Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола - Страница 71

Інженер Станіслав Татарчух: Справа домашніх руських служниць у Львові і містах Східної Малопольщі.

Перед війною ця проблема не була такою нагальною, хоча переважно їздові, двірники, тертичники, лакеї русинів, а також домашні служниці були доволі численними, але перебування їх у містах було тимчасовим, служники з заощадженнями повертались на село.

Нині русинів-служників майже немає, оскільки всі інституції надають перевагу колишнім військовим, інвалідам, у кожному разі полякам. Натомість спостерігаємо масовий наплив руських служниць. Наплив тим небезпечніший, що ці служниці мають тенденцію залишатись у містах і у цій тенденції підтримуються руськими організаціями. Приводом для такого розвитку подій є зниження життєвого рівня міських господарств, у першу чергу працюючої інтелігенції. Перед війною переважав тип кваліфікованої служниці, яка вміє варити, прислуговувати, прибирати і т. п., як правило польки, нині ж при збідненні інтелігенції господарство мусить запрошувати служницю з нижчою кваліфікацією, а такими переважно є русинки.

Від моменту появи у нашому місті цей елемент залишається під постійною опікою руських організацій, які запрошує церква, і вони формують національну свідомість, схиляють до заощаджень, локалізованих у русинських касах. Шкода від цього подвійна. Перш за все те, що за польські гроші у містах утримується руський елемент, тоді як та сама грошова допомога надалась би для польського села. Потім руська служниця, втягнута у збирання заощаджень, після певної кількості років починає думати про закладення родини. Тоді цим знову займаються руські організації, сватаючи за неї дрібного ремісника, промислового робітника або дрібного торговця. Утворене стадо не тільки збільшує кількість руського населення міст, а й збільшує і так з кожним роком зростаючу кількість руських ремісничих верстатів, дрібних торговців споживчими товарами і т. п. Мусимо намагатись створювати переваги для польських домашніх служниць. Повинна настати агітація, яка усвідомлюватиме польське суспільство про ту шкоду, яка виникає від утримання руських служниць. Що важливіше, мусимо подбати, щоб польські дівчата, які найчастіше приходять від обори до складного міського життя, перевищували підготовкою руських дівчат.

Ми досягнемо цього лише тоді, коли за допомогою таких організацій, як Товариство народної школи, Союз суспільної праці жінок, Осередок господинь, Організація хатніх пані, створимо підготовчі курси для кандидаток на служниць до майбутніх обов'язків. Мусимо утворити не школи вишуканого приготування їжі, а навчити дівчат прання, прибирання, нескладного приготування їжі, ремонту білизни, і створимо тип доброї і дешевої домашньої польської допомоги. Перед прийняттям на курси потрібно б було, зрозуміло, провести відбір, вибираючи інтелігентніший елемент, жвавий до роботи, здоровий, національно свідомий, за винятком неписьменних.

Одночасно з цією працею мусимо заснувати громадське бюро посередництва, яке буде регулювати наплив польських служниць і намагатись їх розмістити.

Інж. Станістав Татарчух

Міністерство юстиції Суворо таємно

Справа поселення адвокатів-поляків у Східній Малопольщі

Міністерство юстиції у порозумінні з Головною адвокатською радою діє за допомогою таких засобів:

1) утруднення переселення адвокатів-поляків з Львівської палати до інших палат (неврахування для них місця у контингентах), 2) обіцянка не оголошувати наступні контингенти (передбачені в основному на 1 липня 1939 року), оскільки найближчим часом акція переселення не дасть позитивних результатів (щонайменше 5–6 адвокатів протягом півріччя). У разі неефективності акції, яка проводиться добровільно, треба застосувати примус, закриваючи списки в інших палатах, 3) тиск на адвокатські ради у напрямі зниження у Львівській палаті вступної оплати; отримано обіцянку введення індивідуальних знижок до 500 зл. (на практиці разом з додатками це становитиме близько 800 зл. з розподілом на виплати), 4) клопотання щодо призначення на цю мету акції переселення фонду ім. Дзєндзєлєвича, який знаходиться у віданні Львівського відділу Союзу польських адвокатів; існує, однак, тенденція призначення цього фонду на допомогу для адвокатів-малополян, 5) гарантування судовою владою адвокатам-полякам нагляду за синдикатами, банкрутствами та іншими функціями, які виконуються під наглядом судової влади і які приносять певні доходи.

