Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Лісом, небом, водою. Книга 2. Леля - Оксеник Сергій - Страница 19
Але що? Що спитати? Що повідомити? Чи все це взагалі не так, а тільки здається?
Леля відчула, що Лисий думає про щось інше, що він не може підтримувати розмову, тому вирішила говорити сама, затягувати цю необов’язкову й нікому не потрібну балачку. Нікому, бо їй теж здалося, ніби Інженер не чує, що вона йому каже.
— Ми по дорозі вбили вовка, — сказала вона. — Самотнього. Он шкуру принесли, — дівчинка кивнула в куток, де валялася принесена ними вовча шкура.
Інженер навіть оком не повів у той бік. Так наче самотній вовк о цій порі неподалік від села — звичайна річ. Так наче вбити вовка — теж звичайна річ для двох підлітків.
— Де ви бачили вовка? — натомість стрепенувся Лисий.
— Далеко, біля ріки, — відповіла Леля. Вона подивилася на Інженера й додала: — А от ведмедя ми зустріли зовсім близько від села.
— Ви його теж убили? — злякано спитала з печі Марічка.
— Вовки, ведмеді… — чи то втомлено, чи то задумливо промовив Інженер. — Що ти, дитино, таке верзеш! Я тебе про русалок питаю, а ти якісь байки плетеш.
— Це не байки, — втрутився в розмову Василько. — Ми справді…
— Я знаю, — ніби й не слухаючи його, перебив старий. — Я знаю… Це така сама правда, як і ті тридцять вовкулаків, яких ви перестріляли.
Це вже ставало нестерпним. Якщо Інженер прийшов тільки для того, аби показати, що він дітям не вірить, то нічого зважати на його присутність.
— Розкажи про ведмедя, — попросив Лисий.
І вона розповіла все як було, чомусь оминувши тільки те, що вони знайшли на місці ведмежого лігва рештки луб’яних кошиків. Чому вона про це не розповіла, Леля й сама не розуміла. Просто відчула, що зараз про це краще не згадувати.
— Тобто побачив двох таких страшних мисливців із цуциком і накивав п’ятами, аж слід пропав, — так само втомлено й сумно констатував Інженер після Лелиної розповіді. — Зрозуміло. Все граєтеся в героїв. І в своїх іграх залізли в такі речі…
— Це правда! — вигукнув Василько. — Ведмідь був зовсім недалеко звідси.
Інженер не відповів. Він мовчки підвівся, роззирнувся по хаті й спитав:
— Де ж тут вас пограбували?
Лисий також підвівся й повів старого до комори. Діти потяглися за ним, однак Леля їх зупинила й наказала навести лад у хаті, бо вже ранок, а в них тут казна-що робиться.
Взялися до справи неохоче, бо всім було цікаво, що Інженер там побачить. Власне, вже все бачили й самі; що скаже старий, у хаті було добре чутно, й однаково діти почувались ображеними. Без особливого бажання вони почали прибирати в кімнаті.
Тільки швенькання віника, глухий стукіт глиняного посуду, шурхотіння одягу. Аж ось Інженер заговорив:
— Замок порубали зсередини. А щоб підкинути вам пояснення, розібрали стріху. Все одно через цей отвір ніхто не міг пролізти. Треба шукати підкоп. Або діру в стіні. — Він сказав це тихим, майже байдужим голосом, аж дітям стало соромно, що вони не здогадалися самі. — І ще одне. Треба подумати, кому це потрібно.
— Про це ми весь час думаємо, — відповів Лисий.
— І що придумали?
— Ще нічого…
Інженер не почав одразу ж шукати підкоп. Мовчки повернувся до кімнати й сів за стіл.
— Нічого й не придумаєте, бо правда занадто… — і надовго замовк.
Леля зрозуміла, що він не наважився сказати, що знав, бо в хаті занадто багато дітей. Вона також збагнула, що правда ще страшніша, ніж вони собі досі могли уявити, і все у неї всередині похололо.
— Що ми за хазяї такі! — вигукнула вона, намагаючись удавати цілковиту безтурботність. — Ану, давайте на город! Принесіть нам із дорогим гостем поснідати.
Діти ще неохочіше потяглися з хати. Лисий і Леля сіли навпроти Інженера й мовчки подивилися йому в вічі. Старий сидів непорушно, втупившись у стіну за спинами дітей, здавалось, от-от засне. Тільки Ряха відчував напруження свого хазяїна, тупцював на його плечі й нервово нюхав повітря. Його сиві вуса настовбурчилися, хвіст затіпався вгору-вниз і з боку в бік, аж раз навіть хльоснув Інженера по губах. Лисий готовий був присягнутися, що таким чином пацюк попереджав старого про необхідність мовчати, хоч це, звичайно, й смішно.
