Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Малий і Карлсон, що живе на даху - Линдгрен Астрид - Страница 43
Карлсон раптом спинився, захихотів, як завжди, коли був чимось дуже вдоволений.
— Вона справді гадає, що я ходжу до школи? — втішився він.
Тоді знов кинувся до кухні.
Панна Цап почула тупіт. Вона сподівалася дядька Юліуса і була вражена, що літній чоловік так моторно бігає. Вона звела очі на двері, очікуючи того бігуна. Та коли двері відчинились і з’явився Карлсон, панна Цап стрепенулась, немов побачила гадюку. Гадюку, якої вона нізащо не хотіла впустити до кухні.
Та Карлсон того не розумів. Він підскочив до панни Цап і зацікавлено зазирнув у її невдоволене обличчя.
— І як ви думаєте, хто найкращий у класі? — запитав він. — Відгадайте, хто найкраще рахує, читає, пише і… все інше?
— Треба вітатися, як заходиш до хати, — сказала панна Цап. — І мене зовсім не цікавить, хто найкращий у класі. В кожному разі, не ти.
— Ні, уявіть собі, що я, — заперечив Карлсон. Тоді похопився й ніби над чимось задумався. — Принаймні я найкраще рахую, — понуро додав він по хвилі і здвигнув плечима: — Та це дурниці, не варто й згадувати.
Він почав жваво підстрибувати, кружляючи навколо панни Цап і наспівуючи своєї веселої пісеньки:
— Не треба, Карлсоне, не треба! — благав його Малий. Та все дарма.
співав далі Карлсон.
А як дійшов до слова «бом», враз почувся постріл, а тоді зойк. Стрельнув Карлсон, а зойкнула панна Цап. Спершу Малий думав, що панна Цап зомліла, бо вона опустилася на стілець і сиділа мовчки, з заплющеними очима. А Карлсон і далі співав своє: «Босе, бісе, басе, бом».
Та враз панна Цап розплющила очі й сердито сказала:
— Як тобі зараз не заціпить, шибенику, то я тебе так набосаю і набасаю, що довіку пам’ятатимеш!
Карлсон не відповів. Він тільки тицьнув коротеньким пальчиком на шпильку під бородою в панни Цап:
— Гарна шпилька. Де ви її поцупили?
— Ну, Карлсоне! — злякано сказав Малий, побачивши, як розгнівалася панна Цап.
— Це… це нечуване нахабство, — простогнала вона, насилу вимовляючи слова: Тоді верескнула: — Забирайся геть! Геть, кажу!
Карлсон вражено подивився на неї:
— Чого ви кричите? Я ж лишень спитав. А по-моєму, як хто чемно питає, то й відповідати теж треба чемно.
— Геть! — не вгавала панна Цап.
— Про мене, — сказав Карлсон. — Тільки ще одне мушу спитати. Може, й у вас щоранку терпне тіло? І коли ми почнемо виступати з вами?
Панна Цап дико озирнулася по кухні, шукаючи чогось замашного, і Карлсон послужливо кинувся до шафи з хатнім начинням, дістав вибивачку й простягнув її панні Цап.
— Гей-гей! — вигукнув він, хвацько крокуючи по кухні. — Гей-гей, ось зараз знов почнеться.
Та панна Цап пошпурила геть вибивачку. Вона згадала, як першого разу гналася за Карлсоном з вибивачкою, і більше не хотіла такої гонитви.
Малий не вважав, що це гарний початок, але йому було цікаво, чи довго панна Цап, така розлючена, терпітиме Карлсона, що крокував по кухні і гейкав. Мабуть, недовго. Треба якомога швидше забрати Карлсона з кухні. І як Карлсон водинадцяте проходив повз Малого, той схопив його за комір і попросив:
— Карлсоне, ходімо краще до моєї кімнати!
І Карлсон пішов за ним, але дуже неохоче.
— Це ж безглуздя: я тільки почав її розворушувати, і вже мене спинили! — обурювався він. — Ще трохи, і я певен, вона б засопіла так радісно й грайливо, як морський котик.
Він, як завжди, підійшов до горщика й витяг персикову кісточку — подивитися, чи вона виросла. Малий і собі хотів глянути. Стоячи поруч з Карлсоном, він поклав йому руку на плече й помітив, що Карлсон геть мокрий.
Сердешний, мабуть, літав довго по дощі.
— Ти не змерз, що такий мокрий? — запитав його Малий.
Досі Карлсонові наче було байдуже, що він мокрий, але тепер він почав мерзнути.
