20 000 льє під водою - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 51

Того вечора, на 21°30? північної широти «Наутілус», випливши на поверхню, підійшов до Аравійських берегів. Я помітив удалині місто Джидду, великий торговельний центр, з'єднаний з Єгиптом, Сирією, Туреччиною та Індією. Було добре видно будинки, кораблі, які стояли вздовж причалу, і ті, що через свою водотоннажність кинули кітву на рейді. Сонце, схиляючись до обрію, осявало будівлі, і вони видавалися ще біліші. За містом манячіло кілька дерев'яних та очеретяних хатин, очевидно, жител бедуїнів.

Невдовзі місто розтануло в надвечірній імлі і «Наутілус» занурився в води, що ледь відсвічували.

Наступного дня, 10 лютого, вдалині з'явилося кілька суден, що йшли нам назустріч. «Наутілус» знову занурився під воду, але опівдні море вже було пустельне і судно піднялося на рівень ватерлінії, щоб визначити координати.

Разом із Недом і Конселем я вийшов на палубу. На сході темнів у тумані берег.

Ми розмовляли про всяку всячину, аж раптом Нед показав на якусь точку в морі й сказав:

— Пане професоре, бачите ген удалині цятку?

— Ні, Неде, — відповів я. — Де вже мені до ваших очей!

— Та дивіться добре, — мовив Нед, — онде, по штирборту, майже врівень з прожектором! Бачите? Щось темне ніби рухається!

— Ай справді,— сказав я, пильно дивлячись удалечінь, — тепер і я помічаю: там рухається щось довгасте й темне.

— Може, другий «Наутілус»? — мовив Консель.

— Де там, — заперечив канадець. — Либонь, це якась морська тварина.

— Невже в Червоному морі водяться кити? — запитав Консель.

— Так, друже мій, — відповів я, — вони часом трапляються й тут.

— Тільки це не кит, — зауважив Нед Ленд, не спускаючи цятки з ока. — Кити — мої давні знайомі, і я завше пізнаю їх здалека.

— Пождемо, — сказав Консель. — «Наутілус» іде в тому напрямку, і ми незабаром узнаємо, що воно таке.

Справді, невдовзі ми були на відстані однієї милі від тої темної маси. Тепер вона скидалася на вершину підводної скелі, що височіла над поверхнею моря. Що б воно могло бути? Я ніяк не міг догадатися.

— Еге! Та воно пливе. Пірнає! — вигукнув Нед Ленд. — Сто чортів! Що ж це за тварина? Хвіст у неї не роздвоєний, як у китів чи кашалотів, а плавці — ніби обрубки кінцівок!

— Але ж… — почав був я.

— Отакої! — закричав канадець. — Вона перевертається на спину!

— Ага! Та це ж сирена! — вигукнув Консель. — Не прийміть за зле, пане професоре, — це справжнісінька сирена!

Слово «сирена» навело мене на думку, що ми надибали морську тварину з ряду сиренових, котру легенди повернули на фантастичну істоту — напівжінку, напіврибу.

— Ні,— сказав я Конселеві,— Це зовсім не сирена, а інша чудернацька тварина; їх небагато вже лишилося в Червоному морі. Це дюгонь.

— З ряду сиренових, класу ссавців — вищого класу хребетних тварин, — вихопився Консель.

Конселева класифікація не потребувала доповнень. Нед Ленд мовчки чатував на здобич. Очі йому заблищали, а рука свербіла метнути гарпуна. Весь він раптом напружився, готовий стати до герцю з велетенською істотою в її рідній стихії.

— О-о! — промовив він, і голос його тремтів. — Мені ще ніколи не випадало проткнути «отаке»!

Весь гарпунер був у цім слові.

Тут показався на палубі капітан Немо. Він одразу помітив дюгоня. Збагнувши Недове хвилювання, капітан звернувся просто до нього:

— Якби у вас був гарпун, він би вогнем палив вам руку, містере Неде.

— Ваша правда, пане!

— І ви б не від того, щоб повернутися на якийсь час до свого ремесла та долучити це китоподібне до ваших трофеїв?

— Ще б пак!

— Ну що ж, спробуйте.

— Дякую вам, пане капітане, — відповів Нед Ленд, метнувши очима іскри.

— Та пильнуйте, не схибіть! Це в ваших інтересах.

— Невже так небезпечно йти на дюгоня? — запитав я, і Нед Ленд тільки знизав плечима.

— Інколи — небезпечно, — відповів капітан. — Буває, ця тварина кидається на своїх напасників і перекидає їхнього човна. Та що містерові Ленду отой дюгонь! У нього і зір меткий, і рука набита. Я радив би йому не випускати дюгоня, бо це дуже смачна дичина, а скільки я знаю, шматок такого делікатесу містеру Недові не завадить.

