Час смертохристів. Міражі 2077 - Щербак Юрий Николаевич - Страница 67

— Варіанти такі, — почав загинати пальці Клинкевич. — Перший. Ви підписуєте. Вам забезпечується спокійна старість. Усі почесті, повне утримання. Зрозуміло? Варіант номер два. Ви помираєте в зашморгу через п'ять хвилин. Вас оголошують самовбивцею, алкоголіком у білій гарячці. Погодьтесь — це ганьба. Смерть верховного головнокомандуючого через повішення. Ваше ім'я зникає зі сторінок історії. І варіант номер три.

Клинкевич відкрив дверцята книжкової шафи, де гетьман зберігав запаси віскі, й витягнув скриньку червоного дерева. Поклав на стіл, відкрив: на темно-синьому бархаті лежав важкий золотий «Кольт — миротворець» (colt peacemaker) 45-го калібру, копія «Кольта» 1872 року, подарована президентом Конфедерації Ендрю Ван Лі. Поряд з «Кольтом» до спеціальної кишеньки було вставлено шість патронів з золотими кулями.

— Цей варіант полягає в тому, що ви пишете прощальну записку, в якій оголошуєте причину самовбивства — смертельну хворобу. Нікого ні в чому не звинувачуєте. Ви йдете з життя як мужній солдат. Ми оголошуємо по вас п'ятиденну жалобу. Державний похорон. Вулицю Васильківську перейменовуємо на вулицю гетьмана Махуна. Академія бронетанкових військ носитиме ваше ім'я. Вибирайте. І пані Наталя лишається жива і здорова. Даю три хвилини.

Шовковий зашморг знову почав стискатися на гетьмановій шиї: слина побилася з кутиків роту, очі налилися кров'ю. Гетьман перетворився на жалюгідного, безпомічного старигана. «Ось так закінчується історія Тараса Бульби. Не він вбиває свого сина, а той його», — подумав він і ледь чутно прошамотів:

— Я... вибрав...

Зашморг більше не стискався. Голос гетьмана звучав тепер твердо, кожне слово дихало ненавистю і переконаністю:

— Слухай мене, байстрюк довбаний. Я підняв тебе з гівна, з грязі... витягнув з каторжної тюрми... Підніс до вершин влади. Але запам'ятай. Ти ніхто й ім'я твоє — ніщо. Ти імпотент. Бо не можеш приймати рішень. Ти не здатний командувати батальйоном, не те що Україною. Можеш прислужувати пахану чи бригадиру, але не керувати. Ти в підметки не годишся Гайдуку, якого так майстерно оббрехав. Я ніколи це не підпишу, — він скинув на підлогу лист про своє зречення й призначення гетьманом Клинкевича. — Дайте мені папір, ручку і вийдіть...

Він узяв до рук золотий «Кольт», відкинув барабан й почав вставляти патрони. Свинячі рила тісно зійшлися навколо гетьмана, щоб, бува, старий не накоїв дурниць — не вистрелив у нового лідера нації, молодого красеня, в якого, наче в рок-зірку Кірка Факера, закохуються сотні жінок. Клинкевич наказав усім вийти, залишившися в кабінеті наодинці з гетьманом.

— Пробачте, батьку, — похмуро сказав він. — Не майте зла на мене. Я ні в чому не завинив перед вами. Просто закінчився ваш час. Це не моє рішення. Так наказав Князь.

— Иди, синку, — не піднімаючи голови, кинув гетьман. — Нехай Христос тебе простить.

В сусідній кімнаті стояв монітор, на якому було видно все, що діється в кабінеті. Свинячі рила на всяк випадок витягли важкі жандармські пістолети «Крук».

Гетьман дописав записку, повернув барабан на місце, звів курок. Приклав ствол «Кольта» спершу до скроні, потім до лоба, до підборіддя, до грудей. Права рука, якою тримав «Миротворця», тремтіла. Нарешті відкрив рота і вставив ствол, який цокотів по зубах.

Клинкевич відчув, що зараз почне блювати, але в цю мить пролунав постріл, оглушливо, наче стався вибух. Клинкевич забіг до кабінету, по дорозі зачепившись за килим, і упав. Коли підвівся, у кімнаті метушилися свинячі рила. Клинкевич підскочив до тіла і побачив, що гетьман ще живий: на місці лівої щоки чорніла страшна дірка, половина щелепи була знищена пострілом, лівий вус звисав віхтиком спаленого волосся над ротовою порожниною. Записка плавала в калюжі крові. Гетьман ворушив залишком щелепи, наче хотів щось сказати, з рота вихлюпувалась кров, він не зводив некліпного погляду з Клинкевича. Той схопив теплу від крові записку й прочитав: «Будьте всі прокляті. Наталю, я тебе люблю. Кузьма».

