Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн - Страница 8
— Ви живете тут уже досить довгий час, — повів мову я, — здається, якось говорили, що вже шістнадцять років?
— Вісімнадцять, сер. Я приїхала сюди, щойно одружилася хазяйка, щоб прислуговувати їй. Після її смерті хазяїн залишив мене тут за економку.
— Он як!
Запала мовчанка. Я побоювався, що вона не така вже й балакуча — хіба що тільки коли мова заходить про її особисті проблеми, які навряд чи здадуться мені цікавими. Вона сіла, склавши руки на колінах і поринувши у важкі роздуми, а за кілька хвилин у неї вихопилося:
— Ат, відтоді так усе змінилося!
— Так-так, — докинув я, — і ви багато чого хорошого звідали на віку, правда?
— Багато. І поганого теж.
«О, якраз зверну розмову на сім'ю мого орендодавця! — подумав я. — Чудовий привід зав'язати розмову. Та й ота гарненька дівчина-вдова — хочеться мені знати її історію: чи з цих країв вона родом, чи, що ймовірніше, з якихось екзотичних земель, тому й грубі тутешні аборигени не бажають ви знати її за свою». З цим наміром я поцікавився у місіс Дін, чому Гіткліф здає Трашкрос-Грейндж в оренду, а сам живе у домі значно гіршому:
— Хіба він не має достатньо грошей, щоб утримувати такий маєток?
— Має, сер! — відказала вона. — Ніхто не знає, скільки у нього тих грошей, і щороку їх стає дедалі більше. Так, так, він багатий і міг би жити ще й у кращому домі, ніж цей, але він дуже заощадливий, я б навіть сказала, скупий. Навіть якщо він вирішить перебратись до Трашкрос-Грейнджу, то, ледве зачувши про гарного орендаря, ніколи не втратить можливості отримати ті свої кілька сотень. Дивно, і чого б то людям бути такими пожадливими, коли на світі вони самі-самісінькі!
— У нього ж був син, здається?
— Так, був. Та він помер.
— А та молода леді, місіс Гіткліф, вдова, — вона була синовою дружиною?
— Саме так.
— А звідки вона родом?
— О сер, та це ж донька мого покійного хазяїна: її дівоче ім'я — Катрина Лінтон. Я її виростила, бідолаху! Дуже б мені хотілося, щоб містер Гіткліф перебрався сюди — тоді б ми знову були разом.
— Як — Катрина Лінтон? — здивовано вигукнув я. Але по хвилинних роздумах переконав себе, що це не моя примарна Катрина.
— Тоді, значить, переді мною тут мешкав чоловік на ймення Лінтон? — продовжив розмову я.
— Таки він.
— А хто цей Ерншо — Гортон Ерншо, який мешкає з містером Гіткліфом? Вони родичі?
— Ні; він племінник покійної місіс Лінтон.
— Тобто тоді він доводиться молодій леді кузеном?
— Так; і її чоловік теж доводився їй двоюрідним братом.
Один — із материного боку, другий — по батькові: Гіткліф був одружений із сестрою містера Едгара Лінтона.
— Я бачив, над вхідними дверима у Буремному Перевалі вирізьблене прізвище «Ерншо». Це давній рід?
— Дуже давній, сер. І Гортон — він останній із них лишився, так само як наша Кеті — з Лінтонів. То ви були у Буремному Перевалі? Вибачте, звичайно, що допитуюся, та я так хочу почути, як вона там!
— Місіс Гіткліф? Вона виглядає дуже добре. Гарна дівчина, хоча, думаю, не вельми щаслива.
— Авжеж — це й не дивно! А як же вам припав до душі господар?
— Наш друзяка доволі важку вдачу має, правда, місіс Дін?
— Важку і гостру, мов точильний камінь! Що менше маєте з ним справ, то краще.
— Мабуть, чимало довелось йому пережити, перш ніж він став таким грубим посідачем. Ви знаєте щось про його минуле?
— Я знаю про нього все — все, крім того, де він народився, і хто були його батьки, і як він заробив свої перші гроші. А Гортона він узяв і випхнув із родинного кола, як зозуленя виштовхує з гнізда свого побратима. І тепер безталанний хлопчина, мабуть, єдиний з усіх не здогадується, як жорстоко його одурили.
— Ну, місіс Дін, із вашого боку було б справжньою щедрістю розповісти щось цікавеньке про моїх сусідів. Відчуваю, що інакше не засну, тож будьте ласкаві, посидьте тут годинку й потеревеньте зі мною.