— О! — вигукнув канадець. — То ця тварина ще й смачна?

— Так, містере Неде, дюгонина — справжнє м'ясо, що не поступається проти м'яса наземних тварин. Ціниться воно дуже високо. В Меланезії його їдять тільки княжі родини. Але на цю чудову тварину так жорстоко полюють, що дюгонь, як і ламантин, зустрічається дедалі рідше й рідше.

— А що, пане капітане, коли цей самий дюгонь — останній представник свого роду? — поважно запитався Консель. — Може, слід би зберегти його в інтересах науки?

— Може, — відповів канадець, — проте в інтересах кулінарії його варто вполювати.

— Ну що ж! Орудуйте, містере Неде! — сказав капітан Немо.

Тим часом семеро матросів із «Наутілусової» команди, як завше мовчазні й спокійні, вийшли на палубу. Один тримав прив'язаного до мотузка гарпуна, подібного на ті, що їх використовують китолови. Матроси відгвинтили човна, витягли з гнізда й спустили на воду. Шестеро посідали при веслах, сьомий став до стерна. Нед, Консель і я вмостилися на кормі.

— А ви, капітане, не їдете? — запитав я.

— Ні, пане професоре. Бажаю щасливих ловів.

Ми відчалили. Веслярі налягали на весла, і човен помчав до дюгоня, що плавав за дві милі від судна.

Наблизившись до тварини на кілька кабельтових, човен пішов повільніше, і весла безшумно опускалися в спокійні води. Нед Ленд із гарпуном у руці став на носі. До китобійного гарпуна звичайно прив'язують дуже довгу мотузку, що легко розмотується, коли поранена тварина йде під воду. Але тут мотузка була не більше десяти брасів, і на кінці її прив'язане барильце, що мало показувати, куди під водою пливе дюгонь.

Я підвівся, щоб ліпше було стежити за канадцевим супротивником. Дюгонь, або, як ще його називають, індійський морж, дуже подібний до ламантина. У нього довгастий тулуб із довгим хвостом, а бічні плавці кінчаються справжніми пальцями. Різниться від ламантина тим, що його верхня щелепа має два довжелезні гострі зуби, захисні ікла, які стирчать врізнобіч.

Дюгонь, що його полював Нед Ленд, був справді велетенський — щонайменше сім метрів. Він лежав нерухомо на поверхні води, — здавалося, дюгонь спить. За таких обставин його легко загарпунити.

Човен нечутно наблизився браси на три від тварини. Я весь напружився. Нед Ленд підняв над головою гарпуна і, відкинувшись назад, метнув його в дюгоня.

Почувся свист, і тварина зникла під водою. Мабуть, гарпун, пущений з великою силою, пішов у глибінь.

— Сто чортів! — крикнув розлючений канадець. — Я схибив.

— Ні! — сказав я. — Тварину ранено. Від крові почервоніла вода. Але в туші ваш гарпун не застряг.

— Гарпун! Мій гарпун! — кричав Нед Ленд.

Матроси знову налягли на весла, і стерничий правив човен услід за барильцем, що пливло по воді. Виловивши гарпуна, ми далі переслідували свою жертву.

Вряди-годи дюгонь випливав подихати. Хоч і поранений, він не впав на силі, бо плив дуже швидко. Човен, гнаний дужими руками, линув слідом. Кілька разів ми наздоганяли здобич, і канадець уже цілився в неї, але вона тут же пірнала і знову ставала недосяжна.

Легко уявити, як лютував і шарпався нетерпеливий Нед Ленд. Він проклинав сердешну тварину найтерпкішими словами, які лиш знаходив у англійській мові.

Мені ж особливо допікало, що дюгонь обходив усі наші хитрощі.

Ми ганялися за дюгонем цілу годину, і мені вже здавалося, що ми його ніколи не піймаємо, аж несподівано нещасна жертва вирішила провчити своїх напасників. Дюгонь обернувся до нас і ринув просто на човен.

Канадець умить збагнув його наміри.

— Увага! — крикнув Нед.

Стерничий щось гукнув своєю загадковою мовою, видно, закликаючи матросів стерегтися. Дюгонь, підпливши кроків на двадцять до човна, зупинився, втягнув повітря широкими ніздрями. Тоді, зібравши сили, кинувся на нас.

Ми не встигли ухилитися від удару, і човен, накренившись, черпнув води. Тільки завдяки спритності стерничого вдар був не лобовий, а навскісний, і човен не перекинувся. Нед Ленд, учепившись за ніс човна, колов гарпуном велетенську тварину, що вп'ялася іклами в облавок і підіймала над водою човна, як лев цапеня. Ми повалилися один на одного, і я не знаю, до чого б воно дійшлось, якби знавіснілий канадець нарешті не влучив дюгоневі в самісіньке серце.