Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Багаті і бідні - Чагровська Лариса - Страница 2


2
Изменить размер шрифта:

Піднявшись на другий поверх, Оленка натягла штучну посмішку і відпустила усі неприємні думки.

— Заходьте, — почувся низький жіночий голос у відповідь на її стукіт.

Оленка відчинила двері, завуч з навчального процесу, Ніна Гаврилівна Шестак, жестом запросила підлеглу.

— Добрий день, Олено Іванівно. Добре, що ви так швидко прийшли. Мені через півгодини треба їхати, тож давайте одразу до справи.

Оленка терпіти не могла таких людей як Шестак, самовпевнених і надмірно амбітних. Завуч ніколи не цікавилась своїми працівниками, але щедро роздавала поради, розпорядження та накази і завжди кудись поспішала.

— Отже, знову конфлікт у 8-а, — продовжувала та. — Ви, як педагог, повинні були знайти відповідний вихід одразу. — Завуч подивилась на Оленку як на пусте місце, — невже мені вас, Олено Іванівно, потрібно вчити?

Оленка чемно мовчала. Зрештою, та й так би її не послухала.

Ніна Гаврилівна нервовим кроком ходила туди-сюди кабінетом, наставляючи Оленку:

— Приходять діти і скаржаться. Я розумію, ви маєте мало досвіду, але ж потрібно шукати порозуміння зі своїми учнями. У них велике навантаження.

Мовчання Оленки збивало Ніну Гаврилівну з пантелику. Відчувши, що пауза затяглась, Оленка вирішила відповісти. — Ніно Гаврилівно, конфлікту ніякого нема. Я не збираюсь знаходити порозуміння з учнями тим шляхом, яким це роблять усі інші вчителі. Тобто давати їм завдання до контрольної, щоб вони потім могли просто все списати. — Оленка встала, гордо піднявши голову, кивнула і попрямувала до виходу.

— Зачекайте, — зупинила її завуч.

Оленка обернулась.

— Олено Іванівно, давайте на чистоту, — почала здалеку Ніна Гаврилівна. — Ваші принципи це, звичайно, прекрасно. Але ми не можемо проводити таку політику стосовно Кучеренка. Його батько дуже допоміг нашій школі і продовжує це робити? Ви повинні дати Андрієві змогу написати цю самостійну. Ну і всім решта, хто відмовився, також. Адміністрації не потрібні проблеми і вам, я гадаю, також. Отже, не повертатимемось до цієї теми, гаразд?

Оленка розгубилася. Що було робити? Проте зваживши, вирішила на цей раз не загострювати конфлікт.

— Гаразд, я дозволю Кучеренкові переписати цю кляту самостійну. Але я б не хотіла, щоб така ситуація постійно повторювалася.

— Я також, — цілком щиро підтримала її завуч.

На наступне заняття у 8-а Олена Іванівна прийшла заздалегідь, хотіла віч-на-віч поговорити з Кучеренком. Проте він прийшов на урок із запізненням на десять хвилин. Навіть не спитавши дозволу, Андрій демонстративно пройшовся через увесь клас і сів на своє місце біля вікна.

Від такого нахабства в Оленки спершу мову одібрало, та вона швидко отямилася й запитала:

— Перепрошую, Кучеренко, а що це ви собі дозволяєте?

Учень зупинився і обернувся до вчительки, мов запитуючи у чому річ.

— Ви запізнились аж на…, — вона глянула на годинник, — на десять хвилин. Заходите до класу не вітаючись, не питаючи дозволу…

— А чого це я маю питати дозволу? Це моє місце. Мій урок… — різко й нахабно обірвав Оленку учень.

Побачивши, що діла не буде, Оленка байдуже махнула рукою.

— Не будемо витрачати урок на дурниці. — Оленка не хотіла сваритись і, помітно нервуючи, перейшла до теми, яка хвилювала її більше, ніж запізнення Кучеренка, — Андрію і всі решта, хто минулого разу не писали самостійної, писатимете сьогодні після уроків.

Оленка не змогла закінчити через гучний регіт Кучеренка. Він демонстративно тримався за живіт і стукав долонею по парті.

— Ой не можу, Олено Іванівно, чого це ви так подобрішали?

Клас принишк, очікуючи реакції вчительки. Оленка розчервонілась, не знала, що відповісти, і вирішила ігнорувати знущання учня. Налаштувалася, але знову почувся голос з другої парти.

— О, до речі, я не можу після уроків, — недбало зауважив Кучеренко і повернувся до класу, — на жаль, — додав він іронічно.

Учні захіхікали.

