Щедрий вечір - Стельмах Михайло Афанасьевич - Страница 23

? І що ви будете споживати: какао чи хляки?

А якої тільки олії нема в нас! І соняшникової, і льняної, і конопляної, і з рапсу, і з кользи, і з рижію, і з маку. І така вона, кажуть, корисна, що допомагає навіть тим, у яких чогось не вистачило олії в мізках.

А от краму на ярмарку мало, і він кусається ? дуже дорогий. Саморобне полотно тепер заміняє хліборобу крам.

Над дорогою прямо різнокольоровими пагорбами підіймаються горшки, миски, полумиски, глечики, ринви, макітри, і жінки руками вибивають із них передзвін.

? Хіба це горщик?! ? вихваляє гончар якійсь мелодиці своє череп'я. ? В ньому більше дзвону й приварку, ніж в іншій голові...

? Ось Варвара, що ніч обірвала, а день доточила! ? показує маляр жіноцтву молодюсіньку веселооку в стрічках Варвару, що зовсім не схожа на святу.

? Чого ж твоя Варвара в стрічках? ? підозріло допитується немолода жінка.

? Бо вона ще не дожила до ваших років, їй теж хочеться подівувати...

? Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб.

? Ніяк не можу дешевше, ? впирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби. Навколо нього, як вояцтво, стоять великі кадуби, бочки, бочата, а в них то зітхає, то посвистує вітрець.

? Чого ж не можете? Чи він родив вас?

? Та ні.

? А може, він із срібла-золота?

? Та ні, ? тягне своє бондар.

? То чого ж тремтите над ним?

? Чого? Я в цьому кадубі, чоловіче, сім років ховався від жінки, лише на восьмому дійшли до згоди. Жаль за дешево прощатися, ? собі дорожче коштує.

 ? Га-га-га!..

На худоб'ячій торговиці наша Обмінна не привернула уваги покупців. Прив'язана до саней дядька Трохима, вона, похнюпившись, перетирала сіно і, очевидно, думала про людську невдячність. Купці зневажливо проходили повз її натруджені роки і зупинялися біля тих коней, що мали в очах не горілчаний блиск.

? Довго нам доведеться її водити по ярмарках.

? На всякий товар є купець, ? заспокоїв тата дядько Трохим. ? Знайдеться і на Обмінну.

? Хоч би за неї десятку дали.

? Може, і десятку дадуть, може, й на дев'яти зійдетесь, та й вісім ? гроші, ? не журився дядько Трохим. ? Головне, щоб свіжа копійка забряжчала. А он і Володимир купців розганяє, ? видко, загилив ціну, як за рідну маму. Може, пособити йому?

? Пособляй.

Дядько Трохим підійшов до скупердяги, перекинувся кількома словами і схопився обома руками за голову. Дядько Володимир хекнув, подумав, махнув рукою: мовляв, де моє не пропадало. Тоді дядько Трохим втиснувся в гурт і витягнув звідти дядька Миколу, той підступив до корови, зміряв її лукавим оком і заговорив, як у цимбали заграв:

? Чуєте, люди добрі! Продається корова ? не корова, а диво! Має вона чотири дійки, два роги, один хвіст ? і все доїться! В дійках ? молоко, роги збирають масло, а хвіст ? жир.

Покупці одразу посунули до корови дядька Володимира, і навкруг нього зчинився регіт.

До нас молодцювато підійшов дядько Трохим.

? То продасть Володимир корову? ? запитав його батько.

? Тепер продасть, якщо не передумає: Микола так її розхвалить, що й Володимир повірить йому.

Незабаром дядька Трохима, тата і маму добрі люди покликали запити могорич.

? Як же ми всі підемо? ? завагалася мати.

? Чого ви, Ганю, журитесь? ? знизав плечима дядько Трохим. ? Залишимо тут Михайлика, і хай править за коняку всі дванадцять карбованців. Хіба ж ми надовго? Ти ж, хлопче, не продешеви! ? блиснув на мене веселими золотими перснями і подався з батьками на могорич.

Коли вони загубились у людській коловерті, я хотів було на хвильку од скочити до кобзаря Демка, голос якого долітав з другого кінця ярмарку. Та в цей час коло саней, наче вкопаний, зупинився цибатий, у високій шапці селянин. Він здивовано дмухнув на свої вуса, відділив од них два прокурених віхтики, потім обережно обійшов навколо Обмінної, хмикнув і запитав мене:

? Вона ще жива?

