Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Буремний Перевал - Бронте Эмили Джейн - Страница 22
— Той, кого місіс не чекає,— відповіла я. — Такий собі Гіткліф — ви маєте його пам'ятати, сер, — що жив у містера Ерншо.
— Що? Циган, сільський підпасок? — вигукнув він. — Чому ви так і не сказали Катрині?
— Тихіше! Ви не мусите його так називати, хазяїне, — мовила я. — їй буде дуже прикро це чути. В неї серце рвалося з горя, коли він утік. Я думаю, його повернення — справжнє свято для неї.
Містер Лінтон ступив до вікна в іншому боці кімнати, що виходило на подвір'я. Він розчинив його і визирнув назовні. Мабуть, вони були там, унизу, бо він квапливо вигукнув:
— Не стій на ґанку, люба! Якщо до нас гість, проведи його до кімнати.
Та минуло ще чимало часу, перш ніж брязнув засув і Катрина влетіла до кімнати, задихана, надто збентежена, щоб виявити радість. Справді, глянувши на її лице, ви радше б вирішили, що сталося страшне лихо.
— Ох, Едгаре, Едгаре! — видихнула вона, обіймаючи його за шию у судомному пориві. — Ох, Едгаре, любий! Гіткліф по вернувся! Він тут! — і вона здушила його в обіймах.
— Ну, ну, досить, — роздратовано вигукнув її чоловік. — Не треба мене душити з цієї нагоди. Він ніколи не здавався мені таким неоціненним скарбом. І нема чого божеволіти від радощів.
— Я знаю, він тобі не подобався, — відповіла вона, трохи вгамувавши свій запал. — Але заради мене ви повинні стати друзями. Сказати йому, щоб підіймався нагору?
— Сюди? — мовив він. — До вітальні?
— А куди ж іще? — спитала вона.
Він сердито позирнув на неї й завважив, що в кухні йому має бути зручніше. Місіс Катрина Лінтон зміряла його дивним, наче зневажливим поглядом — чи то гніваючись, чи насміхаючись із такого чистоплюйства.
— Ні,— мовила вона по хвилі,— я не можу сидіти у кухні. Накрий тут два столи, Неллі: один — для твого хазяїна й міс Ізабелли, бо вони особи шляхетні; а другий — для Гіткліфа й мене, ми ж нижчого ґатунку. Це тебе влаштує, любий? Чи звеліти, щоб для нас розпалили вогонь деінде? Якщо так, тільки накажи. А я побігла приймати гостя. Боюся, це надто чудово, щоб бути правдою!
Вона знову кинулася бігти, та Едгар спинив її.
— Ви запросіть його піднятись, — мовив він до мене, — а ти, Катрино, спробуй радіти, не втрачаючи глузду. Всій челяді зовсім не обов'язково бачити, що ти приймаєш слугу-втікача, мов рідного брата.
Я спустилася вниз і побачила Гіткліфа на ґанку — той, певно, чекав запрошення ввійти. Він пішов слідом за мною, не зронивши й слова, і я привела його до вітальні; обличчя моїх хазяїв ще паленіли від недавньої теплої розмови. Та лице леді засяяло по-іншому, коли її друг постав на порозі; вона підбігла до нього, взяла його за обидві руки й підвела до Лінтона. ці Потім схопила мляву Едгарову долоню і втиснула її до руки гостя. Тепер, при світлі від коминка й канделябрів, я була вражена дужче, ніж будь-коли, зміною, що сталася з Гіткліфом. а Він перетворився на високого, ставного чоловіка, поруч із яким мій хазяїн здавався незрілим юнаком. Його виструнчена постать наводила на думку про службу в армії. І риси, і вираз обличчя робили його старшим, впевненішим од Лінтона: то було інтелігентне обличчя, без будь-яких ознак колишньої деградації. Напівприборкана жорстокість ще жевріла в його очах, схованих під насупленими бровами й повних чорного блиску; та вона була підкореною. А в його манерах навіть вчувалася гідність: він тримався не грубо, та все ж таки надто суворо, щоб здаватися люб'язним. Хазяїн був вражений так само, як і я, а може, й більше: на якусь мить знітився, не знаючи, як звертатися до «сільського підпаска», як він обізвав прибулого. Гіткліф відпустив його тонку руку і стояв, холодно дивлячись на нього й чекаючи, поки він зволить заговорити.
— Сідайте, сер, — зрештою обізвався хазяїн. — Місіс Катрина Лінтон, на згадку про давні часи, бажає, щоб я влаштував вам гостинний прийом; і звичайно, я завжди радий, коли для неї робиться щось приємне.
— Я теж, — відповів Гіткліф, — особливо якщо беру в ньому участь. Я охоче посиджу у вас годину-дві.
