І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович - Страница 6

Оберст в задумі пощипав свої коротко підстрижені вуса і запросив Генріха йти за ним. Підійшовши до стіни, Бертгольд відсунув завісу, що закривала велику стратегічну карту району воєнних дій корпусу.

— Справа в тому, — сказав з притиском Бертгольд, — що вчора, в чотири години ранку, почалася оця саме операція, яку штаб назвав «Залізний кулак». Щоб тобі стала зрозуміла суть справи, поясню наочно. — Бертгольд взяв указку і почав водити нею по карті. — Ось на цій дільниці наші дві дивізії, підтримані двома танковими бригадами, вчора мали розпочати наступ. Два моторизованих полки були розташовані ось тут, як резерв наступаючої ударної групи. Було домовлено, що на дільниці, на південь від нас, дивізія сусідньої групи військ, під командуванням генерала Корндорфа, на шість годин раніше почне наступ з метою відвернути увагу і відтягнути сили противника. Тим більше, що сили ці, як нам стало відомо, були невеликі і виснажені попередніми боями. Ми знали, що радянське командування не розраховувало на можливість нашого наступу саме тут. Про це свідчили дані і оперативної, і агентурної розвідки. Саме на раптовості наступу наших частин і було побудовано план операції «Залізний кулак». Названі дивізії і танкові бригади мали несподіваним ударом прорвати фронт радянських військ у цьому місці, оточити групу їхньої оборони і відкрити шлях на Калінін. Весь розрахунок нашого командування було побудовано на раптовості, несподіванці. Підготовка провадилась потай і швидко. Про план операції знали лише кілька чоловік, в тому числі і я. Карти з планом операції були в штабі корпусу, у командира ударної групи і в мене.

Генріх з цікавістю стежив за указкою.

— Учора, — продовжував оберст, — наші частини ударної групи за кілька годин до наступу скупчилися в цьому районі. Зваж, що в цій улоговині розташувати дві дивізії і танкові бригади було дуже важко. Скупченість створилася страшенна, але наше командування пішло на це. І раптом події обернулися зовсім не так, як ми сподівалися: за дві години до початку нашого наступу росіяни відкривають по цій дільниці нечуваної сили артилерійський вогонь, застосувавши навіть реактивну артилерію, якої у них досі тут не було. Протягом якихось п’ятнадцяти хвилин ворогові вдалося буквально розметати наші скупчені для прориву частини, а коли артилерійський вогонь ущух, росіяни кинули на цю дільницю кілька десятків літаків штурмової авіації. Не встигли зникнути літаки, як перед рештками наших розгромлених частин з'явилися російські танки і мотопіхота, які буквально знищили тих, що лишилися в живих після двох попередніх ударів — артилерії і авіації. На щастя, росіяни не скористалися з своєї перемоги, а повернулися на свої позиції. Дивізія Корндорфа також опинилася в надзвичайно скрутному становищі, бо росіяни, покінчивши з ударною групою, всі свої резерви кинули на неї. Її, певніше, ті рештки, які лишилися після дивізії, врятував лише резерв головного командування. Оберст відійшов від карти і сів у крісло.

— Коли ми вчора пили за присвоєння тобі офіцерського звання, росіяни вже докінчували справу. Кілька офіцерів, в тому числі і я, були викликані прямо з вечірки до штабу.

— Це я помітив, але гадав, що ви вийшли трохи перепочити.

— О, якби це було так!

— Я цілком поділяю, гер оберст, ваш жаль. Але яке відношення має цей «Залізний кулак» до мене? — нетерпляче запитав Генріх.

Оберст відповів не відразу. Він витяг хустку, довго і ретельно витирав нею обличчя, немов хотів розтягти паузу, щоб краще обміркувати свої слова.

— Бачиш, — почав він обережно, — росіяни не могли планувати свого наступу на цій дільниці, інакше б їхні війська не повернулися на вихідні позиції, а просувалися б далі. Саме собою напрошується припущення, що артилерію, авіацію і мотопіхоту вони скупчили, дізнавшись про наші плани. Очевидно, крім трьох тих карт, про які я тобі говорив, існувала ще четверта… у радянського командування.

— Отже, — гостро перервав Генріх, — майор Шульц висловив підозру, що цю четверту карту передав росіянам я? Так?

Генріх з такою силою стиснув руками спинку стільця, що пальці у суглобах побіліли.

