Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
День шостий - Загребельный Павел Архипович - Страница 12
— І ти був під бомбйожкою?
— Сержант он і не під таким уже був!
Султанов і досі стояв перед картинкою. Ярмарковий олеодрук. Дівчина біля криниці і козак на коні біля неї. Мабуть, у всіх українських хатах на стіні біля родинних фотографій або під дзеркалом висів той малюнок, і всі дівчата закохувалися у того горбоносого козака, а тоді шукали його довкола себе живого. Козак, у синім жупані, сивій шапці, червоний пояс, вороний кінь. Дівчина у плахті, вінок із квіточок на голові, біла сорочка гаптована, коралі на високій шиї: Козак від’їжджає, дівчинонька плаче.
— Правда ж, той козак на вас схожий? — спитала Надька Султанова.
— Я без вусів, — усміхнувся сержант.
— А такий же горбоносий. І Голик теж був горбоносий. А дівчина, як я…
— Ось не вигадуй! — знову нагодилася до хати Санька. — Вже як на кого схожа, так на мене.
— Вона ж чорнява!
— То й що? Може, і я чорнявою колись стану. А тобі лиш би вигадувати! Не казала ще вона ніби то її грім ударив, як маму нашу вбив?
— А може, й ударив, а може, й ударив! — мало не плачучи сказала Надька.
— Ти тоді вже лежала. Забула хіба? Ще малою впала на ковзанці, спиною вдарилася — і ото…
— Яка ж ти зла, Саню.
— Я? Зла?
— Ну, не треба, — заспокоїв їх Султанов. — А це у вас що — ще одна кімната?
Він підійшов до дверей у тій стіні, де стояла Надьчина скриня, але не став зазирати туди, делікатно зупинився. Дівчата мовчки дивилися на нього, Козак мимоволі глянув крізь відхилені двері. Дівоче ліжко, бокаті подушки, килимок з лебедями на стіні, машинка «Зінгер» поряд, мабуть, ще материна.
— То в нас хатина, — пояснила Надя. — Саня там спить. А я — на скрині, щоб видно було у вікно…
Санька підбігла, хряпнула дверима до хатини, гукнула із слізьми в голосі:
— Як ти мені набридла!
Султанов мовчки, легенько, самими кінчиками пальців доторкнувся до голої Саньчиної руки, і дівчина вся напружилася від того доторку, тоді злякано вигнулася й вибігла з хати. Козак на мить заплющив очі. Хотів забути той доторк пальців Султанова до Саньчиної руки, ніколи не згадувати, не знати. Але ж бачив, усе бачив! Навіщо він пішов сюди з Султановим? Щоб відчути себе нещасним?
— Ви її пожалійте, — сказала про Саньку Надя. — Вона ж так вимучується! І води наносити, і вимити, попрати, зготувати, впорати порося, а там кури, город, та ще й я… Вона така терпляча… Я б ніколи не витерпіла… І ніхто б не витерпів, правда ж?.. Хоча що ж я кажу? Солдати ще й не таке терплять, правда ж?
— А що солдати? — бадьоро промовив Султанов. — Армія є армія. Підйом. Фіззарядка. Ранковий туалет. Сніданок. Бойове навчання. Обід. Ну, і так до відбою. Усе просто і ясно, ніяких таємниць.
Це Наді не дуже сподобалося.
— Як же без таємниць? — здивувалася вона. — Хіба можна без таємниць. От у нашій хаті є домовик.
— Ну-ну, — порипів Султанов чобітьми, проходячись туди й сюди по хаті, мало не дістаючи головою до темного сволока, — припустимо. У нас у саклях теж є дух. Домашнє вогнище. Вогнище — це і є наш дух.
— А в нас — домовик!
— Де ж він тут ховається?
— Я — той домовик! І щоб ви всі знали!
В її голосі теж підозріло забриніли сльози, і Султанов, мабуть, трохи збентежився цією вразливістю обох сестер і вже не знав, чим може помогти. Він ще трохи пометався по хаті, став коло дверей, прислухаючись, чи не вертається Санька, сказав ні до кого:
— Піду покурю.
— І я з вами! — скинувся Козак, злякавшись, що Султанов знайде надворі Саньку і тоді вже й не знати, що буде далі, що станеться. Він зрозумів, що кидати Надю саму негоже, що це соромно, ганебно, підло, але нічого не міг вдіяти з собою. Надя була між ними тільки знаряддям для хитрої і затаєної гри, а справжнє змагання точилося за Саньку, і не змагання, а війна, і ту війну Козак програвав жорстоко й безнадійно, але програвати не хотів, ще сподівався на чудо, може, на свою впертість, на молодість, на невинність. Був невинний, як у день свого народження, а хіба ж за цей найдорожчий скарб не зможе винагородити тебе життя прихильністю і любов'ю?
