Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Постріл - Рыбаков Анатолий Наумович - Страница 1
Анатолій Рибаков
ПОСТРІЛ
Художник І. С. КРАВЕЦЬ
Перекладено за виданням: Анатолий Рыбаков. Кортик. — М.: Дет. лит., 1987 г.
1
Коло пивниці «Гротеск» походжав Вітька Буров, на прізвисько Альфонс Доде. Порожні пляшки приймали на подвір'ї пивниці, і Вітька бачив усю чергу.
Змарнілий дідусь, гномик в окулярах, складав пляшки в ящики: темні — пивні, світлі — горілчані, жовтаві — з-під лимонаду й ситра. Пляшки здавав Шнира, а в черзі, яку Шнира закривав спиною, Фургон, Паштет і Білка перекладали пляшки з ящиків у свої сумки, маючи намір продати їх ще раз.
— Тридцять п'ять копійок, — оголосив гномик Шнирі, — так тебе вчили у школі?
Шнира витяг кепку з кишені, насунув на голову, на очі, відійшов, потім непомітно став за Паштетом і наповнив кошик пляшками з ящиків.
— Одержуй гроші, віднеси мамі, ти гарний хлопчик, — закінчив гномик торг з Фургоном.
Хлопці вважали це за гру, ризиковану, але захоплюючу та ще й з прибутком. Гроші їм були потрібні для поїздки в Крим.
Потім, сидячи на кострубатому асфальті, вони здавали виручку Вітьці Бурову.
— Вісімдесят дві копійки, доповів Шнира.
— Молодець, гарний хлопчик! — на втіху всій компанії, передражнив Вітька гномика. — Слухайся мами!
— П'ятдесят вісім копійок, — сказав Фургон.
— Поганий хлопчик, лінькуватий, вийди з класу!
— Дев'яносто три, — докинула й собі Білка.
— Ізюм — білий хліб! — вигукнув Вітька (вищої похвали він не знав).
Вони пішли по Смоленському ринку, могутня компанія, об'єднана потаємною метою, на чолі з безстрашним ватажком, котрий безцеремонно всіх розштовхував: «Куди преш, не бачиш — діти!» — фраза, що також викликала в них захоплення.
Службовці в косоворотках, мануфактурники в піджачних парах, у галстуках і без галстуків, з метеликами й без метеликів, продавці овочів у брезентових і рибники в шкіряних фартухах, селяни в намащених чоботах і селяни в личаках, українки в сукняних свитах, китайці з повітряними кулями і всякими паперовими чудесами, залізничники у формених куртках, баришники, спекулянти, молочниці, байдужі шевці, точильники, босяки — все це збіговисько людей рухалося, гомоніло, сперечалося, торгувалося, співало, грало, плакало, проклинало, збиралося в юрби, розтікалося по Новинському й Смоленському бульварах і найближчих до ринку провулках.
Товстий незграбний Фургон затримався біля продавщиці з лотком на грудях. На її форменому кашкеті золотим шнуром вигаптувано «Моссільпром».
— Іриски, — доповів Фургон.
— Вивіска на голові, крамниця на пузі! — відповів Альфонс Доде.
Фургон уторопав, що ірисок не буде.
Суворе Вітьчине серце здригнулося лише тоді, коли він побачив гінку українку в намисті, що продавала пряники в ятці під вивіскою: «Наталка з Києва».
Вона помітила Вітьчин зачарований погляд.
— Усі ви дивитесь на мене, а не купуєте.
Вітька кинув на прилавок гроші — широка влюблива натура — роздав усім по прянику, собі не взяв, здачу поклав у нагрудну кишеню.
— Це кримські.
— З Криму приїхали? — поцікавилася «Наталка з Києва».
— Нібито, — невизначено відповів Вітька.
По базару розвалькуватою вуркаганською ходою простував Шаринець, нікчема в кашне, сторожко скоса позирав рудим оком.
Вітька напружився, готовий до сутички.
— Білка! — вимогливо гукнув Шаринець.