Акція переселення зустрічається з такими перешкодами: а) небажання адвокатів і стажерів-правників поляків з інших місцевостей до переїзду в Східну Малопольщу, викликане:

— зубожінням тамтешньої адвокатури і несамовито важкою конкурентною боротьбою з євреями і українцями, — страхом перед українським терором (…)

Справа переселення українців-суддів до інших дільниць:

З огляду на принцип неможливості усунення і переведення судді таке переведення суддів може відбутись тільки шляхом підвищення, тобто у межах звільнених посад у судах вищих інстанцій. Якби сама приналежність до української національності повинна була стати причиною до підвищення — це викликало б зрозуміле розчарування серед поляків-суддів.

Міністерство транспорту.

(Зміцнення польського елементу в Східній Малопольщі)

Частина І. Загальні питання

А. Польська державна залізниця

Територія окружної дирекції державної залізниці у Львові майже збігається з територією трьох південно-східних воєводств: Львівського, Станіславського і Тернопільського.

На усій мережі шляхів сполучення дирекції Львівської залізниці загальною довжиною 3 023 км працювало дня 1 січня 1939 року 23 386 працівників, у тому числі 4 876 сезонних працівників, зайнятих лише у певні пори року.

Національний склад зайнятих працівників ілюструє додаток № 1,з якого видно, що на загальну кількість 23 386 працівників дирекції є 3672 працівники української національності, що становить 15,7 %. На кількість 3672 залізничних працівників-українців припадає 1006 сезонних працівників, яких приймають у певні пори року на обмежений час.

Національний склад працівників, зайнятих у окремих службах, ілюструє додаток № 2, при цьому треба додати, що найбільше працівників української національності налічує дорожна служба, а найменше електротехнічна служба і центральна дирекція. Якщо йдеться про керівні посади, то на загальну кількість цих посад, 490, поляків — 480, євреїв — 5, німців — 4, росіян — 1. Українців на керівних посадах немає.

Стан зайнятості українців на окремих вузлах і залізничних лініях відсотково є нерівномірним. Найбільше зосередження українського елементу мають вузли (станції), які знаходяться на терені української більшості.

До складу цивільного аеропорту у кількості 22 працівників належать виключно працівники польської національності, яких набирають з колишніх військових. Будівельні роботи у таборах планеризму в Устяновій і Безміховій ведуть підприємці-поляки.

Відділ автомобільного транспорту в Коломиї налічує 82 працівники, серед яких 75 польської національності, 5 українців і 2 німці.

Якщо вважати, що населення території трьох південно-східних воєводств становить нині близько 6 500 000 осіб (дані малого статистичного щорічника за 1937 рік + натуральний приріст), то на кожні 100 000 населення тих воєводств польська державна залізниця працевлаштовувала близько 360 осіб, з них 293 поляки, 56 українців, 11 інших національностей (євреїв, німців, росіян). У відношенні до загальної довжини колії Львівського округу (3 023 км) припадає в середньому на кожні 10 км 63 поляки, 12 українців, 2 особи інших національностей.

Слід підкреслити, що акцію ополячення залізничного персоналу Міністерство транспорту проводить уже довгий час шляхом звільнення зі служби українського елементу, надзвичайно шкідливого і небезпечного. Кількісне скорочення цього елементу у Львівській дирекції протягом останніх 4 років показує таблиця (додаток № 3).