Камінний господар - Украинка Леся - Страница 3

А н н а

(несподiвано голосно до Долорес)

А знаєш, менi вiн здався кращим на портретi, нiж так.

Долорес, ужахнувшись, мовчки дивиться на неї.

К о м а н д о р

Хто?

А н н а

Наречений Долорiти.

К о м а н д о р

Хто ж вiн такий?

А н н а

Се поки що секрет.

Та вiн сьогоднi буде в нас на балi.

Виходять всi троє.

С г а н а р е л ь

(слуга дон Жуана. Увiходить, оглядаючись, наближається до гробницi)

А вийдiть, пане!

Д о н Ж у а н

(виходить)

Як? То ти вже тута?

С г а н а р е л ь

Привiт вiд донни Соль. Вона не хоче, щоб ви до неї йшли, - боїться слави, дуенья в неї зла. Вона волiє, урвавшися як-небудь на часинку, прийти сюди сама.

Д о н Ж у а н

Уже? Так хутко?

С г а н а р е л ь

Вам наче недогода?

Д о н Ж у а н

(не слухає)

Роздобудь менi який костюм для маскаради, але порядний.

С г а н а р е л ь

Звiдки ж ви дiзнались, що донна Соль на маскарадi буде у молодої командора? Значить, ви хочете її зустрiти там i взять сюди?

Д о н Ж у а н

(захоплений iншою думкою)

Кого?

С г а н а р е л ь

Та донну Соль!

Кого ж iще? Хiба ми не для неї пригналися в Севiлью?

Д о н Ж у а н

Я не знаю.

Побачимо.

С г а н а р е л ь

Ану ж ви розминетесь, то що я буду тут робити з нею?

Д о н Ж у а н

Нiчого. Ти собi в таверну пiдеш, вона ж до чоловiка.

С г а н а р е л ь

Ей, мiй пане!

Я доказав би кращого лицарства, якби-то я був пан, а ви - слуга.

Виходить. Дон Жуан ховається в мавзолей.

II

Осереднiй дворик (раtiо) в оселi сеньйора Пабло де Альварес, уряджений на маврiтанський лад, засаджений квiтками, кущами i невисокими деревами, оточений будовами з галереєю пiд аркадами, що поширена посерединi виступом рундука i ложею (великою нiшею); покрiвля галереї рiвна, з балюстрадою, як орiєнтальний дах, i поширена в середнiй частинi тим самим способом, що i галерея внизу; в обидва поверхи галереї ведуть з дворика осiбнi сходи: широкi i низькi - надiл, високi й вузенькi - нагору. Дiм i галерея ясно освiтленi. В дворику свiтла нема. На передньому планi дворика - альтанка, обплетена виноградом.

Дон Пабло i донна Мерседес, батько й мати Анни, розмовляють з командором у дворику. Вгорi по галереї походжає скiлька гостей - ще небагато, - з ними донна Анна.

К о м а н д о р

Дозволите менi сюди просити прекрасну донну Анну на хвилинку?

Д о н н а М е р с е д е с

Анiто, йди сюди! Тут дон Гонзаго!

А н н а

(перехиляється через балюстраду i заглядає вниз)

А вам сюди не ласка завiтати?

Ах, правда, не горi нагору йти!

(Збiгає, смiючись, прудко вдiл).

Д о н н а М е р с е д е с

Ти, Анно, надто голосно смiєшся.

Д о н П а б л о

I жарти сi менi не до сподоби.

Ти мусиш пам'ятати…

К о м а н д о р

Не сварiте моєї нареченої за теє, що близький шлюб її не засмутив.

Я звик до жартiв донни Анни.

Д о н н а М е р с е д е с

Пабло, нам слiд пiти нагору гостi бавить.

К о м а н д о р

Прошу лишитись трошки. В нас в Кастiльї не звичай нареченим бути вдвох.

Та я не забарю вас. Донно Анно, прошу прийняти сю малу ознаку великої пошани i любовi.

(Виймає з-пiд плаща коштовний перловий убiр для голови i склоняється перед Анною).

Д о н н а М е р с е д е с

Що за чудовi перли!

Д о н П а б л о

Командоре, чи не занадто дорогий дарунок?

К о м а н д о р

Для донни Анни?!

А н н а

От ви задля чого мене питали вранцi про убрання!

К о м а н д о р

Боюсь, я, може, не зумiв добрати…

Але я думав, що як бiле вбрання, то бiлi перли саме…

А н н а

Дон Гонзаго, ви хочете зовсiм не мати вад, а се вже й не гаразд, - се пригнiтає.