Оленка все ще намагалась тримати себе у руках.

— Так. На жаль. — Вона сміливо подивилась на пихатого учня. — Тоді писатимете зараз.

Олена Іванівна дістала аркуш паперу і попрямувала до Андрія, але той іронічно-здивовано запитав, — невже ви така недотепа? Я ж минулого разу сказав, ви маєте дати завдання заздалегідь.

У Оленки запаморочилось у голові, вона вже нічого не чула. Підійшовши до Кучеренка, вчителька гримнула кулаком по парті і настала тиша. Ребро долоні почервоніло і гримаса болю зрадливо оголила беззахисність молодої дівчини.

— Годі вже, — закричала Олена Іванівна, ще більше роздратувавшись. — Пиши зараз або не писатимеш взагалі, зрозумів? — Вона різко кинула перед учнем роздруківку.

Андрій на мить розгубився і злякано потупив погляд, але швидко повернувшись до свого амплуа, так само криком відповів, — Ви чого? Чого кричите, я не глухий.

Очі Олени Іванівни наповнилися слізьми від обурення, але вона трималася. Усередині закололо. Вона намагалася опанувати себе, але ситуація вже вийшла з-під контролю.

— Пиши зараз або не писатимеш взагалі, — повторила вчителька і пішла до свого столу.

Та Андрій сам переступив межу.

— Я напишу після того, як отримаю завдання і підготуюсь, — він скрутив аркуш паперу з самостійною у паперову кульку і метнув у вчительку.

Клас затих, було чутно, як кулька впала на підлогу, зачепивши плече Олени Іванівни. Вона розгубилась. Кілька секунд не наважувалась навіть повернутись до класу обличчям. Проте вир почуттів стих, не було ані злості, ані образи.

— Кучеренко, негайно вийди з класу, — сухо відреагувала Оленка.

— І не подумаю.

— Добре, вийду я.

Їй і так кортіло швидше втекти від цього кошмару на прізвисько Кучеренко. Утекти від цієї жахливої незручної ситуації. Перед самими дверима вона сказала Андрієві:

— Але ти затям, що поки я не побачу батьків, не допущу тебе до уроків. Зрозумів, Кучеренко? Тож без мами не приходь.

Оленка перейшла на крик і дзвінко стукаючи невеличкими підборами вискочила з класу.

* * *

Дорогою додому Оленка думала про інцидент. Їй було страшно йти проти дирекції, проте вона вирішила відстоювати свою позицію до кінця.

Наступного ранку Оленка добре виспалась і прокинулась бадьорою, у чудовому настрої, хоча було якесь дивне відчуття, чи швидше передчуття. Швиденько зібравшись, поспішила на роботу. Перші два уроки минули спокійно, але коли пролунав дзвінок на перерву після третього, до кабінету ввійшла висока блондинка в яскраво-червоному кашемировому пальті. Вона хижо зиркнула невеличкими нафарбованими оченятами на пані вчительку.

— Добрий день, — жінка привіталась підійшовши ближче. Злегка зверхній погляд неприємно сковзнув у сторону.

— Добрий день, — схопилась Оленка з місця. — Ви, мабуть, мама Андрія?

Обидві напружено посміхнулись. «І що ж я скажу їй, що скажу?» — розхвилювалась Оленка. — «Я ж зовсім не готова, я не думала, що вона прийде».

І справді вона не очікувала, що Кучеренко все розповість матері. Це була її перша розмова з батьками. Вона б підготувала промову, але чомусь така думка навіть не прийшла їй в голову. А мала б…

— Так, Валентина Кучеренко. Якісь проблеми з Андрієм, — гордовитим, байдужим тоном почала дама.

Оленка завмерла, їй стало дуже прикро через себе. Лише погляньте на цю розкішну жінку. Стильна стрижка, ідеальний макіяж, вишуканий одяг, дорогі прикраси. Не молода, без надзвичайних природних даних, вона виглядала неймовірно привабливо. Весь образ продумано до деталей: платинова блондинка, червона помада у тон пальта, ніжно-кремова атласна сукня та високі шкіряні чобітки. Жоден чоловік не встоїть.

— Ви знаєте, — почала Оленка, — ваш син… — Вона жахливо почувала себе у своєму затертому светрику і старомодній спідниці. Чому вона навіть губи не нафарбувала? Комплекси підступили до горла і слова стихли. Дама різко її перебила.

— Мій син чудовий хлопчик і я не розумію, які могли виникнути проблеми?

Оленка напружилась. «Потрібно підібрати правильні слова, щоб пояснити усю ситуацію» намагалась вона сконцентруватись на розмові.