Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн - Страница 55
— Я хочу, щоб ти називав мене Катриною або Кеті,— перервала юна леді. — Зневажати тебе? Ні! Після тата й Неллі я люблю тебе більше від усіх на світі. Але я не люблю містера Гіткліфа і не зможу приходити, коли він повернеться. Його ще довго не буде?
— Не дуже довго, — відповів Лінтон, — але він часто ходить на болота — зараз мисливська пора, і ти могла б посидіти зі мною годину-дві, поки його немає. Скажи, що ти згодна. Я постараюся бути люб'язним: ти ж не дратуватимеш мене навмисне і завжди мені допомагатимеш, так?
— Так, — відповіла Катрина, погладжуючи його довге м'яке волосся, — якби тільки тато дозволив, я б половину всього часу проводила з тобою. Любий Лінтоне! Я б хотіла, щоб ти був моїм рідним братом.
– І тоді ти б мене любила, як свого батька? — мовив він, пожвавившись. — А втім, тато каже, що ти любила б мене більше, ніж батька, і більше від будь-кого в світі, якби була моєю жінкою; тому краще б ти вийшла за мене заміж.
— Ні, я нікого не полюблю більше, ніж тата, — різко відповіла вона. — До того ж буває, що люди ненавидять своїх жінок; але не сестер чи братів. І якби ти був моїм братом, ти б жив із нами, і тато любив би тебе так само, як мене.
Лінтон став заперечувати той факт, що інколи чоловіки ненавидять своїх жінок, та Кеті переконувала, що таке трапляється, і з великого розуму згадала про ставлення його власного батька до її покійної тітоньки. Я обірвала її, але вона не могла заспокоїтись, поки не вибовкала все, що їй було відомо. Містер Гіткліф, дуже розлючений, заявив, що це брехня.
— Це тато мені сказав; а він ніколи не говорить неправди, — вперто доводила вона.
— А мій тато зневажає твого! — крикнув Лінтон. — Він й його зве паскудним нікчемою.
— Твій тато — погана людина, — відказала Катрина, — і дуже негарно з твого боку повторювати те, що він каже. Звичайно ж, він лиха людина, якщо тітонька Ізабелла його покинула.
— Вона його не покинула, — сказав хлопець. — І тобі не слід сперечатися зі мною!
— Покинула! — вигукнула юна леді.
— Тоді слухай, що я тобі скажу! — мовив Лінтон. — Твоя мати ненавиділа твого батька! Ну, як тобі?
— О!.. — скрикнула Кеті, так розлютившись, що продовжувати далі просто не могла.
– І кохала мого, — додав він.
— Ти мале брехло! Ось тепер я тебе ненавиджу! — вона задихалася, її лице почервоніло від гніву.
— Кохала! Кохала! — завів Лінтон, потопаючи у глибині свого крісла, і закинув голову, щоб насолодитися спогляданням враженої супротивниці, яка стояла позаду.
— Годі вам, містере Гіткліф! — втрутилася я. — Це ви теж із батькового голосу співаєте.
— Ні! І помовчіть, ви! — відповів він. — Любила вона його, Катрино! Любила!
Кеті, не тямлячи себе, люто штурхнула крісло, і Лінтон, заточившись, упав на поруччя. Його охопив напад кашлю, що вмить переміг його зловтіху. Напад тривав так довго, що налякав навіть мене. Кеті плакала, гірко каючись у своїй провині, хоч і не казала нічого. Я обняла хлопця і підтримувала його, поки кашель не минувся. Тоді він одіпхнув мене і мовчки відкинувся назад. Катрина також перестала плакати і, сівши навпроти нього, відчужено дивилась у вогонь.
— Як ви себе почуваєте, містере Гіткліф? — спитала я, почекавши хвилин десять.
— Я б хотів, щоб вона так почувалася, — відповів він. — Підступне, жорстоке дівчисько! Гортон ніколи мене не чіпає — він мене жодного разу не вдарив! Мені сьогодні було краще, а зараз… — і він захлинувся слізьми.
— Я тебе не чіпала! — тихо сказала Кеті і прикусила губу, щоб втамувати новий вибух почуттів.
Він зітхав і стогнав буцімто від нестерпних страждань ще чверть години; певно, хотів провчити свою кривдницю, бо щоразу, як він чув її стишене ридання, його ремствування набували просто-таки трагічного звучання.
— Мені дуже жаль, що я завдала тобі шкоди, Лінтоне, — зрештою мовила вона, не витримавши цієї муки. — Та зі мною нічого не станеться, якщо мене злегка штовхнути, і я не думала, що тобі це зашкодить. Але ж тобі не дуже зле, правда, Лінтоне? Я не зможу піти додому, знаючи, що заподіяла тобі кривду. Скажи мені! Поговори зі мною.