Д о н н а М е р с е д е с

(нишком, сiпнувши Анну)

Анiто, схаменись! Ти ж хоч подякуй!

Анна мовчки вклоняється командоровi глибоким церемонiальним поклоном.

К о м а н д о р

(здiймає убiр над її головою)

Дозвольте, щоб я сам поклав сi перли на гордовиту сю голiвку, вперше похилену передо мною низько.

А н н а

(раптом випростується)

Хiба iнакше ви б не досягли?

К о м а н д о р

(наложивши на неї убiр)

Як бачите, досяг.

Дворик сповняється юрбою маскованих i немаскованих, розмаїто убраних гостей, - однi зiйшли з горiшньої галереї, а другi увiйшли з надвiрньої брами. Межи тими, що надiйшли з брами, одна маска в чорному, широкому, дуже фалдистому домiно, обличчя їй щiльно закрите маскою.

Г о л о с и в ю р б i г о с т е й

(що зiйшли з галереї)

Де наш господар?

Де господинi?

Д о н П а б л о

Ось ми, любi гостi.

Д о н н а М е р с е д е с

(до новоприбулих)

Таке рясне блискуче гроно гостей красить наш дiм.

П i д с т а р к у в а т а г о с т я

(з новоприбулих до другої, давнiшої, нишком)

Либонь, вже зрахувала i скiльки нас, i скiльки ми коштуєм!..

Г о с т я д р у г а

(так само до попередньої)

О, вже ж, Мерседес на рахунки бистра, лиш на гостиннiсть повiльнiша трохи…

Г о с т я-п а н н о ч к а

(до Анни, вiтаючись)

Анiто, як же ти препишно вбрана!

(Тихше).

А тiльки в бiлому ти заблiда.

А н н а

О, се нiчого, се тепера мода.

(Ще тихше).

Як хочеш, я бiлил тобi позичу, бо в тебе навiть i чоло червоне.

П а н н о ч к а

Не треба, дякую.

(Одвертається, вiдступивши, i поправляє маску й волосся, щоб закрити лоба).

М о л о д а п а н i

(нишком до другої, показуючи очима на Анну)

Який убiр!

Д р у г а м о л о д а п а н i

(iронiчно)

Та тiльки ж i потiхи! Бiдна Анна!..

С т а р и й г i с т ь

(до дона Пабло)

А що, дон Пабло? вже тепер нарештi покличе вас король до свого двору, - такого зятя тесть…

Д о н П а б л о

Його величнiсть не по зятях, а по заслузi цiнить.

С т а р и й г i с т ь

На жаль, оцiнки часом довго ждати.

Д о н П а б л о

Чи довго, ви сами зазнали лiпше.

(Повертається до iншого).

Ви, графе? Як я радий! Честь яка!

Господар, господинi, командор i гостi йдуть у дiм долiшнiм входом. Маска "Чорне домiно" лишається в дворику, незамiтно вiдступивши в тiнь вiд кущiв. Незабаром Анна з молодшими дамами з'являється на горiшньому рундуцi.

Слуги розносять лимонаду та iншi холодощi.

Д о н Ж у а н

(замаскований, у маврiтанському костюмi, з гiтарою, входить з брами на дворик, стає проти рундука i, по короткiй прелюдiї, спiває)

У моїй країнi рiднiй

єсть одна гора з кришталю, на горi тiй, на шпилечку, сяє замок з дiамантiв.

Лихо моє, Анно!

I росте посеред замку квiтка, в пуп'янку закрита, на пелюсточках у неї не роса, а твердi перли.

Лихо моє, Анно!

I на гору кришталеву нi стежок нема, нi сходiв, в дiамантовому замку анi брами, анi вiкон.

Лихо моє, Анно!

Та комусь не треба стежки, анi сходiв, анi брами, з неба вiн злетить до квiтки, бо кохання має крила.

Щастя моє, Анно!

Пiд час спiву "Чорне домiно" трохи виступає з кущiв i прислухається, пiд кiнець ховається.

К о м а н д о р

(виходить на горiшнiй рундук пiд кiнець спiву)

Якi се тута спiви, донно Анно?

А н н а

Якi? Не знаю, певне, маврiтанськi.

К о м а н д о р

Я не про те питаю.

А н н а

А про що ж?

(Не ждучи вiдповiдi, бере у слуги шклянку лимонади i спускається до дон Жуана).

А н н а

(до дон Жуана, подаючи лимонаду)

Бажаєте прохолодитись, може?

Д о н Ж у а н

Спасибi, не вживаю холодощiв.

Анна кидає шклянку в кущi.

К о м а н д о р

(надходить слiдом за Анною)

Вам до сподоби пiсня, донно Анно?