Білка не обізвалась на поклик Шаринця, запитливо дивилась на Вітьку — сильного, сміливого, та ще й такого, що купує пряники.
Шаринець пройшов, усміхаючись, як людина на ринку надто поважна, щоб знатися з такою дрібнотою.
Але дрібнота знала, що Шаринець боїться Вітьки, і це посилювало в них свідомість своєї могутності.
2
На своєму дворі вони теж були господарі. Старші хлопці їх не чіпали, побоюючись Вітьки, ровесники хотіли потрапити до їхньої компанії, але компанії більше ніхто не потрібен: узяти всіх у Крим не можуть. Вони сиділи в затінку восьмиповерхового корпусу. Шнира та Фургон малювали крейдою на асфальті пальми з високою кроною, хвилясте море, чайок, сонце з довгими променями — все це мало зображати Крим. Вітька мовби знехотя бавився фінським ножем і курив цигарки «Наша марка» — єдина витрата з кримських грошей, яку він собі дозволяв. Цигарку одержав також і Паштет. Шнирі й Фургону дали затягнутися. Шнира виказав насолоду, якої ще не відчував, Фургон закашлявся, Білці нічого не дали — дівчатка не повинні курити.
Ідилія урвалася появою двірнички з мітлою.
— Увесь двір розмалювали, шибеники!
Вітька підкинув ніж, вправно спіймав за рукоятку.
— Ой, Вітьку, дограєшся, не минути тобі в'язниці. Тебе не жаль, маму твою жаль.
Вітька симпатично посміхнувся, через це фінка в його руках набула трохи зловісного вигляду.
На четвертому поверсі відчинили вікно. Валентин Валентинович Навроцький провів долонею по підвіконню — чи не запорошилося? Він був у світлому шевйотовому костюмі. До вікна підійшов Юра — його більше не дражнили скаутом, але він мав бундючніший вигляд, ніж до цього: довготелесий, в оксамитовій толстовці, з білим бантом.
— Вітька Буров, він же Альфонс Доде, гроза Арбату, — пояснив Юра, — і його банда: Шнира, Паштет, Білка та Фургон. Паштет і Білка — колишні безпритульні, а тепер бездоглядні. В чому різниця — не знаю.
— Який справді товстий хлопчик Фургон, — погодився Валентин Валентинович, — перегодований.
— Його справжнє ім'я Андрій, прізвище Зимін, батько — інженер на фабриці.
— Син інженера в такій компанії? А чому Альфонс Доде?
— Може, він чимось схожий на Тартарена з Тараскона? Навряд чи… Чому, наприклад, Паштет? Він паштету і в очі не бачив. Усі потенційні карні злочинці починають з того, що прибирають прізвиська.
У дворі з'явився Шаринець, усівся на лавці біля під'їзду, шкірячись споглядав Вітьчину компанію.
— А це справжній карний злочинець, професійний кишеньковий злодій, — сказав Юра.
— Кишеньковий злодій не найпомітніше, але цілком пристойне злодійське ремесло, — сміючись, зауважив Валентин Валентинович.
— Вітьчин конкурент за вплив у дворі.
Підтверджуючи ці слова і демонструючи свою владу, Вітька наказав:
— Фургон, скажи вірш!
— Який?
— Про гарну людину.
Фургон ударив себе в груди:
— Хороший вірш, — похвалив Вітька. — А ще знаєш?
— Про що?
— Про гарну людину.
— Про гарну людину більше не знаю, — зізнався Фургон.
— Фургон! — гукнув його Шаринець.
— Чого?
— Підійди!
Фургон непевно вихнув туди, де сидів Шаринець, але його зупинив грізний Вітьчин оклик:
— Стій!
Фургон зупинився.
— Навіщо пішов?
— Так він покликав.
Вітька затиснув Фургонові ніс двома пальцями.
— Облиш, Вітьку! — невдоволено зауважив Шнира.
Фургон метляв головою, намагаючись вирватися.
- 1/37
- Следующая