Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович - Страница 88

Лист Хоми закінчувався вираженням світлої віри в те, що в несправедливому капіталістичному суспільстві не за горами той час, коли правда вийде наверх, як слива з води, що буржуазні політики на краденій кобилі далеко не заїдуть, що майбутнє за тими, хто зараз гірко заробляє, та солодко з’їдає!

РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТИЙ,

де переважно мовиться про марнославство яблунівського листоноші Федора Горбатюка, заклопотаного відповідністю субординації в ООН із субординацією в колгоспі «Барвінок»

Лист грибка маслючка до Генерального секретаря ООН знайшов одразу схвалення та підтримку не тільки в усьому світі, а й у Яблунівці. Загальні колгоспні збори для обговорення листа і вираження підтримки не скликали, проте багато розмов точилось на фермах і полях, у колгоспній конторі, у кожній хаті. Авжеж, у нас є що показати, є чим похвалитись. І, звісно, є чим прийняти гостей, як то мовиться, є хліб і до хліба: всякі там рубці по-українському, верещаки, свиняча поребрина, варенуха та й пиво межигірське, бо якщо радник президента здатен наготувати пива межигірського, то яблунівська самогонниця Вівдя Оберемок тим більше! І потанцюємо для вас, і поспіваємо, коли захочете переконатись і в тому, що права людини в «Барвінку» — це насамперед права і обов’язки колгоспника.

Проте великі сумніви серед яблунівців посіяв знавець міжнародного дипломатичного церемоніалу листоноша Федір Горбатюк. Він сіяв ці сумніви скрізь: чи з поштарською сумкою на садибу заходячи до людей, чи на вулиці, чи в сільській бібліотеці. Листоноша не стомлювався торочити про те, що скрізь найголовніше — субординація, себто старшинство. У «Барвінку» як? Спершу голова колгоспу, потім старший бухгалтер, старший агроном, агроном, зоотехнік, ветеринар, бригадир, ланковий, завфермою, знатна доярка, знатний механізатор і т. д. І ак само в ООН строго дотримується порядок старшинства: голова Генеральної Асамблеї, Генеральний секретар ООН, прем’єр-міністр, заступник голови Генеральної Асамблеї в ранзі міністрів іноземних справ або членів кабінетів, голова Ради Безпеки, заступники прем'єр-міністрів або заступники голови Ради Безпеки, міністри іноземних справ і т. д.

Листоноша говорив квапливо, наче наваривши та напікши, тепер розкидап і парене, й печене. Мовляв, коли в «Барвінку» своє старшинство, а в ООН—своє старшинство, то годиться одне старшинство узгодити з другим старшинством. І все тому, що зустріч у Яблунівці має пройти за протоколом, а міжнародний церемоніал — є міжнародний церемоніал. Це вам не школа передового досвіду, де спілкуються як попадя. Ну, гаразд, голову колгоспу прирівняємо до голови Генеральної Асамблеї, старшого бухгалтера яблунівського колгоспу — до прем’єр-міністра якоїсь країни в Карібському басейні, старшого агронома — до заступника голови Генеральної Асамблеї в ранзі міністра закордонних справ однієї з центральноафриканських країн. А до кого прирівняєш агронома? Треба, значить, до голови Ради Безпеки?

Оченята в листоноші злякано й прудко бігали, як два шевці наввипередки з чобітьми на місто.

—  А зоотехніка, значить, прирівнювати до заступника голови Ради Безпеки?

Погляд у листоноші був безпорадний, метушливий, як миша, що вискочила з борошна.

—  А ветеринара, значить, до міністра іноземних справ?

І щоки, які трусились у листоноші Федора Горбатюка,

й перекошений рот, і клинцювато скривлене підборіддя наче так і хотіли сказати: «Здрастуйте, індики! Я ваша сваха». Листоноші заперечували, мовляв, міжнародного скандалу не станеться, на такій зустрічі кожен хай зостається сам собою — знатний механізатор хай зостається знатним механізатором, а голови Консультативних комітетів із адміністративних та бюджетних питань, Комітету по внесках і Адміністративного трибуналу хай зостаються самі собою. Проте ці докази (найдужче заперечували дід Гапличок та дід Бенеря, що, палячи козячі ніжки увечері на колодках, на дипломатичному церемоніалі собаку з’їли) не впливали на листоношу Федора Горбатюка, ще дужче розпалювали його страхи й побоювання. Мовляв, добре, що Хома, за океаном будучи, запросив до Яблунівки таких гостей, та чи приймемо на належному рівні, чи не пришиємо кобилі хвіст, а в кобили і свій довгий?

