Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич - Страница 94

Друга група істориків з Університету Дж. Вашінгтона спростувала цю безглузду гіпотезу, доводячи на підставі документів, що в усьому винний посол Конфедерації в Києві О'Салліван, який заспокоював Державний департамент і не наполягав на негайній евакуації персоналу посольства.

Спеціальне засідання конгресу було присвячено воєнним аспектам Четвертої глобальної війни — на ньому також виявилися непримиренні суперечності різних груп істориків. Безперечним фактом уважалося те, що 15 серпня 2077 року була здійснена серія ракетно-ядерних ударів по столиці Чорної Орди — місту Чингіз-Сарай, по центру військово-наступального комплексу Орди — місту Нижній Тагіл, по об'єктах у Туреччині, Пакистані та Ірані, в результаті чого була знищена система управління збройними силами Орди та її технологічний потенціал і місця концентрації військ. Усього загинуло близько десяти мільйонів військовослужбовців і цивільного населення, але найстрашнішим ударом по населенню Землі став підрив п'яти термоядерних зарядів сумарною потужністю 18 Мгт у космосі — на висоті від 200 до 400 км, що призвело до ефекту «кінця світу». Ряд західних істориків, для яких навіть неіснуюча російська імперія двоголового орла продовжувала становити найбільшу загрозу, твердили, що ці ядерні вибухи були викликані атакою крилатих і міжконтинентальних балістичних ракет, запущених з російських підводних стратегічних ракетоносців, базованих у східній Атлантиці: ряд ракет не вийшов на заданий курс і вибухнув неподалік від місця запуску, кілька ракет було збито системою ПРО Чорної Орди, дві ракети збочили з курсу і впали на території Північної Сахари, інші досягли намічених цілей. Цю версію гостро критикували фахівці Пруської вищої школи геополітики, віднісши її до розряду стандартних русофобських фантомів. Прусаки досить переконливо довели, що застарілі російські ракети, встановлені на підводних човнах, перетворилися на час пуску на залізний мотлох; глобальна система навігації російських ракет була знищена після падіння імперії двоголового орла; значна кількість вибухів та їх потужність неспівмірні з кількістю ядерних боєзарядів, що перебували на борту російських підводних човнів. Прусаки висловили думку, що під прикриттям російських пусків хтось (Конфедерація держав Північної Америки самостійно, чи разом з об'єднаним командуванням ОГБ) здійснили масовану ядерну атаку проти ворога, що загрожував існуванню західної цивілізації. Дослідження військових експертів, проведені на місці колишніх наземних вибухів, показали, що дуже імовірним могло бути застосування американських ракет LGM-318 W «Ревенджер-ХІ» наземного, чи SGM — космічного базування. Пруські геополітики наполягали на знятті з російського контр-адмірала Феоктистова звинувачення в злочині проти людства і в ініціюванні ядерного Апокаліпсиса на Землі. Залишків МБР СС-60 М-Х і крилатих ракет «Гарпун2» ніде виявлено не було.

Найбільш парадоксальним став погляд дослідників Шанхайського інституту штучного інтелекту, які вважали, що Четвертої глобальної війни взагалі не було! Китайські історики наполягали на тому, що мав місце випадковий збіг різних обставин, який в сумі дав ефект війни: розпад Чорної Орди дослідники пов'язували не з ядерними ударами, а зі смертю диктатора Кара-хана і з гострим внутрішнім конфліктом, що привів до краху ще однієї імперії. Ядерних вибухів, як твердили китайські вчені, взагалі не було: у серпні 2077 р мало місце зіткнення Землі з гігантським астероїдом, що викликало ефект спочатку Великого Спалаху, а потім — Великої Темряви.