Такої насмішки тато не вигадав би. Я сердито зиркнув на просмішника й одвернувся. А покупець погладив коняку, провів рукою по її голові, і ? диво ? Обмінна не вишкірилась, а стиха заіржала.

? Таки жива! ? ще більше здивувався дядько. На його прив'ялих щоках і під його вже роздвоєними вусами ворухнулася усмішка.

Хотілося мені спересердя щось відрізати йому, та якось стримався.

? Хлопче, а скільки цей одер править? ? хитруватенько подивився на мене купець.

? А нащо він вам?

? Та думаю поставити його в рамку і любуватися.

? Оце ж і ми робили.

Покупець засміявся і знову запитав:

? То яку він ціну править?

? Дванадцять карбованців.

? То чого так дешево правиш? Чому не всі двадцять?

? Це вже тата спитайте.

? А де ж він?

? Десь на ярмарку, ? пожаліснів мій голос. Я догадався, що переді мною стоїть справжній купець, ? Дядьку, ви думаєте купити її?

? Таки думаю. Або що?

? Я не радив би вам цього робити.

? Що-що?! ? витріщився на мене цибань, відстовбурчив губи на піваршина від зубів, а потім розреготався. ? Оце наскочив на продавця! Такого ще не зустрічав на своєму віку! Кумедія, та й годі!..

Йому це була комедія, а мені ? горе.

? Чого ж ти не радиш купувати? ? аж нависає наді мною покупець.

Я оглянувся. Навколо ворушився, гудів, бив у шкарубкі долоні, сміявся і видзвонював ярмарок, ? йому байдуже було до моєї тривоги й смутку.

? То чого ти не радиш мені бути вашим сватом? ? нетерпеливиться цибаневі. ? Скажеш чисту правду ? куплю бублика.

? Не треба мені вашого бублика.

? Коли такий пишний, то як хочеш. Говори, що маєш казати.

? Ви ж татові не скажете?

? Нащо мені на спільника наговорювати? ? правдиво дивується увесь вид цибаня. ? Говори!

? Стара вона дуже.

? Стара, але здужала, ? заступився за Обмінну покупець. ? Ви їй западинки під очима не заливали теплим воском?

? А це для чого? ? з острахом запитав я. Цибань пальцями поторгав у Обмінної западинки.

? Розвелось тепер хитрунів, які й коней підмальовують, щоб нашого брата обдурити. Ще яку вона має гандж?

? Трохи кривоклуба...

? Для робочої коняки ? це не велика біда. Ще що?

? І вредна вона: кусає і хвицається. А швидко поїхати на ній і не здумайте.

? Спасибі, хлопче, утішив. Ох і втішив, ? знову засміявся купець, усяк обмацуючи мене здивованими очима. ? І де тільки ось такі продавці беруться? Чи тебе, може, найняли відганяти купця?

Саме на ці слова повернулися розчервонілі батьки й дядько Трохим. Я одразу ж притих, поменшав, а купець насмішкувато звернувся до батька:

? Чим ви, чоловіче, свого рисака годуєте?

? Золотими галушками, ? не розгубився батько.

? Воно й видно, що золотими, бо всі зуби проїджені. А яка ціна йому?

? Хіба дитя не казало?

Купець підморгнув мені вусами, на які напирав червоний, як перчина, ніс.

? Дитя таке сказало, що вам треба ще доплачувати, щоб хтось узяв цього рисака.

? Ой дядьку!.. ? скривився я і одразу так подався назад, що мало сторчака не зарив.

? Що ж мале напатякало вам?? вірить і не вірить тато покупцеві.

А в того сміх аж горбаки на щоках вибиває.

? Казав, що ваша коняка і стара, як Ветхий закон, і кусається, і хвицається, а швидко поїхати на ній ? нічого й думати.

? Оце дочекався помочі! ? батько так зиркнув, що мені в очах і під ногами закружляв весь ярмарок.

? Так-так, ? нахмарився й дядько Трохим. ? А ще й у школі науки проходить. То й бери такого на ярмарок.

Покупець, аж перехитуючись од реготу, поклав руку на батькове плече:

? Та ви, чоловіче добрий, не дуже й гнівайтесь на свого дотепника. Все це я знаю краще за нього і за вас: кобила ж колись була моєю!

? Вашою?! ? зовсім стали круглими очі в дядька Трохима, а по їхніх перснях пройшов туманець. ? Невже вашою?

? Моєю! ? добродушно засміявся цибань. ? Я ще якимсь підпилим дивакам продав її за коня і після того сміявся два дні й три ночі. Прокинусь і сміюся!