— Певне, що змерз, — сказав він. — Та хіба це когось турбує? Хіба комусь прикро, що його найкращий приятель змок до нитки й тремтить з холоду? Хіба цей хтось квапиться скинути з нього одяг та повісити сушити, і загорнути його в гарний м’який халат, і зварити йому теплого шоколаду, і принести цілу купу булочок, і покласти його до ліжка, і заспівати йому гарної, сумної пісеньки, щоб його приятель спокійно заснув, га? — Він докірливо подивився на Малого. — Ні, не квапиться, — додав Карлсон, і голос йому затремтів, наче він збирався плакати.
Малий поспішив виконати все те, що, на Карлсонову думку, повинен був зробити для найкращого приятеля. Найважче було дістати в панни Цап теплого шоколаду й булочок; вона не мала часу, ні про що не хотіла й слухати, бо саме взялася пекти курча дядькові Юліусові, що от-от мав з’явитися.
— Сам любенько міг би зварити, — сказала вона.
І Малий зварив шоколаду сам. А потім Карлсон, кругленький та рожевий, сидів на ліжку Малого в його ж білому купальному халаті і ласував шоколадом з булочками, а у ванній сохла Карлсонова сорочка, штани, спідня білизна, черевики й шкарпетки.
— Сумної пісеньки можна вже не співати, — сказав Карлсон. — Але ти зробиш мені послугу, як залишиш у себе на ніч.
— А ти хочеш? — спитав Малий.
Карлсон саме запхнув у рот цілу булочку, тож не міг відповісти, тільки промовисто кивнув головою. Бімбо загарчав. Йому не сподобалося, що Карлсон улігся на ліжко Малого. Та Малий узяв Бімбо й шепнув йому на вухо:
— Я ляжу на канапі й перетягну туди твого кошика.
Панна Цап чимось забряжчала в кухні, і Карлсон ображено сказав:
— Вона не вірить, що я найкращий у класі.
— Що тут дивного? — відповів Малий.
Він-бо знав, що Карлсон не вміє добре ні читати, ні писати, а найгірше рахує, хоч панні Цап він казав навпаки.
— Тобі треба вправлятися, — порадив Малий. — Хочеш, я навчу тебе додавання?
Карлсон пирхнув, аж шоколад бризнув по стіні.
— А може, я навчу тебе трохи скромності? Ти гадаєш, що я не вмію дода… ну, оте, що ти казав?
Зрештою, не було коли вчитися додавання, бо саме з сіней почувся гучний дзвінок. Малий знав, що це вже напевне дядько Юліус, і кинувся відчиняти. Він волів сам зустріти дядька Юліуса і думав, що Карлсон залишиться в ліжку. Та Карлсон думав інакше. Він спішив за Малим, аж халат плутався йому під ногами.
Малий відчинив двері. На порозі справді стояв дядько Юліус, тримаючи в руках валізки.
— Просимо, дядьку Юлі… — почав Малий.
Далі він не доказав, бо тієї миті гримнув гучний постріл, а наступної зомлілий дядько Юліус упав на підлогу.
— Ну, Карлсоне! — в розпачі крикнув Малий. О, як він жалкував, що дав Карлсонові пістолета! — Що тепер буде, навіщо ти стріляв?
— Салютував, — боронився Карлсон. — Бо завжди салютують, коли приїздять значні особи чи високі гості.
Малий ладен був заплакати з горя, Бімбо шалено гавкав. Зачувши постріл, примчала панна Цап і почала вимахувати руками та охкати над сердешним дядьком Юліусом, що лежав на килимку перед дверима, наче перевернена підвода з дровами. Лише Карлсон не розгубився.
— Спокійно, тільки спокійно, — сказав він.
Тоді схопив великого кухля, що ним мама поливала вазони, і щедро линув води на дядька Юліуса. І це справді помогло — дядько Юліус розплющив очі й промурмотів:
— Коли той дощ пересядеться!
Потім він, побачивши стурбовані обличчя коло себе, зовсім прийшов до тями й запитав кволим голосом:
— Що… що сталося?
— Стався салют, — відповів Карлсон. — Хоч для декого й дарма старатися, як він отак умліває.
Тепер панна Цап почала впадати коло дядька Юліуса. Вона обтерла його й повела до спальні, де він мав мешкати. Чутно було, як вона пояснювала дядькові, що то винен плюгавий, товстий хлопчисько, один із шкільних товаришів Малого, і що його треба гнати геть, тільки-но він з’явиться.
— Чуєш? — запитав Малий Карлсона. — Обіцяй, що ніколи більше не даватимеш салютів.
- Предыдущая
- 43/58
- Следующая