Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн - Страница 72

Гортон не відповів.

— Гортоне, Гортоне! Ви чуєте? — наполягала вона.

— Відчепіться! — зумисне нечемно рикнув він.

— Дайте-но я візьму оце, — мовила вона і, спритно простягши руку, вихопила люльку в нього з рота.

Перш ніж він спробував забрати її, люльку поламали навпіл і вкинули у вогонь. Він вилаявся і схопив іншу.

— Стійте! — крикнула Катрина. — Спершу ви мусите мене вислухати; а я не можу говорити, коли мені димлять у лице.

– Ідіть ви до біса! — люто вигукнув він. — І облиште мене!

— Ні,— правила вона своєї,— не хочу! Я просто не знаю, що мені вдіяти, аби ви поговорили зі мною; а ви вирішили не помічати мене. Коли я кажу, що ви дурник, я зовсім не хочу вас образити. Це не значить, що я вас зневажаю. Чуєте, Гортоне, вам слід бути уважнішим до мене! Ви мій кузен і маєте визнати мене ріднею!

— На біса ви мені потрібні, і ваша дурна гордість, і оці ваші паскудні викрутаси! — відповів він. — Хай мене чорти вхоплять, як я ще хоч одним оком на вас подивлюсь. Ідіть звідси подалі, а то зараз!..

Катрина похнюпилась і відійшла до вікна; вона прикусила губу і зневажливо хмикнула, щоб приховати зрадницьке схлипування.

— Вам треба подружитися з вашою кузиною, містере Гортон, — втрутилася я, — адже вона сама шкодує про свою зухвалість. Це вам тільки на користь піде. Ви станете іншою людиною, якщо вона буде вашим другом.

— Другом! — вигукнув він. — Коли ж вона мене ненавидить і вважає, що я їй і в слід ступити не гідний! Нє! Та хоч королем мене зробіть — я не згоджуся, щоб мене знову виставляли на глум за те, що я шукав її дружби!

— Це не я вас ненавиджу, а ви мене! — розридалася Катрина, більше не приховуючи своєї образи. — Ви ненавидите мене так само, як містер Гіткліф, і навіть більше!

— Підла брехня! — почав був Ерншо. — Нащо ж я стільки разів гнівив його, стаючи на ваш бік? Іще тоді, як ви сміялись і зневажали мене, і… Якщо не відчепитесь, я піду й скажу, що мене вижили з кухні!

— Я не знала, що ви були на моєму боці,— відповіла вона,?» витираючи сльози. — Я була нещасна і всіх ненавиділа, але зараз я вам дякую і прошу простити мене; що ж я ще можу зробити?

Вона ступила до нього і привітно простягла руку. Гортон почорнів, як хмара, і, рішуче стиснувши кулаки, втупився у підлогу. Та Катрина безпомилково відчула, що це не справжня ворожість, а просто впертість. Хвилю повагавшись, вона схилилась і ніжно поцілувала його у щоку. Мала хитрунка думала, що я цього не бачу, і з невинним виглядом відійшла на своє колишнє місце біля вікна. Я докірливо похитала головою, і вона, спалахнувши, прошепотіла:

— Ну, а що я мала робити, Неллі? Він не хоче потиснути мені руку, не хоче на мене дивитись. А я ж мушу якось показати, що він мені подобається… що я хочу з ним подружитися.

Не знаю, чи то поцілунок переконав Гортона; кілька хвилин він щосили намагався сховати від нас лице, а коли підвів голову, не знав, куди дівати очі.

Катрина тим часом дбайливо загортала в білий папір гарну книжку; потім, перев'язавши її стрічкою, надписала: «Для містера Гортона Ерншо» і попросила мене бути її посередницею та вручити подарунок за призначенням.

– І скажи йому: якщо він це візьме, то я прийду і навчу його правильно це читати, — сказала вона, — а якщо відмовиться, я піду нагору і більше ніколи йому не набридатиму.

Я віднесла дарунок і повторила її слова, а вона тривожно спостерігала за мною. Гортон не ворухнув і пальцем, тож я поклала згорток йому на коліна. Він його не скинув. Я повернулася до своєї роботи. Катрина сиділа, поклавши голову на витягнуті на столі руки, поки не почула легкий шурхіт паперової обгортки. Тоді вона тишком підійшла і сіла біля свого кузена. Він тремтів, лице в нього пашіло рум'янцем, вся його грубість і похмура жорсткість куди й ділися. Він спершу не ці міг зібратися на силі, щоб вимовити бодай слово у відповідь на її допитливий погляд і ледь чутне прохання:

— Скажи, що ти мене прощаєш, Гортоне! Ти можеш зробити мене такою щасливою, якщо скажеш це маленьке слово. Він пробурмотів щось незрозуміле.

