Прогулянка - Вальзер Роберт Отто - Страница 8

Оскільки я мусив погодитися, що вже нічого тут не доб’юся, й подумки визнати, що занадто бурхлива й різка атака обернулася болісно-ганебною поразкою, то наказав своїм підрозділам відступити з не щасливого для них поля бою, знічено капітулював і засоромлено втік. Так закінчилася відчайдушна пригода з кравцем. Не роззираючись уже за чимось іншим, я поквапився до громадської каси, чи то пак до бюро податків; однак тут я мав би спростувати певну грубу помилку.

Мені саме спадає на думку, що йшлося, власне кажучи, не про сплату як таку, а радше про співбесіду з паном президентом хвальної податкової комісії, як і про врочисте вручення декларації. Мою попередню неточність прошу не мати мені за зле, а все, що я хочу розповісти в цьому зв’язку, прошу доброзичливо вислухати. Так само, як непохитний майстер Дюнн обіцяв і ґарантував бездоганність, так і я готовий обіцяти й ґарантувати докладність і повноту, але в той же час чіткість і стислість поданого звіту.

Одним стрибком я опиняюсь у центрі направду милої ситуації. «Дозвольте сказати вам, — вільно й відкрито звернувся я до податківця, чи то пак до високого представника-урядника, що наставив до мене своє управлінське вухо, аби з усією уважністю присвятитися моїй реляції, — дозвольте сказати, що як бідний письменник, себто перошкряб, а краще сказати — homme de lettres, я маю втіху утримувати себе досить сумнівним доходом. Що ж до якогось накопичення капіталу, то на нього, звісно, немає й натяку. Я стверджую це з великим жалем, не впадаючи при цьому від згаданого сумного факту ні в розпач, ні в ридання. Як кажуть у таких випадках — кручусь як можу. Я не купаюсь у жодній розкоші; ви можете оцінити це з першого погляду. Моє харчування можна окреслити як ощадливо-достатнє. Вам могло спасти на думку, що я володію не одним джерелом доходів; але я змушений чемно, хоч і рішуче, відкинути це враження, як і всі пов’язані з ним домисли, і сказати просту голу правду, яка без огляду на жодні обставини полягає в одному: я не скаржуся на перебір у багатстві та нестачу в бідності — і прошу вас ласкаво взяти це до відома. У неділі я не смію показатися на вулиці, бо не маю святкового одягу. Своїм добропорядно-ощадливим життєвим трибом я нагадую мишу-полівку. Навіть у горобця кращі перспективи збагачення, ніж у теперішнього вашого платника і звітувальника. Я написав кілька книжок, які, на жаль, не сподобалися публіці; наслідки цього для мене просто гнітючі. Не маю найменшого сумніву, що ви мене зрозумієте й тим самим увійдете в моє фінансове становище. Суспільного положення, як і громадського визнання, в мене катма — це ясно як Божий день. Щодо таких, як я, своїх членів суспільство, здається, не виплекало взагалі жодних обов’язків. Живе зацікавлення художньою літературою зустрічається дедалі рідше, зате безжальна критика, що її всі, кому не ліньки, спрямовують проти наших писань, закладає підстави для дальших втрат і, мов гальмівна колода, стримує вможливлення бодай найскромнішого добробуту. Звісно, на цьому світі ще є доброзичливці, благодійники і благодійниці, які час від часу шляхетно зволять мене підтримати; однак подарунок не є доходом, а підтримка маєтком. З усіх цих промовистих та переконливих причин, вельмишановний пане, я хотів би просити вас про відмову від будь-якого податкового підвищення, що його ви недавно оголосили, а також благати вас про найнижчу з можливих оцінок моєї платоспроможності».

Пан начальник, чи то пан податківець, на це сказав: «Але всі бачать, як ви лиш гуляєте!»

