Тернистий шлях кубанця Проходи - Коваль Роман Миколайович - Страница 110

І все ж наука не завжди допомагає.

Московський окупант багатоликий. І не всі його личини явні. В одній з них (Таращанській дивізії) Василь Прохода побачив спасіння для України. І став на хибну стежку. До помилкового рішення підштовхнуло розчарування Українською Державою гетьмана Скоропадського, яка мала недоукраїнський характер. Підкупили і соціальні гасла більшовиків. Кубанець вирішив перейти північний кордон і влитися в лави таращанців. Хіба знав він, що тих уже встигли загнуздати московські комісари.

Василя врятував щасливий випадок — зустріч на вокзалі в Конотопі з товаришем — сірожупанником Малевичем. Завдяки йому Прохода і повернувся в «родину національних романтиків» — Сіру дивізію [96, с. 248].

Національні романтики, які зі зброєю в руках добувають свободу для себе і свого народу, — святі люди. І тут немає жодного перебільшення. Це підтвердили і євреї, які загалом з недовірою і недружньо ставилися до Української держави та її війська. «Що це воно — звичайні салдати?.. — дивувалися вони, спостерігаючи за сірожупанниками, які скрізь встановлювали лад і спокій. — Козаки?!. Ах, які ж ви славні люде». В Житомирі, Бердичеві, Луцьку та інших містах євреї, згадуючи «сірих», говорили: «Так, це були люде, це було військо» [95, с. 116, 117]. А євреї в часи війни були дуже чутливим барометром…

Когось з читачів, напевно, здивувало, що більшість сірожупанників мали соціалістичні переконання. Діяч тієї доби Дмитро Дорошенко називав їх «майже комуністами». Прохода визнає це (хоч до матеріалізму ставився негативно). «Будучи інтелігентним пролетарем, — писав кубанець, — я нічого не мав проти введення в Україні цілком соціялістичного чи навіть комуністичного устрою, лише, щоб він був дійсно українським, що давав би можливість повному й вільному розвиткові української національної культури…» [97, с. 20].

У роки Визвольної боротьби більшість борців за Українську державу сповідували ліві переконання. І це зрозуміло, адже століттями український народ був відсторонений від багатств рідного краю. Українці своєю працею здобували становище для інших — росіян, поляків, євреїв… Так що націонал-комунізм у ті часи дивиною не був. Зокрема, його сповідувала партія боротьбистів. Подібні погляди мало й багато безпартійних. І в цьому нічого страшного немає. Головне, щоб вояк знав, хто ворог і в який бік стріляти. Боротьбистів націонал-комунізм завів у глухий кут «співпраці» з окупантами, а сірожупанникам подвоював завзяття в боротьбі проти московської комуни.

Хоч на полях битв кубанець Прохода все зробив, щоб здобути для свого народу свободу, він її не дочекався…

Поховали ветерана у Бавнд-Бруку, біля церкви Андрія Первозванного, де спочивають видатні сини України (хоч військовий ранг він мав не такий уже й високий — життєвий подвиг вимірюється не званнями і посадами).

До слова, генерали УНР пропонували Василеві Проході підвищити звання, але він «рішуче відмовився, бо вважав, що це була би насмішка над тими, які здобули звання на полю бою» [70А].

Багатозначною виявилася і така думка підполковника Проходи. «Той факт, що я народився в Росії, — зазначав він в одному з листів до Військової прокуратури СССР, — не може служити приводом до позбавлення мене свободи» [25, арк. 149–150]…

Ставився до Росії як до репресивної держави і штундист з України, з яким Василь Прохода сидів у Воркуті. Штундист «фанатично вірив, що Москва — «блудниця на семи пагорбах» буде зруйнована, сліду від неї не залишиться…» [98, с. 49]. Ця надія гріла і гріє серця багатьох поколінь українців. Адже доки Москва існуватиме, доти душі десятків мільйонів невинних, нею убієнних, не заспокояться.

Роман КОВАЛЬ

Джерела

1. Анкета біографічна (Василя Проходи). Списки та анкети академії на студентів-стипендіатів. Центральний державний архів вищих органів державної влади та управління України (далі ЦДАВО України), ф. 3795, оп. 1, спр. 50.

2. Анкети студентів ріжних факультетів Академії. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 1, спр. 616.

3. Артюшенко Ю. Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917–1966. — На чужині, 1966.

3А. Архів Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, спр. 8217.

3Б. Archiwum Instytutu Jozefa Pilsudskiego w Ameryce, zespol Ukrainska Misia Wojskowa w Polsce, t. 2/2, k. 278–279.

4. Биковський Л. Від Привороття до Трапезунду. Спомини (1895–1918). — Мюнхен — Денвер: Дніпрова хвиля, 1969.

5. Биковський Л. Із записної книжки бібліотекаря-мандрівника. ЦДАВО України, ф. 3795, оп. 5, спр. 78.

6. Биковський Л. Передмова // Записки Непокірливого: історія національного усвідомлення, життя і діяльності звичайного українця. Кн. 1. — Торонто: Пробоєм, 1967.

6А. Білоус Т. Петро Запорожець // Спогади про УГА — УТГІ. — Ч. 19. — С. 5 // Додаток до: Бюлетень Т-ва абсольвентів УГА — УТГІ. — Нью-Йорк. — 1966. — Квітень. — Ч. 33.

7. Бутович М. Формування Сірої дивізії у Володимирі Волинському // За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. — Зб. 11. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966.

8. Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ: Темпора, 2003.

9. Вишнівський О. Повстанський рух і отаманія. — Детройт: Капітула відзнаки Хреста залізного стрільця, 1973.

10. Відозва управи офіцерського табору полонених українців у Йозефштадті (Чехія) // Вістник Союзу визволення України. — Відень, 1917. — 28 жовтня. — Ч. 44 (174).

11. Вістки Сірих. — № 5. — 1919. — 13 квітня.

12. Вістки Сірих. — № 11. — 1919. — 4 травня.

13. Вістник політики, літератури й життя. — Відень, 1917. — 16 лютого. — Ч. 7.

14. Вістник Союза визволення України. — Відень, 1917. — 19 серпня. — Ч. 34 (164).

15. Вістник Союза визволення України. — Відень, 1917. — 28 жовтня. — Ч. 44 (174).

16. Галин М. Спостереження й враження військового лікаря з часів великої війни й революції (1914–1918 рр.) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1934. — Зб. 4. — Ч. I.

17. Галин М. Спостереження й враження військового лікаря з часів великої війни й революції (1914–1918 рр.) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1936. — Зб. 6. — Ч. III.

18. Гальчевський Я. З воєнного нотатника. — Київ: Діокор, 2006.

19. Гнойовий Ф. Посмертна згадка. Бл. П. Марія Прохода. — На правах рукопису.

20. Гордієнко Г. Під щитом Марса (спогади). Т. 2. — Філадельфія, 1977.

21. Ґалаґан М. З моїх споминів (80-ті роки — до Світової війни). I частина. — Львів: Червона Калина, 1930.

22. Ґалаґан М. З моїх споминів (Світова війна — розвал царату — українська революція). — II частина. — Львів: Червона Калина, 1930.

23. Ґалаґан М. З моїх споминів. III частина. — Львів: Червона Калина, 1930.

24. Дем'янчук Б. Мандат на державний переворот // Україна молода. — 2006. — 20 червня.

25. Державний архів СБУ, арх. 51141, 74412, ФП.

25А. ДА СБУ, ф. 6, спр. 74412, ФП.

26. Дерош А. Українська проблема і Симон Петлюра (Вогонь і попіл. Париж, 1962) // Незборима нація. — 2003. — Травень. — Ч. 5 (207).

27. Дм. Б. Підполковник Василь Прохода (1890–1971) // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1972. — Ч. 1 (57).

28. Дмитрук В. Вони боролися за волю України. — Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2004.

29. Дороговказ: орган вояцької думки і чину. — Торонто, 1965. — Березень — червень. — Ч. 5–6 (24–25).

30. Дубрівний П. Сіра Дивізія і література до неї // Вісті комбатанта. — Торонто — Нью-Йорк, 1967. — Ч. 1 (27).

31. Дубрівний П. Сірожупанники (Перша Українська стрілецько-козацька дивізія) // За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Зб. 10. — Торонто: Український воєнно-історичний інститут, 1966.

32. Ємець В. У золоте 50-річчя на службі України. Про козаків-бандурників. — Голлівуд (США) — Торонто (Канада), 1961.