Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Добло і зло - Карпа Ирена - Страница 10
На музику я трохи ходила тоді ж, коли й на танці, дупля не ріжучи в усіх тих сольфеджіо й переживаючи тільки одним — пальцями. Бо їх слід було правильно класти на клавіші. Тож на академконцерті я, сівши за те фатальне піаніно й, звісно ж, забувши руки десь глибоко під ним, ще раз встала на повні ноги, вийшла з-за інструменту, зробила повне коло сценою і сіла знову, тепер уже гордо поклавши руки на клавіші згори, як вчителька навчала. Не знаю, чого з мене всі сміялися?
Після літа я знову прийшла вчитися фортепьянній музиці, але мені вже ніяк не петралося, як то можна двома руками грати різні речі на цьому інструменті. Мозок же в мене один?.. Тож батьки віддали мене на художню. Незважаючи на мій дальтонізм.
А от татові моєму в дитинстві із музикою не пощастило. Чи не тому він змилосердився наді мною? Ми вчимося на помилках своїх батьків і випробовуємо на дітях помилки вже власного виробництва.
Так от, мого малого тата батьки віддали-таки на музику. і вибрали вони найважчий з інструментів — баян. От нащо здався другокласнику баян?! Хіба що він в такому віці вже мріє все життя грати на сільських весіллях чи розважати на свята за столом дорогу родину, так, аби жінки змахували сльозу під оце рипуче «Я-ж-те-бе-вір-на-я-аж-до-ха-ти-нонь-ки»? Чи, може, в армію коли піде, його в оркестр віддадуть, а не в будбат? Чи заспіває під власний акомпанемент на баяні серенади майбутній дружині під вікном її гуртожитку? Коротше, повний відстій. Скрипка — то діло. На скрипковому футлярі можна хоч з гори з'їжджати взимку.
Що й казати, мій тато — комплекція в нього така ж пухка й неповоротка, як у мене у відповідному віці — баяна свого не любив. Так само не любив він лазити по деревах чи грати в ловки. Несолідно це якось було. Любив він курити (сливове листя, правда) і читати. Так, ніби вже знав, що культовим персонажем для нього незабаром стане Гемінгвей. А Гемінґвей з баяном — маячня. Бабця (тобто, його мама) цих його сибаритських приколів не поділяла. Мусив грати, як миленький. Але тато примудрявся суміщати каторгу з загальним розвитком, як гречку з молоком. Тож він спокійнісінько сидів собі закритий в кімнаті з баяном і читав книжку. Частина його мозку, втім, завжди чатувала на шухері. І тільки-но чулися в коридорі кроки бабці, як тато розтягував на колінах баян і старанно виводив: «В тьом-нам-лє-гє-гє-сє, в тьом-нам-лє-гє-гє-сє…» Що ж там сталося в тому тьомнам лєгєгєсє, історія не замовчує, а просто не знає (як і сам тато). Він міг 48 разів зіграти цю фразу, але ніколи не заходив далі за неї. Треба знати міру.
ТЬОТЯ ЛЮБА
Тьотя Люба, моя улюблена тьотя, цікава не тільки тим, що була загубилася в дитинстві і її хотіла вдочерити рядова міліції, вона ще грала на піаніно. В неї все було не так софістікейтед, як у тата. В неї все було просто — дитині хотілося гуляти. Причому так сильно, що навіть їсти не хотілося. Тьотя Люба, як і решта нашої родини, була дитиною кмітливою й запопадливою. Все прораховувала наперед. Наперед думала і діяла. Тож коли вона мала охоту гуляти саме в той час копи батьки запланували для неї поїдання зупи і певний час занять на музичному інструменті «рояль», тьотя Люба робила просто. Забігаючи додому, вона, маючи глибоко й зупу, і піаніно, швидко писала записку «Поїла смачно, грала 2 години. Люба» і йшла, наприклад в туалет, аби на прогулянці її нічого не тривожило. І ось в один із таких, до того безтурботних, днів, варто було Любі написати записку і затраснути за собою двері до туалету, скрипнули інші двері, вхідні. Прийшла додому на обід бабця Іра. Раніше в неї не було такої звички. Але тут, за десять хвилин після повернення донечки зі школи, вона прочитала милий зразок сімейного епістолярію: «Поїла смачно, грала 2 години. Люба». Тьотя Люба дістала скакалкою. Ця родова традиція дожила аж до мене. Хвала сімейним цінностям.
ДЕЗОДОРАНТ І КОЛГОТКИ
Коли я була маленька і при перегляді еротичних фільмів батьки наказували мені заплющувати очі,[1] найліпшим подарунком для людини, котра не була тобі ні особливим другом, ні бандитським авторитетом, ні шансом списати фізику, вважався набір Дезодорант і колготки.