Він сів навпроти Катрини, що невідривно дивилася на нього — так, наче боялася, що він знову щезне, варто їй відвести погляд. Він лише зрідка зводив на неї очі, час від часу швидко позираючи у її бік, і здавалося, йому цього досить. Та він отримував такі ж самі погляди у відповідь, і в його очах щоразу ясніше відбивалася нічим не затьмарена насолода, яку він пив із її погляду. Вони були надто захоплені одне одним і власною взаємною насолодою, аби відчувати якусь ніяковість. Та містер Едгар був аж ніяк не в захваті. Він зблід із прикрощів і ледь зміг стриматися, коли його жінка, підвівшись, пройшлася по килимі та знов схопила Гіткліфа за руки — і розсміялась, наче не тямлячи себе.
— Завтра це здаватиметься мені сном! — вигукнула й вона. — Я не зможу повірити, що бачила тебе, і торкалася тебе, і говорила з тобою знову. І все ж таки, лихий чоловіче, А ти не заслуговуєш на такий гостинний прийом. Зникнути — і не подавати жодної ознаки життя три роки, і ніколи не згадувати про мене!
— Я згадував про тебе трохи більше, ніж ти про мене, — пробурчав він. — Я почув, що ти вийшла заміж, Кеті, і, стоячи отам унизу, на подвір'ї, міркував ось як: тільки раз погляну тобі в лице — щоб побачити на ньому подив та вдавану радість, потім розквитаюся з Гіндлі. а тоді, випередивши правосуддя, сам виповню над собою вирок. Коли ж побачив, як щиро ти мені радієш, ці думки вилетіли в мене з голови; та остерігайся коли-небудь зустріти мене по-іншому! Ні, ти не проженеш мене знову. Тобі справді було мене шкода, справді? Та й недарма: я тяжко боровся з гіркою долею, відтоді як востаннє почув твій голос. Ти мусиш мене простити, бо я боровся тільки за тебе!
— Катрино, якщо ми не збираємося пити холодний чай, прошу до столу, — втрутився Едгар Лінтон, намагаючись витримати свій звичайний тон та потрібну міру люб'язності. — Містер Гіткліф має ще здійснити далеку подорож — де б він не ночував; а мені хочеться пити.
Вона почала розливати чай, на дзвінок прийшла міс Ізабелла; посунувши їм стільці, я вийшла з кімнати. Все чаювання не тривало й десяти хвилин. Чашка Катрини так і лишалася порожньою: вона не могла ні їсти, ні пити. Едгар налив собі чаю у блюдце та відсьорбнув трошки. їхній гість цього вечора не схотів затримуватися ні на годину. Коли він зібрався йти, я спитала, чи він іде не до Гімертона.
— Ні, до Буремного Перевалу, — відповів він. — Містер Ерншо запросив мене, коли я завітав до нього вранці.
Містер Ерншо запросив його! І він завітав до містера Ернці шо! Ці слова не давали мені спокою й потому, як він пішов. Чи не вдався він до хитрощів, аби, прибувши до нас знову, чинити зло під маскою дружби? Я міркувала: десь у глибині душі в мене жевріло передчуття, що краще б нам було більше 3 ніколи його не бачити.
Опівночі, ледве задрімавши, я прокинулася: місіс Катрина Лінтон прослизнула до моєї кімнати, сіла поруч на ліжку і розбудила мене, легенько смикнувши за волосся.
— Я не можу спати, Неллі,— сказала вона, ніби виправдовуючись. — І хочу, щоб хто-небудь розділив мою радість!
Едгар нудиться, бо я радію з того, що нецікаве для нього: він не хоче й слова вимовити, а як розтулить рота, то лише для нудних докорів; і ще він сказав, що я жорстока й себелюбна, якщо набридаю йому з балачками, коли він нездужає і хоче спати. Він завжди вдає, ніби нездужає, якщо йому не догодити! Я сказала кілька схвальних слів про Гіткліфа, а він — чи то від головного болю, чи від заздрощів — почав хлипати! Тоді я встала й пішла від нього.
— Який сенс нахваляти перед ним Гіткліфа? — відповіла я. — Вони ще хлопцями не терпіли один одного, і Гіткліфові було б так само прикро слухати, як хвалять вашого чоловіка; такою вже є людська натура. Не кажіть містерові Лінтону про Гіткліфа, якщо не бажаєте, щоб між ними вибухнула відверта сутичка!
— Але ж хіба це не свідчить про його слабкість? — наполягала вона. — Я, наприклад, не заздрісна: мені не прикро, що в Ізабелли таке яскраве руде волосся й біла шкіра, і що вона така елегантна, і що вся сім'я так залюблена в неї. Навіть ти, Неллі,— коли ми з нею часом сперечаємося, ти завжди на боці Ізабелли; а я поступаюся, мов нерозумна мати: кажу їй «моя люба» й підлещуюся, щоб вона змінила гнів на милість, її братові приємно бачити, що ми з нею такі любі подруги, а мені приємно його порадувати. Але вони дуже схожі: вони — розбещені зіпсовані дітлахи і вважають, ніби світ створений задля того, щоб вдовольняти їхні примхи. І хоч я догоджаю обом, гадаю, що добра прочуханка була б для них зовсім не зайвою!
- Предыдущая
- 22/77
- Следующая