— Ох ти, суко позорна, ти надурити нас хочеш? Допоможіть йому! — наказав Клинкевич.

Одне зі свинячих рил підняло револьвер з підлоги і поспіхом вклало до гетьманової лівої руки — бо права була паралізована. Міцно затиснувши «Кольт» у руці гетьмана, екзекутор підніс її на рівень лівої скроні й натиснув гачок. Кров і мозок фонтаном бризнули в інше свиняче рило, яке тримало гетьмана з правого боку.

Всі остовпіло стояли навколо столу, на якому лежала двічі прострілена голова гетьмана України, генерала армії К-Д. Махуна. У повітрі стояв кислий запах гару (експертиза згодом встановила, що американські набої були начинені димним порохом XIX століття, такий запах був добре знайомий відвідувачам салунів, де гриміли ковбойські перестрілки).

— Пане гетьмане, скиньте жупан. Він увесь в крові, — звернулося до Клинкевича свиняче рило, що керувало ескадроном смерті.

Клинкевич, у якого почався приступ блювоти, спершу не зрозумів, що це йогр назвали «паном гетьманом»». Хоча за протоколом слід було звернутися «Ваша Ясновельможність».

Цього дня в Україні почався сезон літніх відпусток. Мільйони людей рушили на північ, сподіваючись знайти прохолоду у волинських та чернігівських лісах і озерах.

76.

До багатонаціонального народу території «Україна»

ЗВЕРНЕННЯ

Ареопагу, архонтів, членів Сейму, Уряду і військово-козацької Адміністрації України

З великим сумом інформуємо громадян Української військово-козацької федеративної Держави про те, що сьогодні, 18 липня 2077 р, на сімдесятому році життя пішов у вічність тричі Герой України, Гетьман України, генерал-армії Кузьма-Данило Махун, славний син багатонаціонального народу території «Україна». Пішов як справжній солдат, що не здається підступному ворогу. Знаючи про свою смертельну недугу, гетьман К-Д. Махун працював до останньої хвилини, вирішуючи життєво важливі питання буття держави, до кінця віддаючи свій талант Стратега і Будівничого служінню людям. Тільки зрозумівши, що хвороба перемагає, гетьман зважився на мужній солдатський вчинок, пішовши з життя.

Керуючи державою упродовж одинадцяти років, К-Д. Махун докорінно перебудував структуру державного управління, гармонізував відносини між військово-козацькими отаманами, бізнесменами, лідерами політичних партій, релігійними провідниками, діячами науки і культури.

Його Ясновельможність здобув високий авторитет і повагу міжнародного співтовариства своїми мирними ініціативами, спрямованими на зміцнення євразійської безпеки і втілення в життя української національної ідеї «наша хата скраю».

Як визначний вчений-теоретик, дійсний член УСРАН, гетьман збагатив теорію і практику народовладдя проектом МОРД — модифікованої ритуальної демократії, який був з успіхом втілений у життя не тільки на території України, але і в інших країнах, що стали на шлях побудови демократії— Гаїті, Сьєрра-Леоне, Лівії, Ісламській республіці Албанія, Науру, республіці Чечня.

Гетьман Махун був справжнім козацьким патріотом, нагадуючи своїми душевними якостями та інтелектом колоритного гоголівського героя Тараса Бульбу. Його образ назавжди залишиться в пам'яті народній.

На засіданні, що відбулося 18 липня 2077 p., Верховне Керівництво України одностайно підтримало кандидатуру вірного учня і продовжувача справи гетьмана, справжнього махунця Клинкевича В.Я. і обрало його Гетьманом України. Народна підтримка гетьмана Клинкевича В.Я. у вигляді загальнодержавного всенародного голосування відбудеться у середу, 28 липня. Вперше в історії держави не використовуватиметься застаріла технологія голосування за допомоги бюлетенів та урн. Для зручності виборців можна буде голосувати, використовуючи комп'ютери, геджети, мобільні телефони, що дасть велику економію грошей і дозволить негайно підраховувати результати на центральному сервері виборчої комісії.

З метою увічнення пам’яті гетьмана К-Д. Махуна прийнято рішення про перейменування вулиці Васильківської в Києві на вулицю гетьмана Махуна, села Лісоводи Подільської землі, де народився гетьман, на село Махуни, Бронетанковій академії присвоїти ім’я генерала армії Махуна. Українській секції Російської Академії Наук (УСРАН) доручено видати наукову біографію гетьмана Махуна і підготувати до друку повне 6-ти томне видання творів (військові накази, політичні декрети, виступи та вітальні телеграми) покійного.