Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович - Страница 81

—  Хай весь світ бачить, що задля дисидента ми здатні на все.

—  А хто такий дисидент, пане раднику? — поцікавився грибок маслючок.

—  Знаєш ти добре! Ох і лукавий! Усе б жартувати й кепкувати позиченому чоловікові.

—  Та правду кажу, що не знаю.

—  Еге ж бо, жартуй, кішко, зо псом!

Так вони розмовляли — Хома, зодягнений у яблунівський одяг, у якому старший куди пошлють відбував за океаном усі офіційні й неофіційні прийоми, та високопоставлений радник президента. Щоб продемонструвати перед усім світом приязнь до позиченого чоловіка, радник відмовився від свого церемоніального одягу та від усіх нагородних знаків, а перевдягнувся в таку ось вишиванку й розлогі, як Чорне море, фасонисті козацькі шаровари, а голову покрив од сонця солом’яним брилем. Та й вуса відпустив не щіточкою, не колодочкою, а ось такі пишні, обвислі по-селянському, що могли нагадати Хомі старого мірошника чи допотопного хлібороба.

З-за стовбура розлогого китайського ясена появився, либонь, працівник спецслужби. Кинувши на грибка мас- лючка хижацький вовчий погляд, він клацнув закаблуками, виструнчився, наче багнета ковтнув, і сказав:

—  Пане раднику, дозвольте доповісти, що авіаносець «Мідуей» із ста шістдесятьма винищувачами на борту покинув порт Сінгапур і взяв курс на Персидську затоку.

—  Невже ви не розумієте,— мовив радник, не втрачаючи своєї селянської лагідності,— що розмова з позиченим чоловіком для мене важливіша, ніж курс, яким іде авіаносець «Мідуей»?

Працівник спецслужби, клацнувши закаблуками, зник за китайським ясеном, наче привид. Річечка бігла, як живе срібло, з цього живого срібла вискакувала форель. Далекі засніжені гори за плечима в Хоми нагадували крила демона. Радник, погладивши пишні вуса, всміхнувся і поспитав:

—  Слухай, Хомо, а як там у тебе в колгоспі «Барвінок» із правами людини, порушуються чи ні?

—  За права не скажу, пане раднику, а от трудову дисципліну порушують і на фермі, і в полі.

В цей час із-за кущів китайської троянди появився, видать, працівник спецслужби.

Від попереднього, що кинув на Хому хижацький вовчий погляд, цей відрізнявся хіба тим, що подарував старшому куди пошлють погляд гієни. Клацнувши закаблуками, виструнчився й мовив:

—  Пане раднику, дозвольте доповісти про те, що від статуї Свободи одержано листа!

—  Лист від статуї Свободи?—меланхолійно перепитав радник, погладжуючи селянські вуса.

—  Статуя Свободи в своєму листі заявляє, що має намір покінчити самогубством!

—  Невже ви не розумієте,— з батьківською докірливістю сказав представник адміністрації,— що розмова з яблунівським колгоспником для мене важливіша, ніж самогубство статуї Свободи?

Працівник спецслужби зник за кущами китайської троянди, наче джин у глекові факіра.

—  Буває, всякі права в нас порушують,— провадив далі Хома.— Іноді, дивишся, повстають козли, задеруть хвости і біжать у лози. А то, трапляється, чужого теляти не хочуть до свого городу пускати. А хтось хитрий намагається чуже вухо гризти, бо свого не дістане.

—  Так, так, Хомо,— зрадів почутому радник.— А спершу казав Хома — нічого нема! Мовляв, ні хух'у ні духу, нема об що рук зачепити. А ще які трапляються порушення прав людини в колгоспі «Барвінок»?

—  Не без того, щоб пішли наші в толоку. Хто великого не бачив, той малому дивується. Гірко доводиться тим, хто в чужій пасіці хоче бджоли розвести.

—  Значить, чужа хата — велика досада,— резюмував радник.— А ще які порушення прав?

—  Та багато, всіх і не перелічиш,— зітхнув старший куди пошлють, дивуючись із чужої цікавості.— Дехто сподівається — як буде живий, то буде й ситий. Дехто живе, як сорока, хто йде — сполохне. Дехто своє життя проживе, як у ступі стовче: ні смаку, ні знаку.

—  Атож, ні смаку, ні знаку,— втішився представник вашінгтонської адміністрації з такого порушення прав людини в далекій Яблунівці, яка йому пекла й боліла, бо на тому подільському селі світ клином зійшовся.

Хома, щоб догодити радникові, згадував:

—  А то залізе баба у нерет — ні назад, ні вперед.

