Багряні жнива Української революції - Коваль Роман Миколайович - Страница 106

Бондарчук Л. Моя перша бійка з большовиками. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 536–541.

Особиста справа студента Бондарчука Левка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 741, арк. 1–134.

34. Про Житомир та його оборонців.

ГАЙДАЙ Олександр Миколайович (12.8.1896, м. Житомир — після 2.5.1929). Військовий, службовець, інженер; завідувач Житомирської міської управи, штатний викладач українознавства Житомирської пішої юнацької школи.; військові звання — прапорщик російської армії, хорунжий Армії УНР.

Закінчив Першу класичну гімназію (м. Житомир, 1916). 1916 року вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. Прослухавши два неповних семестри, на початку 1917 р. пішов до російського війська як «вольноопределяющийся» 1-го розряду. З фронту був відряджений до Олексіївської інженерної школи (Київ), звідки портупей-юнаком пішов на фронт. Під час т. зв наступу Керенського влітку 1917 року записався до 1-го куреня смерті 4-ї дивізії 6-го корпусу, де був підвищений до рангу хорунжого. 30 серпня 1917 р. контужений і поранений, внаслідок чого евакуйований у запілля. На початку 1918 р. звільнився зі служби і знову був зачислений до університету.

Учасник боїв у складі Житомирської пішої юнацької школи проти більшовиків під час її відступу з району Бердичів — Житомир на Олевськ — Сарни — Рівне. Коли наприкінці серпня 1919 року українські війська зайняли Житомир, поїхав у відпустку до рідних. Під час несподіваного контрнаступу червоних «попався їм, але втік». Під час спроби перейти лінію фронту знову потрапив у більшовицький полон та засуджений до розстрілу. Врятований селянами Житомирського повіту. Врешті, сильно побитий, добрався до Житомира і своєї вагітної дружини. Разом із нею дістався українських частин, які відступили на лінію Вінниця — Жмеринка. В ті дні у нього народився син, дружина ж захворіла на плямистий тиф. Тож не мав змоги відступати з українськими військами на Старокостянтинів і залишився у Жмеринці. Дружина видужала, а син помер. Потім на тиф занедужав і Олександр. Відправивши дружину до Житомира, сам пішов до місцевих повстанців. Коли українські частини разом із польською армією пішли наступом на Київ, приєднався до них, а 4 вересня 1920 р. прилучився до Кам’янецької юнацької школи. «До половини листопада 1920 р. наступав із нею, потім відступав, перейшов Збруч і був інтернований в Ланцуті. В січні 1921 року вийшов із табору. Перебував на Волині і в Галичині. Працював у галузі культурно-освітній та ширив видання кооперативних видавництв. 10 вересня 1922 р. перейшов Татри, бо «прагнув студіювати на лісовому відділі УГА». Закінчив її 1929 року.

Гайдай О. Відношення населення м. Житомира до українського руху під час подій року 1918-го на початку 1919-го. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1077–1091.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Гайдая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 859, арк. 1–112.

35. Кривава драма в Житомирі.

МАКАРЕНКО Павло (4.11.1892, м. Глухів Чернігівської губ. — після 20.6.1928). Військовий, учитель, інженер-лісівник; старший осавул Сумського коменданта (з 20.11.1918), старшина 4-го полку Січових стрільців (до вересня 1919). Закінчив учительську семінарію (м. Пенза, 1911), працював учителем початкової школи в Тамбовській губернії. У 1913–1915 роках навчався в Учительському інституті в Казані, звідки був мобілізований до війська. Скінчив Олександрійське військове училище (м. Москва, 1.1.1916). До червня 1917 р. перебував у російській армії на Південно-Західному фронті в складі 4-ї дивізії 6-го корпусу.

Від червня 1917 р. служив в українізованому полку. Учасник визволення Житомира (весна 1919). У жовтні 1919 р. був інтернований у табір Ланцут. Повернувшись із Ланцута, в лютому 1920 р. медичною комісією звільнений від військової служби. До серпня 1920 р. перебував на цивільній посаді урядовця особливих доручень при Подільському губерніальному комісаріаті, в складі якого емігрував до Галичини й Польщі. Мешкав у Ченстоховській колонії. В травні 1921 р. його прийняли діловодом до 4-го департаменту Державного контролю, потім — контролером. Скорочений у травні 1922 року. Працював у столярній майстерні в Тарнові.