Пусти вуха межи людей, то багато почуєш. Отак і Яблунівці: пустили одні Яблунівці свої вуха поміж вуха інших яблунівців — і почули! І почули, чому такі страхи опосіли Федора Горбатюка, зізнався він поміж теплої компанії у буфетниці Насті. Виявляється, ніяк не міг утямити чоловік, хто ж він, листоноша, за старшинством у Яблунівці? Після кого і перед ким? Бо й він же мав на яблунівській ієрархічній драбині посідати цілком певне місце — після когось і перед кимось! Скажімо, після завклубу чи завбібліоте- ки. Скажімо, перед директором школи чи перед секретарем комсомольської організації колгоспу. Скаржився у буфеті п’яній компанії:

— Бачте, немає в нас такого порядку, як в ООН, а надумали обійматися з ними та цілуватись! А може, я теж хочу з кимось обійнятись та поцілуватись за протоколом, але ж бо не відаю, з ким. Нема порядку в нас! Може, догадаюся, з ким обійматись, як отой цуцик, котрий догадався вже тоді, як хвіст одпав?

Листоноша Федір Горбатюк потай підозрював, що його ранг у Яблунівці відповідав би під час цієї вікопомної зустрічі колгоспників із дипломатами рангу голови ВПС, себто Всесвітньої Поштової Спілки. Оскільки ж із його, листоноші, старшинством діло було таке заплутане, оскільки ж найближчим часом туман не мав розсіятись, бо безтурботному правлінню колгоспу ні свербіло, ні боліло, воно в ус не дуло і вухом не вело,— то як йому було не переживати, як йому було не потерпати? А що, як відшиють від обіймів із головою Всесвітньої Поштової Спілки, упослідять яблунівського листоношу неповагою? Е-е, треба перехреститись ще до того, як грякне і дощ за шию поллється!

Ех, Федоре, нам би ваші турботи! Нам би ваші турботи — й ми б стали схожі на отого вола, якому голова не боліла, коли корова теля родила...

Та забудьмо листоношу з його марнославними клопотами, бо прийшла в Яблунівку міжнародна телеграма з-за океану від старшого куди пошлють. І хоч приніс Мартосі телеграму таки листоноша Федір Горбатюк, проте забудьмо про марнославця, бо того потребує хоча б зміст телеграми.

Хома повідомляв: «Хто в світі не бував, той і дива не видав, а кілько світа, тілько й дива. Дома рука й нога спить, а в дорозі й голова не дрімає. Та вже пора волочити вовчого хвоста, бо не коні нам запрягати й не на возі кластись. Нема науки без муки, як нема муки без науки. Тепер я учений, та недовчений, иепровчений, нетовчений, Всюди добре, а дома найліпше. Або будемо на Русі, або пропадемо усі, бо кожен край має свій звичай, і який народ, такі й порядки. Мабуть, у лісі щось велике здохне, коли я в Яблунівку повернусь. Зоставатись не збираюсь, хоч, може, завтра тут повечеряю, корова отелиться — молока нап’юсь. Нехай удруге до них піп із кадилом прийде, а не я. Миліша Мартошка-душка, аніж чужа подушка. Цілую. Хома».

І тепер уже всі знали, що грибок маслючок не за горами, бо він такий скорий, яких і чорти не беруть!

РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ПЕРШИЙ,

у якому сказано про відвідини районного стоматолога, про феномен комірника із села Чудви, а також про феномен чередника з Аргентіни

Радіобіологічні та телебіологічні мої здібності, як ви правильно зрозуміли, підупали на силі саме тоді, коли Хома розлучився з радником президента, котрий у розпачі прошепотів: «Не вдалось, то й хай: сім років мак не родив і голоду не було!» Про подальші події я спільно з яблу- нівцями та зі світовою громадськістю довідувався з преси, яка докладно писала про реорганізацію ЦРУ, спричинену провалом із грибком маслючком, і про можливе ви- краденння старшого куди пошлють, і про цілодобове стеження за ним агентів ФБР, і про шпигунське стеження за роботою внутрішніх органів яблунівського колгоспника, й про невдалий замах, коли в «кадилак», де їхав Хома, підклали міну. А знаменитий лист позиченого чоловіка до Генерального секретаря ООН друкувався в газетах.