Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич - Страница 88
З особливою увагою Мохамед-бек вивчав обличчя другого, добре зафіксоване камерою: густе волосся, крупний ніс, вузький проріз очей.
Генерал дав вказівку начальнику МУРу провести спектральний аналіз голосу другого і подивитися в файлах ДерВару — чи не потрапляв у поле зору людей Клинкевича цей тип.
— Йди, дитино, — сказав він Золотульці, яка очікувально дивилася на нього. — На сьогодні все. Це зробимо завтра.
І хлопнув її по дупці.
Але Золотулька невдовзі знову знадобилася генералу.
Одне повідомлення з комп'ютера привернуло його особливу увагу: вчора службою безпеки Клинкевича і військовою жандармерію у колонії Феофанія-Пирогово підчас нічної oперації було схоплено дванадцять українських націонал-терористів — цілий партизанський загін, який здійснив низку нападів на окупаційні підрозділи сил визволення й підірвав на окружному шосе міст під час проходження колони вантажівок з боєприпасами. У терористів було вилучено зброю і пропагандистські матеріали Фронту Визволення України.
При здійсненні рутинної процедури розстрілу на місці кожного третього терориста (інших відправляли до спецфільтрів карального корпусу яничар), якийсь божевільний піп, коли черга на постріл у потилицю дійшла до людини, що стояла поряд з ним, попросив сержанта жандармерії краще застрелити його, мотивуючи це тим, що в його сусіди — двоє дітей, і очікується третя. Жандарми, вражені цим епізодом, залишили в живих (тимчасово, звичайно) обох терористів і доповіли про цей випадок начальству.
Генерал Мохамад-бек дав наказ привести до нього цього божевільного, який відмовлявся від життя в ім'я врятування іншої людини, і знову викликав перекладачку Алтанцецен. їй дуже личила штабна уніформа — біла формена блузка з червоними погонами і червоними аксельбантами, біла пілотка з двома чорними зірками, що хвацько сиділа на коротко стриженому чорному волоссі Золотульки, і чорні брюки, при поясі — срібний кинджал, подарунок Мохамад-бека за особливі заслуги.
У кімнату ввели полоненого: худенький, невисокий на зріст, з довгим русявим брудним волоссям, що злиплося після дощу, хирлявою борідкою, на якій запеклася кров, з синцями під очима, він ледве тримався на ногах. Вдягнений був у подерту чорну ризу, а на грудях висів маленький хрестик, що його тримав закривавленою правицею терорист.
— Ти хто, невірний? — спитав генерал.
— Отець Іван, священик Феофанівсько-Пироговської церкви.
— Як же ти, християнин, став терористом? Хіба це не суперечить вченню пророка їси?
— Христос казав: не думайте, що прийшов, щоб мир на землю принести. Я не мир прийшов принести, а меч... — шамкаючи, відповів отець Іван, в якого були вибиті передні зуби.
За одні ці слова, сповнені ворожнечі до великої визвольної місії війська Чорної Орди, цей попик заслуговував на смерть. Але щось було в його мізерній постаті і в лагідній усмішці таке, що примусило Мохамад-бека продовжити допит.
— До якої церкви ти належиш?
— До Христової.
— Сансизбаєв теж належить до Христової церкви, — зауважив Мохамад-бек.
— Сансизбаєв належить до церкви Антихриста. Він смертохрист.
— А ти справді віриш у воскресіння Христа?
— Він воскрес, і він з нами, — переконано сказав отець Іван.
— І в друге пришестя Христа віриш?
— Його пришестя близько.
— Звідки ти знаєш?
— Бо Він дав знаки. Треба бути сліпим, щоб не бачити їх. Він сказав, що повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси прийдуть, і видаватиме на смерть брата брат, а батько дитину. І що за ім'я Христове будуть усі нас, тих, хто вірує в Нього, ненавидіти. І Христи неправдиві народяться...
Генерала вразила віра, з якою вимовляв полонений це страшне пророцтво. Але спрацювала заспокійлива раціональна впевненість військового: скільки воєн було і скільки кінця світу очікували, а світ щоразу виживав і відроджувався. Світ воскресав із мертвих, наче пророк Іса.
Незважаючи на те, що перед Мохамад-беком стояв релігійний фанатик — такий самий, як Саудівські, іранські чи кавказькі ісламські фанатики-ваххабіти — генерал, долаючи небажання переступати заборонену межу, все ж наважився спитати те, чого не розумів.
— Навіщо ти хотів віддати своє життя іншому терористу?
Отець Іван знизав плечима:
— Жаль мені його і його дітей. Нехай живе. В мене дітей немає.
— А себе не жаль?
— Себе теж жаль. Але Христос мене не покине. Благодать Його возсіяла на цих горах, — отець Іван простягнув руку до вікна, за яким, за сірою стіною потоків дощу і снігу вгадувались обриси київських гір. — І залишиться тут во віки вічні.