—  Так безнадійно? —посмутнів представник адміністрації.— Хоч круть-верть, хоч верть-круть?

—  Еге ж... А то потратить кум силу й спускається на дно.

—  Хоч і в прірву? — зблід од жалю й співчуття радник.

—  А як страждають ті, в кого вище лоба очі не ростуть! А чи ті, що через голову ніяк штанів не скинуть! А як трудно отим, що моляться богу — чорт гнівається, годять чортові — богові невгодно! Багато всяких порушень, пане раднику, й не тільки серед людей.

Вони розмовляли на березі річки, що хлюпотіла синьою хвилею так, як вода хлюпотить і в Яблунівці. І тут із-за китайського мандаринового дерева появився працівник спец- служби. Від двох попередніх цей відрізнявся тим, що мав хижацький погляд шакала, а не вовка чи гієни. Клацнувши закаблуками, витягнувся, як радіощогла шпигуна-супутника, й мовив:

—  Дозвольте доповісти, пане раднику, що до «Щоденного розвідувального зведення для президента» вкралась прикра помилка. Замах на голову Організації Об’єднаних Націй Курта Вальдхайма колишні агенти шахської розвідки САВАК планують провести не о сьомій годині вечора за Грінвічем, а о сьомій годині дванадцять хвилин, коли Курт Вальдхайм...

—  Годі!—розгнівано скрикнув радник, і лице його від щирого обурення так розпалилось, що нагадувало перезрілий помаранч.— Прошу не доповідати мені про всякі дрібниці, які інспіруються ЦРУ!

Працівник спецслужби зник за китайським мандариновим деревом, наче недорікуватий вампір, якому несподівано показали осикового хреста, намагаючись тим хрестом пришпилити його до землі.

—  Так, ниньки, сидячи вдосвіта в своєму кабінеті, я прочитав у «Щоденному розвідувальному зведенні для президента» про замах на Курта Вальдхайма.— Він поглянув на ручний годинник.— То й що? Замах станеться через десять хвилин, але ж у мене, Хомо, є важливіші справи. Важливіші справи — це ви, Хомо, це щира бесіда з вами... Отже, порушення прав є не тільки серед людей?..

Грибок маслючок, либонь, зрадів, що може відвести душу, що має нагоду самому раднику президента розповісти про болі й страждання, без яких не обходиться у Яблунівці.

—  Еге ж, не тільки поміж людей! Свиня у нас бачить небо тільки тоді, як смалять: людям — свято, свині — смерть! Коза не хоче на торг, а якась яблунівська баба на налигач — і силоміць тягне! А то не хочуть кури на весілля, та їх несуть: кому весілля, а курці смерть. Котові жартушки, а миші смертушки. І не до жартів рибі, коли її за зябра зачепили.

—  Так, так,— збліднувши, шепотів радник, і вже не гладив свої пишні вуса, а щипав нервово.

—  Ще й не таке буває! — не стомлювався згадувати грибок маслючок, бо, видно, на чужині скучив за батьківщиною, потягло на спомини.— Думаєте, у Яблунівці чи по інших селах радий хрін тертушці? Не радий хрін тертушці, а на кожній танцює.

—  Який витончений садизм, яка наруга! Це навіть не порушення прав, а єзуїтська інквізиція!

—  Ще б пак! — згодився Хома з радником. І нагнувся до чужого вуха, нашіптуючи: — Шу-шу, шу-шу...

—  Га?! — мовив радник, немов отой, що на одне вухо глухий, а на друге зовсім не чує.

—  А то з совою! Хоч пень об сову, хоч сову об пень! -

уже голосніше виповів грибок маслючок.

—  А все сові лихо?! — з жахом здогадався радник, бо трапився Хомі з тямковитих.— І ніхто не заступиться, не роздзвонить на весь світ?

—  Може, за рудого бога і за перістих людей роздзвонили б, так що? Нема в нас ні рудого бога, ні перістих людей. Так що дзвоніть ви, пане раднику!

Із-за підстрижених декоративних кущів, які завдяки мистецькій майстерності садівника нагадували поменшену в розмірах китайську стіну, появився працівник спецслуж- би. Уже не погляд вовка, гієни чи шакала подарував він старшому куди пошлють, а погляд доісторичного птеродактиля, що випадково опинився в нашій епосі й несподівано здибався з Хомою. Клацнувши закаблуками, виструнчився, наче лазерний промінь, яким надумали промацувати космос. Але радник не дав йому рота розтулити й слово мовити,— ставши з обличчя якимось неприродно марган- цеворожевим, він закричав: