Выбери любимый жанр

Вы читаете книгу

Динамо Харків. Вибрані вірші

Жадан Сергій

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Разное

Техника

Автомобили и ПДД

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии

оксана2018-11-27

Вообще, я больше люблю новинки литератур

К книге

Professor2018-11-27

Очень понравилась книга. Рекомендую!

К книге

Vera.Li2016-02-21

Миленько и простенько, без всяких интриг

К книге

ст.ст.2018-05-15

И что это было?

К книге

Наталья222018-11-27

Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни

К книге

Динамо Харків. Вибрані вірші - Жадан Сергій - Страница 23

Изменить размер шрифта:

1999

«Навіть якби ти покинула ті місця…»

Навіть якби ти покинула ті місця,

в яких народилась і де лишалась чекати,

де формувались риси твого лиця

і починались географічні карти,

навіть якби ти вживала чужі слова,

торкалась чужих плечей і чужих простирадел,

і навіть звідтіль, куди мало хто заплива,

не поверталась, хоч хто би тобі не радив,

навіть якби ти тікала від власних слідів,

від власних снігів на подвір’ї і сонця в ринвах,

якби уникала присмерків і холодів,

приспавши чужих кошенят на своїх колінах,

ти би примчала, всупереч всім листам,

назад — де високі дими і гарячі стіни,

напевне знаючи, що навіть там

ти його не зустрінеш.

2000

Петеу

ця молодість початку дев’яностих

н. ф.

щасливо — говорять вони — до наступного року

господь копається в давніх блокнотах

з якими постійно має мороку

знаходить у списку твоїх знайомих вагається омина

й викреслює їх імена

щасливо жовта цегляна дорого

хто мав дійти той дійшов

ця вузькоколійка дитячої пам’яті ніби на диханні шов

рік починається смертями друзів і зупинившись в очах

лишає снайперські мітки

на душах і на речах

швидкі саламандри світла сарана олівців

щасливо дістатися ти говориш

що б не було на тому кінці

безумні іспити школа життя трахане петеу

сонце випалює вимотану траву

добрі часи погані часи — вони залишали шанс

коли ти грівсь на шкільних подвір’ях

й виригував палений польський шнапс

коли всі ці зими і стіни і сосни і тиша така навкруги

що чути навіть як дихають в небі птахи

мудрість речей якої стане як її не витрачай

тінейджерські зіткнення в кінотеатрах

вуличний секс фасований чай

скільки утіх і всіляких затій пропонувало життя

і що цікаво — на кожну була стаття

скільки муті в дитячих серцях особливо вночі

школа яка не навчила нічому

і час що нічому також не навчив

і я гадаю — вічна марното адже ця лажа трива

і добираю слова:

поразки завжди забуваються наче біль

важко бути героєм коли це не коштує жодних зусиль

складно з’їжджати зі сленгу коли у кров здираєш язик

якщо ти звичайно не звик

тому щасливо кажу я небіжчику просто в пітьму

коли українець прийде до бога я знаю що саме він

скаже йому

він скаже богові знаєш док

мене не кличе твоя труба

якщо я весь час боровся з собою

хто сказав що це боротьба

всі ці підлітки такі беззахисні проти років

і їхні серця тверді наче грифель

та разом з тим наче грифель крихкі

і тільки й лишається слухати зиму що звідкись та нависа

і пластиковою запальничкою прогрівать небеса

«якщо ти надумаєш їхати з цього міста…»

якщо ти надумаєш їхати з цього міста

ніби апостол чи добрий нігерський пастор

вистукуючи пальцями по словнику

хвилюючись зазираючи до нього щомиті

шліфуючи гострі камінчики

з вервиці складнопідрядних речень

в гарячих морських каютах

в вагонах середнього класу

місто з якого ти щойно емігрував

наче стіна якої не мурував

наше з тобою дитинство старі гаражі

труби розбомбленої водостанції

офіцерські швейцарські ножі

еміграція камандір це довга тривала путь

не буде туману в душі і російських літер в газетах

в европі циклон починається і трива

мюнхенські турки готуються до різдва

в цій не найзеленішій із країн

вони кочують родинами на вікенд

бачать ранковий сніг за вікнами електричок

й господній цілунок лягає на їхні серця і наплічники

ірландський студент — юний прихильник ІРА

життя для якого рулетка а світ діра

святковий дублін теплі в’язані светри

кренберіс в плеєрі кмин і тютюн на столі

ці ангели тероризму завжди навколо тебе

їхній заселений простір

їхній святий миколай

їхні контрацептиви в туалетах на автозаправках

я буду молитись за тебе і твій маршрут

за твій страховий поліс і скати вантажних машин

за воду в холодних ріках і листя яке вже палять

за все що ти тут забув

і що забуваєш тепер

де б ти врешті не був

за все що забудеш потім

та найголовніше — за пам’ять твою за пам’ять

2000

«вона ще не виросла і не втратила голову…»

вона ще не виросла і не втратила голову

від чорної музики у власних зап’ястях

і світло з небес і початки голоду

в її долонях будуть за щастя

вона ще не падала на мокрі матраци

і в кров її не вливався поспіх

і ще не блукала південними трасами

худоба — таврована мов плацкартна постіль

ні болю в легенях ні решти блиску

в темній траві без кінця і міри

й гарячі квіти високого тиску

не росли на відкритих ділянках шкіри

і друзі на станціях і ріки в селищах

дбають про свій подорожній статок

і одяг випалюється на сонці все ще

вірно тримаючись її лопаток

вона ще не може просто померти

зализує рани наче конверти

чистить зуби мов табельну зброю

і засинає поруч з тобою