Ранкові зізнання Інженера
— То що правда? — нарешті порушив мовчанку Лисий. — Занадто яка?
— Занадто страшна, — після довгої паузи відповів Інженер. І додав: — І незрозуміла.
Ряха знову завовтузився на його плечі.
— Та годі вже тобі, — відмахнувся старий. — Ти ще мене вчитимеш. Колись усе одно прийде час сказати йому те, що я знаю…
Ряха пропищав щось застережливе.
— А я вважаю, що настав, — твердо відповів йому Інженер. — Якщо відкладати, то всім нам тут буде кінець. Ще бракувало, щоб люди понапивалися мертвої води!
Отже, недаремно Лисий підозрював, що Ряха не такий простий пацюк, яким усі його вважали. Видно, не лише сторожовий він. І це було вперше за все життя Лисого, коли Інженер не побоявся відкрити таку непросту таємницю. Хлопець увесь напружився, бо збагнув, що зараз вони почують щось справді варте такого виняткового вчинку Інженера.
Ряха ображено перебіг за спину хазяїна, й звідти визирали самі його сиві вуса й одне кругле око, що дуже сумно, але сторожко дивилося на Лисого — ніби зі схованки. Здавалося, пацюк боявся, що після Інженерових слів Лисий кинеться на нього й розшматує, мов тих собачих пацюків, про яких він раніше розповідав.
— Правда в тому, — почав Інженер, пильно подивившись в очі хлопцеві, — що…
Він знову замислився, перевівши погляд на Лелю.
— Мені теж піти на город? — спитала вона таким тоном, що й Рясі було зрозуміло: нікуди Леля не піде, хоч би що їй зараз сказали.
Лисому здалося, що цієї миті Інженерові очі трохи потепліли, втім, це було ще неймовірніше, ніж Ряха, який дає вказівки старому.
— Насправді Лелине село загинуло випадково, — знову почав Інженер. — Не воно було потрібне вовкулакам. Вони йшли по тебе.
— По мене? — Лисий не повірив своїм вухам. — Як це?.. Вовкулаки!.. Якби ви бачили вовкулаку, то й самі зрозуміли б, що вони не можуть іти «по когось». Вони йдуть по їжу. І тільки по їжу.
— Чому ж тоді вони не знищили дітей? Чому не погнали замість них — маленьких — дорослих людей? Навіщо вбили ціле село й полишили стільки «їжї», як ти кажеш, забравши з собою тих, кого їсти не збиралися?
Найгіршим у цих питаннях було те, що Лисий і сам собі вже не раз їх ставив. І відповіді не знаходив. Найвірогіднішим із усього, що спадало на думку, здавалося таке: вовкулаки не так їдять людей, як знищують їх. Вони прагнуть звільнити від людей землю. Але навіщо це їм? Навіщо їм діти? В те, що дітей вони перетворюють на вовкулаків, також не дуже вірилось… І зараз він не знав, що відповісти. Але щось треба було відповідати. Пауза ставала непристойно довгою. Втім, подумав Лисий, Інженер прийшов щось сказати, то хай говорить. А я мовчатиму.
Та втрутилася Леля:
— Ви хочете сказати, що їх хтось послав?
Ряха перебіг по спині Інженера на праве плече і з-за нього дивився тепер на дівчинку.
— А ти як гадаєш? — Інженер чи то хотів їх заплутати, чи то боявся казати правду.
— Хто?
Так прямо Лисий не зміг би спитати. Здавалось би, що ж тут такого складного? Це ж головне питання, яке могло розв’язати всі проблеми. Можливо, відповідь на нього сказала б і про вкрадений казанок більше, ніж усі обстеження дверей і даху. Але він знав, що так прямо не спитав би нізащо.
— Оцього я не знаю. І ніхто не знає.
— Крім вовкулаків? — глузливо спитав Лисий.
— Думаю, що й вовкулаки цього не знають. Вони занадто тупі, щоб про таке питати. — Інженер почав бгати праву вушну раковину, ніби хотів усю її запхати собі у вухо.
Цієї миті в комірчині хтось закричав.
Перша відповідь
Лисий сидів найближче до комори, тож перший устиг до дверей із порубаним замком.
У коморі було темно й порожньо. А з ближнього правого кутка, просто з-під землі линув крик Наталки. Кричала вона, схоже, не від болю, а від страху. А ще певніше — від жаху.
- Предыдущая
- 19/84
- Следующая