Тореадори з Васюкiвки - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 54

«Чого доброго, у них ще попiвська ряса в моду може увiйти, — подумав я — I ходитимуть тодi київськi Гарики у попiвських рясах по Хрещатику…»

А он дядько який дивний. Там, де в людей волосся (на головi, наприклад), — у нього — лисина, а там, дев людей голо (на спинi, наприклад), — у нього густа руда шерсть —як у ведмедя. А вiн лежить, загоряє. От дивак! Хiба шерсть може загорiти? До тiла ж сонцю крiзь ту вовну не пробитися.

А он дiд який! Iз води тiльки-но вискочив i ну гiмнастику робити — присiдає, на руках од землi оджимається, пiдстрибує — як хлопчик. Сам худий-худий, зверху лисина, а по боках i ззаду голови довге волосся аж до плечей. I усмiхається на весь рот, пiдморгує комусь. Оце дiд! Тю! Ви гляньте, що там робиться! Стара бабуся, сива й зморшкувата, у тенiс чи, як його, у бадмiнтон ракеткою вимахує Так вимахує, що аж в очах мигтить. Ого-го! Цiкаво було б подивитися на нашу бабу Триндичку з такою ракеткою. Все село б збiглося А тут нiхто й уваги не звертає.

Iнтереснi дiди й баби в Києвi. Якiсь хлоп'якуватi. Наче старi дiти. А молодi паруб'ята навпаки. Ондо йдуть двоє. Ну, рокiв по двадцять, не бiльше. I обидва бородатi. Дива!

А он якась тьотя спить пiд деревом Загорнулася з головою у ковдру i хропе. Чого вона на пляж прийшла — незрозумiле Дома ж пiд ковдрою краще виспатись можна.

А скiльки дiтей! Дiтей скiльки на пляжi! Тiльки й чути:

— Сьомо,вийди з води! Сьомо,вийди з води!

— Галочко, не запливай! Пливи назад!

— Сашо, де твої черевики? Де твої черевики, я тебе питаю?

— Алику,знiми мокрi труси.

— Толю, оддай йому м'яч, Толю! Це ж не твiй м'яч, це його м'яч.

— Яшо, за вреднiсть ти сьогоднi купатись бiльше не будеш. Не будеш… За вреднiсть…

— Фаню, ти знов насипала пiску в мої черевики! Ану висип зараз же!

— Мамочко, ну з'їж яєчкої — Це говорить товста тьотя у смугастому купальнику, що тримає в руцi облуплене яйце. А «мамочка» — товстий мордатенький здоровань рокiв дванадцяти — одвертає кирпу i кривиться — не хоче.

— Мамочко, ну з'їж, я тебе прошу! — благає тьотя. А он з води захоплено верещить худенький жевжикуватий дошкiльник рокiв шести:

— Мамо, вода! Мамо, Днiпро! Мамо, я купаюсь! Мамо, вода! — наче нiколи в життi води не бачив i не купався нiколи.

Ми пiдiйшли до самої води i почали роздивлятися, де б його покласти речi, коли роздягнемось. Мiж iншим, дивлячись на Днiпро, що кишiв людьми, я подумав. «От якби хтось тонув, а ми його врятували. Краще б, звичайно, якби якесь дитинча тонуло — легше рятувати…»

То була наша постiйна, поки що нездiйсненна мрiя — когось врятувати i взагалi стати героями. Особливо добре було б отак привселюдно, щоб усi бачили… Чого б оце тому жевжикуватому галалайку не булькнути, наприклад… Ми б його вмить —раз! — i будь здоров. I у «Вечiрньому Києвi» на другий день заголовок: «Юнi герої з Васюкiвки».

— З «Вечiрнього Києва» якраз цiкавилися вчора, — почув я раптом веселий голос. I здригнувся — нiби хтось пiдслухав мої думки. Поряд з нами розмовляли двоє дядечкiв. Один, невисокий, кругловидий, стояв по колiна у водi. Другий, широкоплечий, з гачкуватим носом, стояв на пiску бiля самiсiнької води. Вiн був уже одягнений (мабуть, iшов додому), тiльки босий, черевики тримав у руцi.

