Приватне життя феномена - Гуцало Євген Пилипович - Страница 47

—  Ви так нічогісінько й не втямили в ідеї мого рухомого живопису,— зітхнув бородань.

—  Дещо все-таки збагнув,— скромно похвалився я.

—  Нічогісінько! — прохрипів      розпачливо.—      Основоположні тези мого рухомого живопису обговорювались на засіданні правління колгоспу «Барвінок» і дістали одноголосне схвалення.

—  Щиро поздоровляю з успіхом!

—  Усі згодились, що ідеї рухомого живопису спричиняться до поліпшення економічних показників господарства, до росту добробуту трудящих... Але хто ж міг подумати, що ця корова захворіє на мастит, що згодом її доведеться відправляти на бойню! Ви ж бо знаєте голову колгоспу товариша Дима? Так от, Дим прийшов сюди і сказав, що в фойє Будинку культури не можна пропагувати образ корови, яка перестала доїтись і яку вибракували з череди, відправивши на бойню. Мовляв, коли пропагувати образ такої корови — це з господарського погляду неправильно, спричиниться до падіння показників не тільки на фермі, а й по інших галузях. Мовляв, звеличення образу вибракуваної корови в корені суперечить найголовнішим принципам мого рухомого живопису.

—  І ви згодилися з головою колгоспу?

—  Не згодитися з головою — значить, стати відступником од своїх власних ідей. Адже вибракувана корова не дасть ефекту ні в господарстві, пі в мистецтві, а правда мистецтва має відповідати правді господарства. Той, хто порушує цю заповідь, свідомо применшує економічно-господарські функції мистецтва.

—  Як же ви тепер маєте виходити з цього парадоксального становища? — розгублено запитав я.

—  Геть сентименти й розчуленість, тільки раціоналізм і прагматизм, оперті на найновіші формальні пошуки й високу ідейність! — вигукнув бородань. І вказівним перстом тицьнув на стіну: — Оцю корову, що втратила ефективність, слід знищити, а замість неї намалювати іншу — таку, що справно доїться. Таку, яка здатна буде зійти з картини й пастись у лузі, доїтись, допомагатиме виконувати й перевиконувати плани.

—  Я все глибше осягаю специфіку рухомого живопису, якому притаманні драматизм і трагедійність...

-— Еге ж, мастит — чим не драматизм, а шкуродерня — чим не трагедійність! Навіть профан відчує різницю між трагедійністю античною і трагедійністю рухомого живопису, який цілком підпорядкований народногосподарським планам, задоволенню запитів трудящих.— Бородань звівся з підлоги, де горбився поруйнованою розпачем купою брухту, до нього повернулась дещиця волі й завзяття. Звичним рухом вказівного перста тицьнув на велику картину ліворуч, де намальовано було пшеничну ниву за селом.— Забраковано...

—  Забраковано? Але чому? Видно, що земля гарно зорана, кожен колосок — наче з золота щирого кутий!

—  Голова колгоспу забракував учора. Сказав, що з такої ниви можна зібрати урожай пшениці сорок — сорок п’ять центнерів на гектар, а Яблунівка на своїх землях збере в цьому році по п’ятдесят центнерів. Отже, я відступив од правди дійсності, цим самим звівши наклеп на ентузіазм і трудові показники колгоспників «Барвінка». Крім того, він сказав, начебто я намалював пшеницю сорту «миронівська-22», а таку в Яблунівці ніколи не сіяли, а сіяли й сіють «миронівську-29», яка дає більші врожаї.

—  Доведеться вам пересівати, себто перемальовувати? — співчутливо поцікавився, вгадуючи відповідь наперед.

—  Цього потребують закони мистецтва, основоположником якого я став отут, у благословенній Яблунівці.

Бородань підвів мене до комбайна, що в натуральну свою величину красувався на стіні. Це був комбайн «Нива», який із недавніх пір тріумфально збирав урожай по радгоспах та колгоспах. Рука вправного митця відчувалась у тій скрупульозній точності, з якою вималювано кожнісінький агрегат і деталь, хай то кабіна чи шнек, плаваючий транспортер чи мотовило, барабан чи натяжні ремені варіатора приводу барабана, верхнє і нижнє решета, грохот і соломотряс, ведучі колеса і гальма, двигуни й гідравлічна система.