– І ти будеш моїм другом, — продовжувала Катрина напівствердно.

— Ні, ти мене соромитимешся кожен день свого життя, — відповів він, — і то більше, що краще мене взнаєш; а я цього не стерплю.

— То ти не хочеш бути моїм другом? — мовила вона, солодко всміхаючись, і присунулася ще ближче до нього.

Я не дослухалася, про що вони там гомоніли, але, озирнувшись знову, побачила два сяючі обличчя, схилені над сторінкою прийнятої в дарунок книги, і більше не сумнівалася, що мирну угоду ухвалено обопільно і віднині вороги перетворилися на вірних союзників.

У книжці, яку вони вивчали, було повно цікавих малюнків. І ця обставина, і сама їхня близькість являли собою надто велику принаду — і вони не зрушили з місця, поки не прийшов Джозеф. Він, сердешний, не на жарт перелякався, побачивши, що Катрина сидить на одній лаві з Гортоном, поклавши руку йому на плече, і був страшенно обурений, що його улюбленець терпить таке сусідство; це так глибоко вразило старого, що того вечора йому не стало сили навіть пащекувати з цього приводу. Про його почуття свідчили тільки скрушні зітхання, з якими він, урочисто розгорнувши на столі свою грубезну Біблію, розкладав на ній замацані банкноти зі свого записника — денний прибуток із торгів. Нарешті він прикликав до себе Гортона:

— Віднеси оце хазяїнові, хлопче, і сиди тамечки; а я піду до себе. Ці хороми не про нашу честь: треба нам, либонь, попнуться і шукати собі іншого місця!

— Ходімо, Катрино, — сказала я, — час і нам «попнуться» звідси. Я вже все випрасувала. Ви готові?

— Ще немає й восьмої,— відповіла вона, неохоче підводячись. — Гортоне, я лишаю цю книжку отут на коминку. А інші й принесу завтра.

— Кожну книжку, що ви тута лишите, я приберу в дім, — А сказав Джозеф, — і будьте раді, як ви їх після того знайдете! Тож глядіть самі. Кеті пригрозила, що за це він розквитається своєю бібліотекою, і, всміхнувшись до Гортона, пішла до себе нагору, щось наспівуючи. І, смію думати, в цім домі їй ще ніколи не було так легко на серці — хіба що в дні перших зустрічей із Лінтоном.

Так почалася їхня дружба, що ставала дедалі міцнішою, хоч іноді й переривалася невеликими сутичками. Ерншо не міг змінитись одразу, а моя юна леді не була ні філософом, ні взірцем терпіння. Та оскільки обоє прагнули однієї мети — одна любила і хотіла поважати того, кого любить, а другий любив і хотів, щоб його поважали, — вони зрештою досягли свого.

Бачите, містере Локвуд, це було досить легко — завоювати серце місіс Гіткліф. Але зараз я рада, що ви й не пробували. Цей союз буде вершиною моїх сподівань. Я не заздритиму нікому в день їхнього весілля: тоді не знайдеться жінки, щасливішої за мене, у всій Англії.

Розділ тридцять третій

У вівторок уранці Ерншо досі не міг виконувати своїх звичних обов'язків і тому лишився вдома, і я скоро переконалася, що не зможу втримати свою дівчинку біля себе, як було доти. Вона збігла вниз раніше за мене й рушила в сад, де її кузен займався нехитрою роботою, і коли я вийшла припросити їх до сніданку, то побачила, що вона вмовила його розчистити великий клапоть землі серед кущів смородини та аґрусу, і тепер вони заклопотано міркували, яку розсаду можна привезти з Грейнджу.

Я жахнулася, побачивши збитки, завдані всього за півгодини: кущі чорної смородини були гордістю Джозефа, і саме посеред них Кеті надумала влаштувати квітник!

— От лишенько! Це ж усе покажуть хазяїнові в ту ж мить, як побачать! — вигукнула я. — Хто вам дозволив отаке творити в саду, скажіть на милість? Ну, дадуть вам за це духопеликів, ось побачите! Містере Гортон, я просто нетямлюся з дива — невже вам на те тільки й тями вистачає, щоб наробити шкоди через її забаганку?

— Та я забув, що то кущі Джозефа, — відповів Ерншо, трохи зніяковівши, — але скажу йому, що це я зробив.

Ми завжди обідали разом із містером Гіткліфом. Я виконувала обов'язки господині, нарізаючи хліб і заварюючи чай, тож моя присутність за столом була конче необхідна. Катрина зазвичай сиділа біля мене, але в той день тишком примостилася біля Гортона, і я побачила, що вона не збирається тримати в таємниці свою дружбу, так само як раніше не приховувала ворогування.