— Все розпитували про роль царя, — вiв далi кругловидий — Нi, кажу, нема про що говорити. Як буде готово, тодi й приходьте.

— Правильно, — пiдтримав «гачкуватий». — Нiколи не можна розказувати заранi. Я терпiти не можу, коли ото дiляться творчими планами, обiцяють, беруть зобов'язання, а потiм… пшик! — i нiчого нема. Отож нi пуху нi пера! Я побiжу, бо вже й так запiзнююсь на радiо!.. Бувай! Привiт Галинцi. Я заскочу днями… Будинок я пам'ятаю… А квартира, якщо не помиляюсь, тринадцята? Так?

— Так так! Тринадцята! Заходь обов'язково! Бувай! — весело усмiхаючись, гукнув кругловидий, а коли «гачкуватий» одбiг, неголосно, але так, що ми почули, буркнув:

— К чорту!

Ми з Явою перезирнулись i усмiхнулися. Ми знали, що коли кажуть «нi пуху нi пера», треба посилати к чорту, але щоб це робив дорослий — уперше чули.

Кругловидий артист рвучко ступив кiлька крокiв, збираючись пiрнути, i раптом спинився, звiвши руки догори:

— Ух ти! Годинника забув зняти!

Обернувся, побачив нас:

— Хлопчики, будьте друзями, покладiть отам на сiрi штани, щоб менi не вертатися. — I простягнув годинника. Я стояв ближче до нього, я й узяв. А артист одразу — шубовсть у воду i поплив кролем, спiнюючи ногами воду, як моторний човен. Здорово плаває!.. Кiлька секунд ми дивилися, як вiн пливе. I раптом десь лiворуч почувся зойк.

— Ой! Утонув! Утонув!.. Утопленика витягли!

— Де?

— Де? — аж пiдскочили ми. I кинулися туди, куди вже бiгли люди.

А що? Коли б при вас кричали «утонув! утонув!», ви б хiба стояли на мiсцi? Ви б, забувши все на свiтi, теж кинулися туди. Тим паче, коли ви тiльки-но думали про те, щоб кого пебуть урятувати! Може ж, ви там ще знадобитесь… Та й до того якщо врахувати, що ви ще нiколи в життi не бачили справжнього живого утопленика… Тобто не живого, звичайно… а взагалi… ну, одним словом, утопленика.

— Де? Де? Де? Де? — шмигляли ми серед людей, намагаючись побачити щось. Але люди стояли тiсно, i нiякого утопленика не було видно.

Тодi ми кинулись навкарачки i — мiж ногами, мiж ногами — як собачата… Нарештi побачили. На пiску голiчерева лежав хтось великий i довгий, а верхи на ньому сидiв худенький, гостроносенький, уже немолодий чоловiк з кущиком сивуватого волосся на грудях i робив йому штучне дихання. Раз! Два! Разi Два! Раз! Два! Методом Сильвестрова.

— Давайте тепер я, — змiнив гостроносого кремезний аж начорно засмалений рятувальник, який щойно пiдплив на своєму човнi. Видно, вiн вiдчував себе дуже нiяково, що не вiн врятував утопленика, а звичайний собi чоловiк, та ще й такий непоказний…

Ми придивилися до утопленика. Це, безперечно, був один з отих гарикiв-марикiв, бо на шиї в нього висiла на ланцюжку пiдкова, а на руцi було «виколото» серце, пробите стрiлою, i пiд ним текст: «С юных лет счастья нет»…

Двiчi мiнялися гостроносий з рятувальником, а утопленик все ще був неживий. У натовпi гомонiли:

— Такий молодий'

— От горе!

— А як же це сталося?

— Кажуть, заплив за буйок i там його чи то корчi схопили, чи що!