

Почувши це, касир зіскочив з місця, низенько вклонився і запитав:

— Я маю честь розмовляти з паном Міцкевичем?

Цікавий випадок стався на репетиції опери Е. Направника «Франческа да Ріміні» в Маріїнському театрі. Аби вразити високою нотою, відомий тенор Фіглер попросим актори зробити у військовім марші фермату на сі-бемоль, тобто збільшити тривалість ноти.

— А що ж буде а солдатами, які марширують під музику? — запитав Едуард Францевич. — Адже поки ви триматимете формату, їм доведеться стояти на одній нозі.

Комендант міста Тбілісі генерал Ернст завжди сідав у ложі біля оркестру, якраз над ударними інструментами й міддю. Якось він помітив, що труби, трохи погравши, замовкають, вирішив, що це недозволене безладдя, покликав директора театру й питає:

— А чому це труби не грають?

— У них паузи.

— Що? А платню вони також отримують з паузами?

— Платню отримують, як усі…

— Скажіть же їм, будь ласка, щоб наступного разу вони грали без пауз! Я ледарів не терплю!

Під час перебування Чайковського в Одесі в театрі йшли одна за одною його опери. Якось на репетиції оперний маестро Еммануель сказав видатному композиторові:

— А знаєте, Петре Іллічу, в «Мазепі» відчуваються нюанси з «Євгенія Онегіна» і «Пікової дами».

— А знаете, маестро, — відповів йому тим же тоном Чайковський, — і «Мазепа», і «Євгеній Онегін», і «Пікова дама» — мої опери.

Гастролі Чайковського в Лейпцігу збіглися з перебуванням там подружжя Грігів. На одному з спектаклів вони сиділи поруч Петра Ілліча. Наступного дня в місцевій газеті була видрукована рецензія на виставу і закінчувалася вона такими словами: «Між іншим, на концерті був присутній великий російський композитор Чайковський з донькою та сином…»

Чим незвичайна «Пікова дама»? Мабуть, найбільш оригінальну відповідь дай у 1911 роді рецензент газети «Волжское слово»: «Опера чудова тим, що два великих художники, О. С. Пушкін та П. І. Чайковський, дійшли однієї думки — прицвяхувати навіки до ганебного стовпа нашу прихильність до карт».

Чеський композитор Антонін Дворжак відзначався винятковою сумлінністю і делікатністю. Працюючи над лібретто своєї опери «Арміда», він скрупульозно перевіряв текст, щоб не трапилась якась неточність. Дійшовши до епізоду, де рицар їде верхи на коні, Дворжак зупинився і запитав приятеля:

— Скажи, а чи існували на той час коні?

Одного разу знаменитого піаніста-віртуоза Таузіга попросили висловити спою думку про гру якогось початківця. Таузіг важко зітхнув і сказав:

— Я завжди стверджував, що слони дуже небезпечні тварини.

— Але, маестро, — відгукнувся здивований музикант, — що спільного мають слоні з музикою?

— Слони мають бивні, з яких роблять клавіші,— пояснив Таузіг.

Композитор Альфред Дассьє, який поклав на музику вірш «Пташечка-полонянка» О. Дюма-сина, одержав за романс медаль від… Товариства захисту тварин.

Французького композитора Жюля Массне, автора відомих опер «Вертер» і «Манон Леско», якось запросила паризька Комічна опера продиригувати прем’єрою свого твору. Массне звичайно не любив виступати як диригент, бо дужо хвилювався. Однак виходу не було. Перед початком концерту композитор підійшов до диригентського пульту, вклонився публіці, потім оркестрові, постукав паличкою по пультові, і, коли настала тиша, тихенько сказав оркестрантам:

— А тепер, любі колеги, будьте такі ласкаві, супроводжуйте мене.