— Боронь боже, він лише спробував натякнути…

— Я вб'ю його! — люто вигукнув Генріх.

Його обличчя зблідло, губи стиснулися так, що їх зовсім не стало видно, а рука рвучко вхопилася за кобуру офіцерського маузера. У нестямі він кинувся до дверей і, можливо, вибіг би, коли б оберст силою не затримав його біля порога.

— Стій! — грізно вигукнув Бертгольд. — Ти забуваєш, що ти в армії!

Він силоміць вирвав з рук Генріха пістолет, сам вклав його в кобуру і ретельно застебнув її.

— Заспокойся! Натяк Шульца, кажу тобі, не справив найменшого враження. Всі сприйняли його як дурну вихватку, і начальник штабу генерал-майор Даніель зробив йому зауваження. Не кажучи вже про мене, Шульц тут же, на нараді, в присутності всіх, мусив викручуватися і просити в мене пробачення.

Генріх кинувся в крісло, охопив голову руками і втупив похмурий погляд у підлогу.

— Отак краще! Посидь трохи і про все розважливо подумай, — умовляв оберст. — Та що ти хочеш? У свої роки ти вже маєш заслуги перед фатерландом, лейтенант, володієш великим капіталом, тоді як Шульц не може собі придбати навіть пристойного парадного мундира. Його жадоба до грошей усім відома. Як же йому не заздрити тобі, людині, перед якою відкрита така блискуча кар'єра! Не звертай на це жодної уваги. Я розповів тобі всю цю історію з єдиною метою, щоб ти знав: система пліток і доносів у нас розквітла, як ніколи. Тобі заздрять і будуть заздрити, де б ти не був і що б ти не робив.

— Але з цим Шульцом я поговорю! — погрозливо вигукнув Генріх.

— Забороняю як начальник і не раджу як людина, що хоче заступити тобі батька. Ти можеш Шульца ігнорувати, але розмовляти про це не слід. Зроби вигляд, що ти нічого не знаєш. Ти обіцяєш мені?

— Але…

— Ніяких «але». Дай мені слово офіцера, що не прохопишся жодним натяком.

Генріх промовчав.

— Даєш слово?

— Гер оберст…

— Я вимагаю від тебе слова офіцера. Повторюю: я не лише друг твого батька, а й твій начальник.

— Гаразд, — похмуро сказав Генріх. — Даю слово офіцера не порушувати про це розмови. Але залишаю за собою право при нагоді віддячити Шульцу.

— Ну от і домовились! А тепер, коли ми з тобою порозумілись, давай поговоримо про інше.

— Ви вчора згадували про якесь завдання, — нагадав Генріх.

— Саме про це я і хочу з тобою зараз поговорити. Слухай уважно, бо йдеться про нову операцію, точніше, підготовку до неї. Вона буде трохи меншого розміру, ніж невдалий «Залізний кулак», але має свої особливості і труднощі, бо мова йде про ліквідацію великого партизанського загону.

— Тільки й усього! — у голосі Генріха почулося розчарування.

— Тільки й усього… — насмішкувато повторив за ним оберст і раптом скипів: — Ти недавно тут і ще не відчуваєш, з яким напруженням ми всі ходимо по цій богом проклятій землі. На фронті легше. Там знаєш, що ворог твій десь попереду. А тут можеш чекати його кожної миті: йдучи вулицею, сидячи в кабінеті, лежачи в ліжку…

— Не розумію! — презирливо посміхнувся Генріх. — Невже німецька армія, що переможно пройшла по всій Європі, не в силі ліквідувати партизанські банди в тилу?

Оберст Бертгольд злісно розсміявся.

— Ти бачив коли-небудь пожежу? — раптом спитав він.

— Бачив.

— Так от, коли горить будинок, навіть не будинок, а цілий квартал, село, — з пожежею боротися можна. Приїздять пожежні команди, оточують об'єкт, локалізують вогонь і пожежу гасять. Але коли горить величезний масив лісу — пожежні команди вже нічого не вдіють. Такої пожежі не загасиш, аж поки вона не спалить все дощенту! А партизанський рух — то пожежа в сухому лісі. І тут звичайними заходами не обійдешся, тут необхідні заходи екстраординарні, потрібна спеціально підготовлена операція, обміркована до найменших дрібниць! А ти посміхаєшся!

— Прошу пробачити і зробити знижку на мою необізнаність…