Дуже цікавою виявилася доповідь видатного теоретика юдо-християнства д-ра Моше Вебера (Ізраїль) — правнука відомого психоаналітика історії Альфреда Вебера — про відчуття Другого Пришестя, що охопило значну частину людства після ядерної катастрофи 15 серпня 2077 року. Д-р Моше Вебер детально проаналізував відчуття Апокаліпсису, що виникло у свідомості людей, його фізичні й психологічні причини. Внаслідок космічних вибухів і потужної накачки електромагнітних імпульсів, на землі вийшли з ладу всі засоби масової комунікації, обірвався радіо, телефонний, телевізійний, інтернетний зв'язок, назавжди було втрачено великі масиви електронної інформації. Почалася кількарічна інформаційна ніч людства, коли в темряву — в прямому і переносному смислі — були занурені континенти, авіаційний зв'язок між якими урвався. У цей період людство втратило понад два мільярди населення. Розпалися великі державні утворення, натомість почали виникати невеличкі, як у середні віки, місцеві громади людей, охоплених страхом кінця світу.

Надзвичайно цікавою виявилася знахідка М.Вебером статті невідомого дослідника Р.Фрідмана «Напередодні Beликої Темряви» (2070 р). У ній автор, користуючись запропонованою ним теорією магічних математичних циклів історії (метод асоціативно-цифрового передбачення), дав точний прогноз щодо подій 2077 р. Вебер переконливо довів, що після Великого Спалаху з'явилася особлива каста звістунів, які, мандруючи від села до села, від містечка до містечка, несли Вість від Христа, який казав: «Я Перший і Останній, і Живий. І був я мертвий, а ось я живий на вічні віки. І маю я ключі від смерті і від аду». Не всі вірили «звістунам», декого з них убивали, але більшість населення, намагаючись насамперед врятувати дітей, слухала «звістунів» і вірила у близьке Друге Пришестя Христа.

Проаналізувавши текст Об'явлення святого Івана Богослова і співставивши його зі свідченнями і документами, що залишилися після Інформаційної Ночі Людства (Humankind's Informational Darkness — HID), вчений знайшов вражаючі подібності у способі мислення, легендах і фобіях різних громад, розташованих одна від одної на значних відстанях. Моше Вебер показав, як в умовах темряви, відсутності інформації та жаху смерті в свідомості сучасних людей спливають прадавні, генетично обумовлені праісторичні почування. Одним з головних масових настроїв, що сформувалися в ті роки, стало почуття гріха й страху перед гнівом Божим. Позбуваючись влади телевізійного колективного зомбування, люди відчули особисту відповідальність за свої вчинки, почали більш гостро розуміти межу між доброчесним життям і гріхом.

Блискуча, щедро ілюстрована доповідь д-ра М. Вебера викликала бурхливу дискусію серед учасників конгресу, багато з яких виступило проти концепції страху і обмежень як християноутворюючих факторів на шляхах відродження віри. Більшість дослідників підтримала теорію освіченого гедонізму як двигуна прогресу.

Конгрес підтвердив, що період Темряви і Страху в новітній історії людства, на щастя, скінчився: разом з відродженням науково-технологічного і промислового потенціалу, глобальної торгівлі та державного життя, відновленням збройних сил та геополітичної боротьби за ресурси, домінування і впливи, життя стало повертатися до своїх звичних плюралістичних форм, до нових спроб людини скинути Бога з небесного престолу і зайняти його місце.

Дуже повчальною для учасників конгресу істориків була екскурсія на Софійську площу Києва. Учасники вислухали лекцію про те, як на другий день після знищення Чорної Орди на місці, де стояв «чорний дирижабль» — будинок ГЕПРУ, пролунав глибинний вибух, і утворилося провалля, з якого почали виповзати десятки тисяч чорних, темно-синіх і сірих пацюків. По тунелях метро тварини з вереском добігли до берега Дніпра і зникли, залишивши по собі огидний запах. Довгі роки зяяла ця прірва, до якої боялися підходити кияни, що вціліли в роки Темряви. Потім провалля засипали землею, замостили, і Соборний Майдан з'єднав золоту розкіш Софійського і Михайлівського соборів в єдиний простір над Дніпром. На місці міністерства закордонних справ побудували храм Воскресіння Христа.

Учасників екскурсії зустріли пікетники партії смертохристів України (ПСХУ), які тримали плакати з написами: «Хай живе демократія», «Христос помер», «Дирижабль ще повернеться», «Геть воскресохристів — знаряддя юдо-християнського імперіалізму».

102.

27 вересня 2077 р