26 червня 1922 року закінчив матуральні курси при УГА в Подєбрадах і став студентом. Диплом інженера-лісівника здобув 20 червня 1928 року. «Спогади» написав 10 січня 1923 року.

Євтухів О. Мої спомини. IV частина. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 8.

Макаренко П. Спогади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 497–505 зв.

Особиста справа студента Павла Макаренка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1463, арк. 1 — 94.

36. Бій під Станишівкою.

АФАНАСІЄВСЬКИЙ (Афанасьєвський) Василь Васильович (30.12.1897, с. Почариці Путивльського пов. /м. Рильськ/ Чернігівської губ., тепер Курська обл. РФ — після 26.7.1927). Козак і юнак Армії УНР, інженер-економіст.

1907 року поступив до Рильського духовного училища, а згодом (1909) перевівся в Курське духовне училище, яке й закінчив 1912 року. Тоді ж вступив у Курську духовну семінарію, яку скінчив у квітні 1918 року. Поступив у Донський політехнічний інститут, але навчатися так і не почав, бо «вступив в армію У.Н.Р.», щоб взяти «активну участь у боротьбі за визволення України» (вислів В. Афанасієвського). Закінчив Спільну юнацьку школу (21.10.1920 — 13.4.1922). На інтернуванні перебував у таборі м. Каліша (Польща). Економічно-кооперативний факультет УГА закінчив 11 липня 1927 року. Спогад «Бій під Житомиром» написав 2 січня 1923 р.

Афанасієвський В. Бій під Житомиром. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1092–1103.

Особиста справа студента економічно-кооперативного відділу Афанасієвського Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 566, арк. 1–107.

37. Останній день Івана Луценка.

МІРОШНИК Василь Титович (28.2.1899, с. Ісківці Лубенського пов. Полтавської губ. — після 10.1.1931). Військовий, інженер-лісівник; старшина 1-го Подільського січового куреня (1919), Окремого кінно-гірського артилерійського дивізіону (1919, 1920).

Закінчив 4 класи гімназії. У липні 1917 р. добровільно пішов до російської армії. Від жовтня 1917 р. брав участь в українізації 624-го пішого полку. 1918 року вступив до 1-го Запорозького кінного ім. кошового Костя Гордієнка полку. «З того часу безперервно служив в Українській армії». Учасник протигетьманського повстання. Учасник Першого зимового походу Армії УНР у складі Окремого кінно-гірського артилерійського дивізіону (6.12.1919 — 6.5.1920). 20 листопада 1920 р. у складі української армії перейшов Збруч і був інтернований у польських таборах (Вадовиці), з яких утік 9 квітня 1923 року. Закінчив матуральні курси в Подєбрадах (12.11.1925), а відтак і УГА (10.1.1931).

Анкети-заяви студентів Академії про вступ до Громади. ЦДАВО, ф. 3794 с, оп. 5, спр. 404.

Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради. — Київ, 1998. — С. 119.

За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. — Каліш, 1930. — Збірник 2. — С. 136 а.

Мірошник В. Яскравий епізод з мого життя. ЦДАВО, ф. 3799, оп. 1, спр.17, арк. 45, 46.

Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ: Планета людей, 2002. — С. 29.

Особиста справа студента Мірошника Василя. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1554, арк. 1–103.

Скоропадський П. Спогади. — Київ — Філадельфія, 1995. — С. 100, 333, 339, 343.

38. Саме вони.

ПОЛІЩУК Оксент Сергійович (13.12.1890, м. Житомир — після 16.2.1929). Військовий діяч, інженер; прапорщик 35-го пішого полку російської армії, командир 1-го Черняхівського республіканського полку (29.11.1918 — 10.3.1919), старшина Волинської дивізії Армії УНР.

Закінчив 2-гу Житомирську гімназію (1912). Від 1912 р. — в російській армії. Спочатку служив у Петроградському військовому окрузі. Закінчив Михайлівську військову школу (м. Тифліс, 1.5.1915). 35-й піший полк, де служив О. Поліщук, у вересні 1917 р. українізувався і вирушив із Румунського фронту в Україну. 17 грудня 1920 р. потрапив у полон до більшовиків. 30 квітня втік до Польщі. Перебував у таборі у Вадовицях при 1-й Запорозькій дивізії до 4 жовтня 1921 р. Навчався в УГА (до 19.11.1924). Закінчив Чеську вищу технічну школу. 1929 року студентство в м. Брно оголосило йому «український національний бойкот» як «ренегату української нації» — за те, що перейшов до російської студентської організації. Спогад «Похвалилися» написав 1922 р.