Нові пригоди самоходика - Ненацький Збігнєв - Страница 60

Ми посідали на траві під деревами.

Місяць уже ховався за виднокругом, стало дуже темно, як завжди буває на короткий час перед світанком.

— То що ж, Капітане? — звернувся я до Марти. — Чи після цього уроку ти й надалі збираєшся сама боротися з ватагою? А може, все-таки слід подумати, чи не діяти в більшому гурті, з друзями?

— Я повинна прогнати звідси цю ватагу. Назавжди. Інакше тут ніколи не буде спокою, — опиралася Марта. А потім штурхнула в бік Чорного Франека. — Ну, віддай мені персня.

Хлопець неохоче віддав.

— Шкода, що ти його забираєш у мене. Це була б гарна пам'ятка про одну незвичайну дівчину.

Вона знизала плечима.

— Зовсім я не незвичайна.

— А твій глісер? А те, як ти закидаєш спінінг! А це прізвисько — Капітан Немо? — говорив із захватом Чорний Франек.

Дівчина зневажливо махнула рукою.

— Кажу тобі, що в цьому немає нічого незвичайного. Мій батько рибалка, я народилась біля цього озера, навчилася ловити рибу й закидати спінінг. Батько сказав, що коли, закінчивши школу, я складу екзамени і вивчатиму іхтіологію, дядько зробить мені глісера, а батько полагодить великий мотор, який випадково купив у Ольштині. А ти повинен знати, що мій дядько будівельник човнів в Оструді, а батько має кілька човнів, з різними моторами. Я склала екзамени в університет, а коли скінчу іхтіологічний факультет, буду рибалкою, як мій батько, тільки освіченим, вестиму рибне господарство на озері. А щодо мого прізвиська, то просто моєю найулюбленішою книжкою була «20 тисяч льє під водою» Жюля Верна. Дома я тільки й говорила про капітана Немо, і батько прозвав мене Капітаном Немо. Я використала це у боротьбі з ватагою. Бо звичайної Марти ніхто не боявся б. А таємничий Капітан Немо — це щось зовсім інше.

Раптом вона додала тим самим тоном:

— Увага! У кущах хтось є і підглядає за нами…