— Я не можу з тобою говорити, — видушив він. — Через тебе я не спатиму всю ніч — мене замучить кашель. Якби з тобою хоч раз таке трапилося, ти б зрозуміла, що це! Але ти спокійно спатимеш, поки я тут страждаю, всіма покинутий! Хотів би я побачити, як ти сама проводиш такі жахливі ночі! — і він розридався на повний голос — так йому стало жаль самого себе.
— Якщо вам страшні ночі невдивовижу, — мовила я, — навряд чи міс Катрина цьому виною: ви почувалися б так само, якби вона й не прийшла. Проте більше вона вас не турбуватиме. Мабуть, вам буде краще, як ми підемо.
— Мені піти? — сумно спитала Кеті, схилившись до нього. — Ти хочеш, щоб я пішла, Лінтоне?
— Ти вже не зміниш того, що наробила, — похмуро відповів він, — хіба що зміниш на гірше, якщо доведеш мене до гарячки.
— Отже, мені краще піти? — повторила вона.
— Краще дай мені спокій, — сказав він, — ти без упину говориш, це просто нестерпно.
Вона вагалась і ще кілька хвилин не слухала моїх намовлянь іти звідси. Але хлопець не дивився на неї і не казав ані слова, і тому вона врешті-решт рушила до дверей — а я за А нею. Нас спинив голосний стогін. Лінтон сповз зі свого крісла і корчився на підлозі, мов розбещене дитя, що не заспокоїться, поки не допече до живого всім довкола. З його поведінки я відразу ж збагнула, що це за один і наскільки нерозумно було б йому потурати. Але дівчина вжахнулася з побаченого. Вона кинулася назад, стала на коліна, і плакала, і втішала його, і заспокоювала, поки він не замовк, бо йому забило подих — але не від того, що засмутив її.
— Я покладу його на канапі,— сказала я, — і хай корчиться на ній, скільки душа забажає; а нам це око не тішить. Сподіваюся, міс Кеті, тепер ви розумієте, що не ви — його спасіння, і не в любові до вас причина його страждань. Отак! Ходімо звідси: тільки-но він побачить, що нема кому з ним панькатись, він радий буде спокійненько полежати.
Вона поклала йому під голову подушку і принесла води. Хлопчина відштовхнув її руку і засовався на подушці, наче то був камінь чи поліно. Кеті спробувала покласти її зручніше.
— Ні, так я не можу лежати, — сказав він. — Це надто низько.
Катрина підклала ще одну подушку.
— А так надто високо, — пробурмотів страждальник.
— То як ти хочеш? — спитала вона у відчаї.
Він підповз до неї, коли вона стояла навколішках біля канапи, і сперся на її плече.
— Ні, так не піде, — мовила я. — Ви вже вдовольніться подушкою, містере Гіткліф. Панянка і так згаяла на вас забагато часу: ми більш не можемо сидіти з вами й п'яти хвилин.
— Ні, можемо! — заперечила Кеті. — Він тепер буде добрим і терплячим. Він уже розуміє, що сьогодні вночі я буду нещасніша за нього, якщо переконаюся, що йому стало гірше через мене; тоді я ніколи більше не посмію прийти знов. Скажи мені правду, Лінтоне, — адже я справді більше не повинна приходити, якщо я завдала тобі шкоди.
— Ти можеш приходити, щоб полегшувати мій стан, — відповів він. — І ти мусиш приходити, бо справді заподіяла мені зло — сама знаєш, яке страшне! Мені ж не було так погано, коли ви прийшли, хіба ні?
— Та ви самі наробили собі лиха своїм плачем і безтямною поведінкою.
— Я взагалі нічого тобі не зробила, — мовила його кузина. — Так чи інак, тепер ми будемо друзями. Ти ж цього хочеш? Ти б хотів, аби я іноді тебе провідувала, правда ж?
— Я вже сказав, що так, — нетерпляче відповів він. — Сідай на канапі і дай я зіпруся тобі на коліна. Так я завжди сидів із мамою. Сиди тихо й не розмовляй. Можеш лише заспівати пісню, якщо вмієш, або розказуй напам'ять яку-небудь цікаву баладу — одну з тих, яких ти обіцяла мене навчити, — або якусь історію. Але краще баладу, починай.
Катрина прочитала найдовшу, яку тільки змогла пригадати. Це заняття дуже сподобалось обом. Лінтон зажадав прослухати іншу баладу, а потім іще одну, незважаючи на мій суворий протест. Так вони тішилися, поки не пробило дванадцяту і ми не розчули на подвір'ї кроки Гортона, що прийшов пообідати.
- Предыдущая
- 55/77
- Следующая