Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу


Украинка Леся - Оргія Оргія

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Оргія - Украинка Леся - Страница 3


3
Изменить размер шрифта:

То як же буйних оргій тих не чули знадвору люди?

Антей

Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б'ються?

Чи ж сяйво наших поглядів проймало камінні мури та загони щільні?

Неріса

А ваші співи?

Антей

О, вони були потужнії натхненням, а не гуком.

І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця.

В нас буйні кучері були, мов тирси, гукали погляди: «Evoe Bacche»! Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п'яні.

О, я хотів, щоб ти хоч раз попала на оргію таку! В святім безумстві ти б у танку зайшлася, як менада!

Неріса

Бувала я на оргіях не раз.

Антей

Але не на таких!

Неріса

Либонь, на кращих.

Антей

Того не може бути.

Неріса

Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.

Антей

Се злочин — на оргії такі дітей водити!

Неріса

Моя матуся мусила.

Антей

Я знаю… Пробач, я мовив нерозумне слово.

Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось, коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела на те позорище.

Неріса

Нічого мені про те матуся не казала.

Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене…

Антей

Не згадуй!

Аж холодно, як здумаю… Запевне, ті їхні пестощі були масні і кожне слово брудом перейнято!

Неріса

Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою,

і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.

На примості високім ми обидві були немов веселки — більша й менша на ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.

То гості кидали до нас квітки, не тямлячись від захвату палкого…

Антей

А в тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.

Неріса

Кажу ж тобі, що я того не знала!

Антей

Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині-танцівниці для римлян,

і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.

Неріса

Я тямлю, що тобі я винна дяку.

Не бійся, я того не забуваю.

Антей

Нерісо! Чи того ж я потребую?

Неріса

Ні-ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене,

«маленьку мавпочку з Танагри».

Антей

Годі!

Я не люблю, як ти таке говориш,

і прозвища того я не терплю, що прикладали ті римляни грубі до еллінської ніжної дитинки.

То заздрили вони, що їх римлянки були важкі й незграбні проти тебе, моєї «вітроногої» Неріси!

Неріса (задумана)

І нащо то мені?..

Антей

Що саме, люба?

Неріса

Отая «вітроногість», як ти кажеш… Вже я ж не танцівниця.

Антей

Як, Нерісо?

Хіба тебе не радує хвала моя і наших друзів скромних, щирих?

Хіба ж то мало — бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має?

Неріса

Укритим скарбом… Я скажу по правді, що я щедрішою вдалась від тебе.

І ти ж укритий скарб, а я ж, Антею, тим не радію, що твоєї ліри не чує світ широкий, тільки я та слухачів твоїх мала громадка.

Ні! Якби сила, я б тебе сама поставила на п'єдестал високий, мов постать Аполлона-кітариста!

і хай би світ сповнявся тих пісень, що ти б тоді творив на високості!

Антей

Ти думаєш, либонь, що і натхнення повищати від п'єдесталу може?

Неріса

Авжеж! Я певна того!

Антей

Ти дитина… Але як ти так любиш п'єдестали, то будь утішена, бо наш Федон вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору і дав їй п'єдестал високий досить.

Неріса

А де ж він тую статую подіне?

Антей

Нам принесе.

Неріса

Тут і лишить?

Антей

Запевне.

Се ж буде дружній дар нам від Федона.

(Пауза).

Ти щось примовкла, наче зажурилась.

Чого, Нерісо?

Неріса

Я собі гадаю, що скільки ще ся хата поховає в собі укритих скарбів, мов гробниця…

Антей

Я не люблю таких речей у тебе.

Неріса

Як буде тут камінна Терпсіхора, то я мовчання перейму від неї.

Антей

Нерісо, ти сьогодні вередлива.

Неріса

Як так, то я піду.

(Встає).

Антей (затримує її, обнявши)

Ні-ні, кохана!

Неріса (визволяючись)

Пусти мене!

Чутно стукання у хвіртку.

Он хтось прийшов до тебе.

Неріса йде в гінекей. Антей одчиняє хвіртку і впускає Федона — молодого скульптора.

Антей

Здоров, Федоне!

Вітаються.

Федон

Я лиш на хвилинку, так ніколи!

Антей

Чому? Роботу маєш?

Федон

Роботу поки що я вже скінчив, та тут нові клопоти — вибираюсь на панську оргію до Мецената!

Антей (зчудований)

Тебе запрошено?

Федон

З тобою разом.

Антей

Жартуєш чи глузуєш?

Федон

Правду мовлю, се ж я прийшов тобі переказати запросини.

Антей

Хто ж їх тобі приніс?

Федон

Я сам одержав, бувши в Мецената.

Антей

Ти в Мецената був? Чого?

Федон

По справі… І знаєш, я ніяк не сподівався, що він такий.

Антей

Який?

Федон

Такий привітний,

і неподібно, що великий пан, говорить так…

Антей

Та з чого ж ти дивуєш?

Що пан вельможний на поріг пускає митця убогого? Чи, може, з того, що і римлянин часом дещо тямить у хисті красному?

Федон

O ні, не «дещо», а він таки знавець, великий, справжній!

Адже й тебе він перший оцінив.

Антей

Він перший? Але ж я давно мав школу, як Мецената не було в Коринфі.

Федон

Що школа! То до слави так належить, як глиняна патера до скульптури.

Антей

Та вже було подібне щось до слави, коли той пан довідався про мене.

Федон

Сказати правду, випадок сліпий звістив про тебе: учень твій один вступити хтів у хор панегіристів і на зразок умілості своєї твою епіталаму проспівав, оту, що ти зложив на шлюб твій власний.

Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадить далі.

Ми з Меценатом надійшли на теє, я розказав йому, хто автор співу,

і зараз же він доручив мені тебе просить на оргію до нього, а се не мало значить, любий друже.

Антей (стримуючи досаду, викликану остатніми словами Федона)

Яку ти міг до нього мати справу?

Федон

Він статую купив недавно в мене, то я її до нього відпровадив, щоб не ушкодили раби, несучи.

Антей

Яку ж ти статую йому продав?

Федон

Пробач… я, власне, мусив би спитати твоєї згоди… та пани вельможні не люблять ждати…

Антей

Ти продав Нерісу?!

Федон

Ні, статую богині Терпсіхори.

Антей

Ти б і саму богиню запродав, якби лиш міг, у римський дім розпусти!

Федон (встає ображений)

Такого ти не смієш говорити!

Антей

Тобі не до лиця така вражливість, бо ти ж продав туди свій твір найкращий, де зневажають все, що вам святе.

Федон (впадаючи в річ)

Нічого там ніхто не зневажає!

Там цінять геній, там дарують славу, не тільки гроші. Я не запродав своєї Терпсіхори. Я поставив її на подив людський, мов у храмі.