Санька з'явилася у хаті нечутно, як і перед тим, і врятувала Козака, поклала край його розгубленості й розтривоженості. В одній руці несла тарілку з кришениками цибулі і дрібно нарізаним салом, у другій — миску з гарячою, щойно звареною картоплею.
— Я ж казала! — сплеснула долоньками Надя. — Я ж казала, яка вона!
— Прошу до столу, милі гості, — запросила Санька. — Поки картопля не охолола. Ну, товаришу сержант! Веню!
Те, що вона звала Козака Венею, а Султанова тільки «товариш сержант», промовляло мовби на користь Козака, але він уже не вірив у слова, бо щойно пересвідчився, як багато важить лиш один доторк пальців, непомітний рух, переблиск очей, приховане зітхання.
— Дякуємо, — сказав Султанов. — Я ж сказав, що ми щойно з обіду.
— Генералам своїм дякуватимете! — недбало відмахнулася Санька. — Може, скажете, що й молодою картоплею вас годують?
— Молодої картоплі не маємо, визнав сержант. — Суп-пюре гороховий, каша пшоняна з свинячою тушонкою, а молодої картоплі — ні…
— Отож. То сідайте і ніяких мені відмовлянь!
Вона кидала на стіл виделки, ложки, вміло нарізала хліба, притискуючи паляницю до високих грудей, тоді дзенькнула чарочками, виставила «чекушку» за три п'ятнадцять.
Султанов уже всовувався на ослін, але побачив горілку і наставив на Саньку долоню.
— А цього не можна ніяк!
— Хоч пригубите по краплиночці. А то скажуть: були в гостях і насухо…
— Іменно: у гостях. Я не маю права. Я командир. Який приклад бійцям? Хіба що Веніамін? Йому дозволяю.
— Я не вмію і не п'ю зовсім, — почервонів Козак.
— Бачили: він не вміє! — глузливо вигукнула Санька. — Ану сідай! Ось тут. А я біля тебе. Надю, ти як?
— Я не хочу, Саню. Їжте, а я подивлюся. Так же гарно на вас дивитися.
Санька все ж налила всім у малюсінькі вузенькі чарочки, налила навіть для Наді, поставила біля неї, присіла біля Козака, притулившись до нього своїм гарячим тугим тілом і обезвладнила його цим доторком так, що він сп'янів і без горілки і незчувся, як проковтнув ту пекучу рідину, закашлявся, запирхався. Санька сміялася, тицяла йому нанизаний на виделку шматок сала, давала хліба, вони з Султановим теж випили по краплі і тепер перезиралися, перекидалися поглядами через Козака, а він не міг ні бачити того перезирання, ні відчувати, скупаний у соромі через свою недосвідченість і недозрілість.
Поїли скоро, Санька стала прибирати посуд. Султанов солодко потягнувся, смачно зарипіли на ньому ремені, заграли м'язи під гімнастеркою.
— Тепер би закурити! — мрійливо промовив він.
— А ви куріть тут! — попросила Надя. — Хай чоловічим духом запахне. Правда ж, Саню, хай курять?
— Махорка в нас надто вже зла, — сказав Султанов.
— Хто б то злякався вашої Махорки! — хмикнула Санька. — Раз Надька дозволяє, то ото куріть собі, та й усе.
Козак відмовився, а Султанов скрутив свою козячу ніжку і повився хмарою чорного диму. Він сидів на ослоні за столом, Надьчина скриня стояла біля протилежної стіни, збоку в узголов'ї у дівчини було причілкове вікно, навпроти через хату стіл, видно все у вікні, видно й за столом, і Козак із хлоп'ячою заздрістю помітив, що Надя знову неприховано споглядає на Султанова і очі в неї палають. Їй, мабуть, подобалося, як Султанов скручував з газетного паперу козячу ніжку, як сипав у неї чорнющу махру, як викрешував вогонь, як затягувався, як сидів — із красивою недбалістю, сильний, мужній.
Санька швидко впоралася з посудом, стрибнула на ослін поряд з Султановим, штовхнула його плечем. У Козака потемніло в очах, і він уже не бачив: дивиться на тих двох Надька чи не дивиться.
— Хочете, товаришу сержант, я поворожу вам? — сказала Санька.
— Як же? На картах? ліниво поцікавився Султанов, навіть не зворухнувшись від Саньчиного дотику.
— А як захочете! Можна й на картах, а можна з очей, з голосу, на руки гляну…
- Предыдущая
- 12/23
- Следующая