— О, з радістю, сер! Ось тільки-но знайду собі якесь шиття — і сидітиму стільки, скільки забажаєте. Та ви, здається, добряче промерзли — он, аж дрижаки хапаєте! Треба вам випити чогось тепленького, щоб вигнати цю застуду.
Добросерда жіночка вискочила з кімнати, а я присунувся ближче до вогню: моє обличчя пашіло, а тіло кидало в холод. До того ж мої нерви були напнуті як струна. Тому мені було А навіть не зле, а скоріше боязно, що події останніх днів ще дадуться взнаки.
Вона невдовзі повернулася з паруючим горнятком та своїм рукоділлям, і, поставивши питво на полицю біля коминка, влаштувалася поруч, очевидячки, втішаючись, що я так легко пішов на контакт.
— Перш ніж переїхати сюди, — почала вона без зайвих припрохувань, — я майже весь час жила у Буремному Перевалі. Моя мати виняньчила містера Гіндлі Ерншо, батька Гортона, а я звикла бавити хазяйських дітей. Також я виконувала різні доручення: у косовицю допомагала гребти сіно, а в домі робила все, що мені загадували. Одного чудового літнього ранку — пам'ятаю, саме пристигли жнива — старий містер Ерншо, хазяїн, зійшов униз у дорожньому вбранні і, загадавши Джозефові на день кілька справунків, повернувся до Гіндлі. ДО Кеті й до мене — бо я їла разом із ними вівсянку — та й каже синові: «Ну, мій гарнюньо, я сьогодні вирушаю до Ліверпуля, що тобі привезти? Обирай, що хочеш, нехай тільки це буде щось не надто велике, бо я й туди, й назад ітиму пішки: шістдесят миль в один кінець — то неблизький світ!» Гіндлі обрав скрипку, тоді батько спитав те саме у міс Кеті; їй заледве виповнилося шість років, але вона вже вправно їздила верхи і тому попросила батіжок. Він і про мене не забув, бо мав справді добре серце, хоча інколи й поводився доволі суворо. Пообіцяв мені принести повні кишені яблук та груш, поцілував своїх діточок, попрощався та й пішов.
Довго тяглися для нас ті три дні, що його не було, і мала Кеті весь час допитувалася, коли вже татко повернеться додому. Місіс Ерншо сподівалася, що він прибуде на третій день до вечері, і відкладала трапезу годину за годиною, та він усе ці не приходив; дітлахи втомилися постійно бігати за ворота й виглядати батька. Врешті стемніло; місіс Ерншо воліла б повкладати дітей спати, та вони слізно просили не робити цього. І от, десь близько одинадцятої, двері тихенько рипнули і увійшов господар. Він так і впав у крісло, одночасно стогнучи У й сміючись, і попросив, щоб до нього й не підступали — вінілі бо ледь живий і не повторить такої подорожі хоч би й за коня і півцарства на додачу.
— Мене наче заганяли до смерті! — поскаржився він, розгортаючи кожуха, якого доти тримав завиненим у руках. — Дивися, жінко! Скільки живу, ще такого на долю не випадало. Але ти мусиш прийняти його як дар Божий, хоч він і чорний, мов із пекла.
Ми оточили хазяїна; поверх голови міс Кеті я змогла розгледіти брудне та обідране чорняве дитинча. Було видко, що малий давно вміє говорити і тим більше ходити, а з лиця він був навіть старший за Катрину; та коли його поставили на ніжки, він тільки роззирався довкола та плів якісь тарабарські штуки, які ніхто не міг зрозуміти. Я налякалась, та й місіс Ерншо була ладна виштурхати його за двері; вона накинулася на чоловіка, допитуючись, як він додумався взяти цього циганського підкидька в дім, коли в них є власні годованці. І що він тільки збирається з цим робити, і чи не збожеволів він часом узагалі? Хазяїн спробував був усе пояснити, та він справді просто знесилів від утоми, і все, що я змогла розібрати в перервах між хазяйчиними верещаннями, було те, що він побачив на вулицях Ліверпуля голодуюче бездомне дитя, підібрав його і почав дошукуватись, чиє воно. Та цього не знала жодна жива душа, і, обмежений часом і грошима, він вирішив за краще взяти мале з собою, аніж влазити у марні витрати там: якщо він уже вирішив взяти на себе таку відповідальність, не можна було лишати дитину там, де її знайшли. Результатом цієї оповіді стало те, що моя хазяйка заспокоїлася; містер Ерншо наказав мені відмити й вдягти малого у чисте і вкласти спати разом із дітьми.
- Предыдущая
- 8/77
- Следующая