«Гуляти, — була моя відповідь, — я просто змушений; завдяки цьому я оживаю й підтримую зв’язок із навколишнім світом, без чого не зміг би написати й півлітерки чи видати із себе жодної поезії віршем або прозою. Без прогулянок я вмер би, а моє покликання, що його я люблю так гаряче, задихнулося б. Без прогулянок і збирання вражень я не зміг би укласти найпростішого звіту, найменшого твору, не кажучи про якусь довшу новелу. Без прогулянок я не зміг би проводити жодних досліджень і спостережень. Така розвинута й мудра, як ви, людина повинна вмить із цим погодитися. Під час приємних розмірених прогулянок мене навідують тисячі перспективних і корисних думок. Замкнутий удома, я жалюгідно всихав би й конав. Прогулянка несе мені не тільки здоров’я і радість, але й користь. Вона розвиває мене професійно і в той же час приносить особисте задоволення: тішить, освіжає, сповнює силою; вона дає насолоду й разом із тим має здатність надихати і спонукати мене на дальшу творчість, розгортаючи переді мною матеріал із безлічі речей та предметів, що його я потім удома піддаю старанній обробці. Прогулянка завжди повниться надзвичайно вартісними явищами — побаченими й відчутими. На приємній прогулянці частіше зауважуєш, як усе навколо аж роїться від образів, живих поезій, чарівних візій та природної гармонії — навіть якщо вона, прогулянка, вкрай коротка. Природа, як і краєзнавство, в усій красі відкриваються чуттям уважного перехожого, який, зрозуміла річ, повинен до них виходити з широко відкритими й нічим не затуманеними очима — якщо тільки хоче збагнути прекрасний сенс і животворну, шляхетну ідею прогулянки. Подумайте лиш, яка вбогість, яка поразка судились би поетові, коли б сама природа, материнська, батьківська й дитинно красива, не омивала б його знову і знову зі своїх джерел добра та краси! Подумайте також, яке велетенське й дедалі більше значення має для поета цей різновид навчання, ця золота блаженна освіта, що її він, ніби у грі, здобуває на свіжому повітрі! Без прогулянок і пов’язаного з ними споглядання природи, без цього ніжного й водночас повчального напучування я не лише почуваюся загубленим — я ним є. Людина, що виходить на прогулянку, повинна з найвищою любов’ю та уважністю поставитися до всього, що їй зустрінеться — до дитини, собаки, комара, метелика, горобця, хробака, квітки, чоловіка, будинку, дерева, рівчака, слимака, миші, хмари, гори, листка, як і до, наприклад, нікчемного й викинутого жмутка паперу, на якому миле школяреня вивело свої перші незграбні літери. Найвищі й найнижчі, найсерйозніші та найкумедніші речі йому однаково гарні, близькі та цінні. Свою чутливу самозакоханість і легку вразливість йому краще із собою не брати. Свій допитливий погляд він повинен навсібіч розчиняти в навколишньому безкорисливо і нееґоїстично; занурений цілком у вдивляння і роздивляння, він повинен знайти в собі сили, щоби піднятися над самим собою, своїми наріканнями, потребами, нестатками та злиднями, тобто відвести їх убік, наче вірних, чудово навчених і саможертовних, не в одному бою випробуваних солдатів, поставити їх на місце і забути. У противному разі він прогулюється лише на півдуші й півуважності, а це нічого не варте. Він щомиті мусить відкриватися співіснуванню, співпереживанню та захопленню — і він, сподіваюся, здатний на це. Він повинен зуміти і напевно зуміє піднятися до найвищого ентузіазму, як і спуститися у сходженні до самих низин буденності. Але коли він самовіддано й вірно розчиняється в речах і запалюється любов’ю до всіх предметних проявів, то стає щасливим: обов’язкову-бо людину виконаний обов’язок завжди робить щасливою і внутрішньо зміцнює. Дух, відданість і вірність ощасливлюють його і підносять високо над власною непомітною особою, про яку нерідко йде недобрий поголос як про неробу та волоцюгу. Його мінливий досвід збагачує і звеселяє його, заспокоює й ушляхетнює, а своїм змістом часто межує з досягненнями точної науки, хоч як неймовірно це звучить і хоч як легковажно сприймають навколишні позірного прогульника. Та чи знаєте ви, що у своїх думках я працюю вперто й напружено, я активний у найкращому сенсі цього слова, хоч на чийсь погляд можу здаватися бездумним і бездільним нікчемою, що справляє найгірше враження загубленого між синявою й зеленню, вічно замріяного, неповороткого, лінивого, заглибленого тільки в себе марнотратника днів, безвідповідального й пустого? Загадково й таємно проникають у нього всілякого роду ледь уловні прогулянкові думки, тож, уважно і чуйно ступаючи, він змушений тут і там спинитися й постояти, вслухаючись. Охоплений незвичайними враженнями та приголомшений чарівливою навалою духів, він відчуває щось таке, наче мав би зненацька запастися під землю, позаяк його засліпленим та ошалілим очам поета й мислителя відкрилася прірва. Голова ледь не відвалюється, а такі жваві зазвичай руки й ноги просто ціпеніють. Краєвид і люди, звуки й барви, постаті й лиця, хмари й сонячні промені миготять навколо нього, ніби примари, а він лише повторює: “Де я?” Земля і небо перетікають та зливаються в одне, творячи пронизану невиразним блиском туманну єдність; настає хаос, і гинуть усі порядки. Ошелешений чоловік з усіх сил намагається втриматися при здоровому глузді і, коли йому це вдається, довірливо прямує далі. Чи вважаєте ви цілком неможливим те, що на своєму терпеливому шляху я зустрічаю велетнів, маю честь лицезріти професорів, спілкуюся мимохідь із продавцями книжок та банківськими службовцями, розмовляю з майбутніми зірками-співачками та колишніми акторками, частуюсь обідом у вчених дам, блукаю лісами, відсилаю ризиковані листи й гостро конфліктую зі злостивим, ущипливим шевцем? Але ж усе це може трапитися насправді, тож я думаю, що воно таки трапилося. Людину, що прогулюється, завжди супроводить щось дивне, глибокодумне і фантастичне, тож був би він дурнем, якби не звертав уваги на ці прояви духу чи й узагалі відпихав їх від себе. Утім я й не роблю цього; навпаки — я з дорогою душею вітаю всі особливі та своєрідні видива, дружу і братаюся з ними, надаю тілесності їхнім розмитим обрисам, наділяю душею й формую. Так, як і вони зі свого боку збагачують та формують мою душу. Коротше кажучи, свій шматок хліба я заробляю думанням, ламанням голови, прониканням у суть, копирсанням у ній, осмисленням, оспівуванням, вишукуванням, вивченням і гулянням, гаруючи при цьому так само тяжко, як інші. Коли я навіть корчу найкумедніші свої гримаси, я все одно внутрішньо зібраний та сумлінний, і хоч можу здаватися хіба що замріяним диваком не від миру сього, насправді я солідний майстер свого фаху. І я сподіваюся, що вся оця щойно подана вам декларація моїх найщиріших прагнень зуміла вас переконати і повною мірою задовольнити».