— Ми тут залишимось назавжди, — різко сказав Мохамад-бек, якого дратував цей божевільний попик, що приніс до кабінету генерала визвольної армії найстрашнішу зброю — нікому не потрібне, забуте всіма, небезпечне, бо нічим, ніяким раціональним інтересом не вмотивоване добро.
— Ви не залишитесь, чужинцю, — сказав отець Іван зі співчуттям. — Ви прилетіли сюди зі степу, як перекотиполе, ви й полетите, гнані вітром. Все, що здається вам вічним, перетвориться на тлін. Згадайте долю Золотої Орди... Що від неї в Києві залишилось? Тільки назва гори.
— Ну добре, — Мохамад-бек зусиллям волі намагався загасити полум'я гніву, що спалахнуло в ньому, бо схованим далеко таємним чуттям розумів, що Іван каже правду. — А от якби поряд з тобою стояв я — генерал армії Мохамад-бек, власник двадцяти дружин і батько тридцяти семи дітей, і це мене мали б застрелити — ти б пожалів мене? І запропонував би своє життя взамін за моє?
— Мені жаль тебе, — відповів отець Іван. — Бо Христос вчить нас любити ворогів наших, благословляти тих, хто нас проклинає, творити добро тим, хто ненавидить нас і молитися за тих, хто нас переслідує. Я молився і буду молитися за тебе, чужинцю. А як хочеш перевірити мене — встань поряд зі мною в той смертний ряд, де кожному третьому стріляють в потилицю. І тоді побачиш...
— Ось бачиш, — криво всміхнувся Мохамад-бек, — добро в тебе вибіркове. Для християн одне, для мусульман інше.
— Ти не правий, чужинцю, — заперечив отець Іван. — Бо сказано: для Христа немає ні елліна, ні римлянина, ні юдея. Як немає ні матері, ні брата, ні сестри... Є тільки Він, Його воля, Його світло. А тебе я дуже жалію. Бо темряву бачу в твоїй душі.
Мохамад-бека втомила ця розмова. Він відчув раптом збайдужіння до всього, що здавалося йому таким важливим — оперативних зведень штабу армії, повідомлень МУРу, навіть до розмови з Кара-ханом, який позбавив генерала будь-яких честолюбних надій сісти на трон у Чингіз-Сараї. Усе втратило сенс і відійшло дуже далеко, наче міражу пустелі.
Відчув гіркоту в роті й ледве ворухнув рукою:
— Заберіть його. ,
— Що з ним робити? — спитав помічник, молодий полковник, якому дивно було, що головнокомандуючий східноєвропейським фронтом витрачає свій час на якогось брудного дервіша, безсилого ворога, якому не зупинити переможну ходу Чорної Орди.
— Віддайте Сансизбаю. Нехай робить з ним, що хоче, — наказав генерал.
Полоненого вивели з кабінету. Мохамад-бек запам'ятав його прощальний погляд, сповнений співчуття до чорнобородого, смаглявого, гордого, але зі спаленою душею араба, наче це генерала вели на страту, а не отця Івана.
Генерал ступив до сусідньої кімнати відпочинку, де стояла кругла мармурова раковина для омовіння. Умив прохолодною джерельною миргородською водою обличчя, ополоснув руки і витерся вишиваним полтавським рушником, наче хотів стерти видіння отця Івана, що стояло перед очима.
Повернувся до кабінету. Алтанцецен притулила обличчя до холодного вікна, дивлячись на непривітне, вороже місто, що лежало перед нею.
Золотулька повернула лице до Мохамад-бека. В очах її стояли сльози. Вона схлипнула:
— Не вбивайте його. Прошу вас.
— Ти вільна, — сухо відповів генерал. — Я дуже зайнятий. Іди.
96.
Гайдукові наснився сон, дивний і страшний, як усі сни останнім часом. Наче прибігла до нього Божена, розтермосила його, схопила за руку, і він, напіводягнений, вибіг з нею на вулицю. Над проспектом Перемоги, у напрямку Бессарабки, на висоті метрів вісім-десять моторошно повільно повзла величезна старовинна міжконтинентальна ракета. Народ, що вибіг на проспект, задерши голови, дивився на ракету, на її центральне закіптюжене сопло, темно-сірий корпус та чорну головну частину. Гайдук намагався визначити, якого виробництва ця твердопаливна триступенева ракета морського базування — американська, іранська, китайська, російська, українська чи ординська? — і не міг. «Невже це наша ракета SS-32 з трьома бойовими блоками потужністю вибуху в три мегатонн? — з жахом подумав він. — І чи стоїть на ній система наведення «Харс»?» Він відчував холод, що линув від сопла, й страждав від безсилля, від неможливості зупинити цього монстра, який повільно просувався до центру міста. Ніяких символів чи розпізнавальних знаків на корпусі ракети не було.
- Предыдущая
- 88/96
- Следующая