І до чого тут музика, спитаєте ви. А до того, що цей незрадливий набір являв собою стовідсотковий «маст» для походу на дискотеку. Навіть на шкільну. Особливо на шкільну. Бо, по-перше, туди пускали всіх хороших дєвочок, а по-друге, туди приходили всі погані хлопці. Хлопці — старші років на 4–8, чисто тобі мачо-мени, після армії, після дурки як відмазки від армії чи після заробітків в Чехії — вигідно контрастували з нашими прищавими однолітками. Ну. це нормально.
Дєвочки молоді й нєопитні, целочкі з хороших і не дуже сімей, ставали кружка в центрі їдальні й танцювали. Посеред білого дня. Бо ж це шкільна дискотека, а не якийсь… самі знаєте шо! Як хочете дискотеку, казав завуч, то знайдіть учителя, котрий зголоситься за неї відповідати. Найти вчителя-камікадзе було не так уже й легко. Вламати можна було хіба когось молодого і м’якенького. Пообіцяти йому поводитися чемно і не дотриматися обіцянки. А потім заспокоювати і втирати вчителю сльози, якщо він жіночої статі, щойно закінчив педінститут і пускає під час алгебри до себе в каптьорку. Буцімто малювати стінгазету (що може бути терміновішим?!), а насправді жерти пересмажені неосяжною тьотьою Аньою олійні пиріжки з повидлом. Запивати їх чаєм і пліткувати під виглядом проходження тесту на майбутню професію. І ким би хтось там не збирався стати в майбутньому (а здебільшого всі хотіли стати юристом чи економістом), цікавило всіх одне: хто, коли, де, з ким і чи він її тепер кине і почне ходити з іншою.
Щодо Яремчанської ЗОШ № 1, то я чесно не знала, хто, з ким і де трахався (ой, яке страшне слово!) в її потаємних кабінетах. Мені це все тоді видавалося страшною й таємничою неправдою. І чим більше таких неправд мені розказували, тим було інтересніше. Бо моєї власної відчайдушності ставало максимум на те, щоби, намовивши якусь слабохарактерну подружку, вийти на середину столової (ну не в спортзалі ж дискотеки проводити — ми пробували, виглядало сиротливо) і танцювати, поки всі сидять. Або ще навіть не прийшли. Або починають приходити, але не ті, на кого чекалося. А коли приходять ті — красиві й дорослі мачо, надушені, в розшпилених джинсових сорочках, в шкіряних ременях з важкими пряжками і в капцях-козачках (мамо рідна, геть чисто субурбан ковбої!), — вони однаково на тебе не дивляться. Бо стає вже темно і виходять на танцмайдан столовки всі найкрутіші королеви школи. При тому, люди кажуть, нібито легкодоступні. І в них великі цицьки, довгі ноги й сексуальні рухи, а не якісь там перемоги на республіканських олімпіадах з французької і посада голови ради школи вкупі з посадою капітана команди КВК, як у нєкоторих. Кому ти така нафіг треба? Ще й з порядної родини… Шансів ніяких. Про тебе кажуть, що ти на всіх дивишся згори, що ти целка-патріотка і така сука, яких ще світ не бачив. І коли ти починаєш із кимсь говорити, то все, на що вистарчає старшого пацана, це сказати «Оце гонить малолєтка!» Ну, його щастя, що він половини слів не розуміє. Але ж як від нього фантастично пахне!!! З’їхати з глузду, запшикатися до півсмерті дезодорантом, задушитися колготками…
Коротше, мало хто запрошував мене на «мєдляк». Мєдпяк — це така штука, коли всі тьолки (чи «хорі» з наголосом на останній склад — так називали тьолок яремчанські мачо-мени, не здогадуючись про американське походження терміну whore) вже не скачуть, хто як може, а сідають на лавочки. Трохи осторонь від пацанів, ясна річ. Недоступні й бажані. Дивляться на пацанів з-під лоба. На недоступних і бажаних. Тоді пацани, ліниво, не кваплячись, встають і підходять за тьолкою, котру собі хто угледів. Ефект супермаркета. Тьолки можуть реабілітуватися тільки на «білому танці», але ж він трапляється один на шість мєдляків.
Не всі, ой не всі мачо піднімаються зі своїх сідал і йдуть танцювати. Декотрі так і продовжують сидіти, і курять свої сигарети, і мружать очі. А ще буває така трагедія, що козирну тьолочку візьме й запросить якийсь уродський і смердючий чувак. І якщо тьолочка ще й така гуманістка, як я, то хрін вона йому відмовить. В пристойних родинах вчать не ставитися зверхньо ні до кого. Хоч так воно в мене виходило… Найгидкішим було те, що, по-перше, мене вже не зможе запросити ніхто нормальний; а по-друге, в цього, галімого, жахливо пітніють руки. Одного разу сталося таке. Танцюю, значить, я з одним галімим пацаном (взагалі ще й не з нашого міста, а з позорнякової Дори), а на мене дивиться інший, ще галімиший. Танцює поряд із якоюсь малознайомою дівчиною в червоному светрі (фу, це ж так жарко!) і хтиво мені посміхається.
- Предыдущая
- 10/58
- Следующая