Радіти й тішитися слід, дивлячись на таку могутню техніку, якою держава оснащає сільське господарство, проте обличчя бороданя зоставалось похмуре, а зморшки на чолі брижились — як в’юни взимку, коли відмерзають і оживають. Голосом порожнісіньким, як післявоєнний колгоспний трудодень, художник мовив:

—  І це чудо техніки теж слід перемалювати, бо голова колгоспу розцінив як невдачу. О, він виявився більшим прихильником і тлумачем ідей рухомого живопису, ніж я сподівався!

—  Але в чому річ? Комбайн — як лялечка, наче щойно зійшов із заводського конвейєра! Ви домоглися безсумнівного ефекту — цей комбайн здатен зійти зі стіни, щоб збирати урожай на полі.

—  Вашими вустами та мед би пити,— криво всміхнувся той.— Ось пригляньтесь до мотовила...

І, наче кваліфікований механік із колгоспної ремонтної майстерні, бородань заходився показувати пальцем кожнісіньку деталь, з яких складалось мотовило і які з бухгалтерською педантичністю відтворено на стіні. Терміни вимовляв зі смаком, натхненно, і кожен термін звучав у його мові, як нотний знак у патетичній ораторії. Кронштейни, шайби, палець, напівпідшипники, повзуни, щиток, захисний диск, хрестовини, захисна пластина, центральна труба, промені з отворами, шпренгель, лопать, граблина, розпірна планка, тяга, зірочка з запобіжною муфтою, вісь, обойма ексцентрика, кривошип... З такою ніжністю, напевне, ще можна було б називати імена коханих чи дітей.

—  Ви — геній мотовила! — злетіло з мого язика.

—  Якби ж то!..

—  Ні, ви таки справді геній мотовила,— щиро наполягав я, вражений обізнаністю художника.

—  Якби я й справді вродився генієм мотовила, то голова колгоспу не забракував би цього шедевра. Хоч і як трудно було впоратися з копнувачем, проте я впорався. Погляньте, як вдало я відтворив бокові ферми, підкіс, передній пояс, куліси, хомут, задній клапан, катафот, днище, защіпку... Жоден спец не знайшов би недоліків, навіть якби під лупою чи мікроскопом узявся вивчати. Усе — за технічними рекламаціями, все відповідає стандарту. А от із мотовилом діла мої кепські. Голова колгоспу Дим сказав, що на такому комбайні не збереш ні грама зерна, що цей комбайн — ганьба мого рухомого живопису, і такі невдачі взагалі можуть поставити хрест на рухомому живописі.

—  Але чому, чому? — запитував я розгублено, несподівано збиваючись на істеричний тон.— Таке досконале мотовило, яке відтворили ви, навряд чи могло зійти з заводського конвейєра.

—  І ви знаєте, Дим, либонь, правий, він не перебільшує,— зізнався художник, і в очах його блиснули іскринки сліз, що кольором нагадали цвинтарний серебрин.— Бачте,

я не дотримався пропорцій. По-перше, моє мотовило взагалі вийшло трохи менше, ніж його випускають на комбайновому заводі. По-друге, відрегулювати моє мотовило неможливо, бо в моєму плаваючому транспортері — ось придивіться лишень, ледь-ледь видно! — центруюча втулка не відповідає ГОСТу. По-третє, ланцюжок транспортера закріплено так, що він не може рухатись. По-четверте, кронштейн також не досконалий у технічному відношенні... Правду сказав Дим, що комбайн із таким мотовилом — повнісінька моя творча невдача, що він може знаменувати початок занепаду такого творчого методу, як рухомий живопис.

—  Абстрактне мистецтво, кубізм, поп-арт, конкретне мистецтво бліднуть перед жанром, який ви утверджуєте своїм генієм на терені Яблунівки. Але ж попереду вас чекають не тільки успіхи...

—  Успіхи!—саркастично сказав бородань.— Мої успіхи — це високі економічні показники, так би мовити, господарська ефективність жанру. Скажу не криючись, що важко, бо це — неторована дорога. Але кому з великих було легко? Мікеланджело чи Леонардо да Вінчі, Родену чи Пікассо? Я не прихильник самобичувань, не любитель вівісекцій своєї власної душі, проте в труднощах — теж насолода. Оновлення — в свідомому самознищенні, коли ти дні й ночі б’єшся над образом не вибракуваної, а здорової корови. Утвердження — це коли ти приносиш на жертовний олтар свою душу, намагаючись, щоб у моделі комбайна не вкралось жодної похибки, щоб у комбайні все було прекрасне, й не тільки в мотовилі, а й, наприклад, у гідравлічній системі — і насос, і застережний клапан, і балансирна балка, і вирівнювальний циліндр, і поплавцевий датчик, і масляний резервуар, і все чистісінько!