Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Час жити і Час помирати - Ремарк Эрих Мария - Страница 34
— Яка там горілка, — пробелькотів він. — Таке добро переводити! Горілку ми самі хлебтали. Ні, ми наливали бензин. Він і горить краще…
Гайні блював у ванній кімнаті. Альфонс із Гребером стояли біля дверей. На світлому небі купчилися білі, баранці хмар. У березняку співав дрозд — невеличкий чорний клубочок з жовтим дзьобиком і голосом, у якому бриніла сама весна.
— От урвиголова цей Гайні, га? — озвався Альфонс. Він мав вигляд хлопчика, що говорив про кровожерного вождя індіанів — з жахом, але, захоплено.
— Урвиголова з людьми, які не можуть захищатися, — відповів Гребер.
— У нього пошкоджена рука, Ернсте. Саме тому його не взяли па фронт. Його покалічили в тридцять другому році під час однієї сутички з комуністами в залі. Того він такий шалений. Боже мій, що він нам розповів, га?!
Альфонс знову затягнувся догорілою сигарою, яку закурив ще тоді, коли Гайні почав вихвалятися своїми подвигами. Від захоплення він просто забув про неї.
— От здорово, еге ж?
— Авжеж, здорово. Ти хотів би подивитися на таке?
Біндінг на мить задумався. Потім замотав головою.
— Мабуть, ні. Хіба що один раз, аби побачити. Правду кажучи, я людина іншої вдачі. Надто романтичної, Ернсте.
У дверях з’явився Гайні. Він був блідий, наче з хреста знятий.
— Служба! — проревів він. — Вже пізно! Якраз пора! Ну, сьогодні ця свинота одержить на горіхи!
Спотикаючись, він побрів стежкою через сад. Дійшовши до хвіртки, поправив кашкета, випростався і, мов чапля, подибав далі.
— Не хотілося б мені зараз бути на місці того, хто попаде у концтаборі в руки Гайні,— сказав Біндінг.
Гребер підвів погляд. Він подумав про те саме.
— Ти вважаєш, що все це правильно, Альфонсе? — спитав він.
Біндінг стенув плечима.
— Це зрадники народу, Ернсте. Недаремно ж вони опинилися там.
— Бурмайстер теж був зрадником народу?
— Альфонс засміявся.
— То були особисті рахунки. Та й потім, з ним нічого не сталося.
— А якби сталося?
— Тоді йому не пощастило б. У наші дні, Ернсте, не щастить багатьом. Наприклад, тим, що потрапляють під бомби. П’ять тисяч убитих тільки в нашому місті. Це люди кращі від тих, що сидять у концтаборі. То чому мене має обходити те, що там діється? Я за це не відповідаю. Ти також ні.
Кілька горобців, цвірінькаючи, прилетіло до басейну для птахів на лужку. Один з них сів на воду й затріпотів крилами, і в ту ж мить решта зробили те саме. Альфонс уважно стежив за горобцями. Здавалося, він уже забув про Гайні.
Гребер дивився на задоволене, незрушне обличчя і раптом збагнув, які безнадійні справедливість і співчуття: їм судилося завжди розбиватися об байдужість, егоїзм і страх. Він зрозумів також, що й сам він не виняток, що й він заплутаний у все це якимсь таємним, нез’ясовним і страшним чином. У нього було таке враження, ніби його з Біндінгом єднає щось, незриме, незбагненне, хоч рій і намагався не думати про це.
— Щодо відповідальності, Альфонсе, то не так це просто, як здається, — промовив похмуро Гребер.
— Але ж, Ернсте! Годі просторікувати! Кожен несе відповідальність лише за власні вчинки. До того ж якщо вони не були передбачені наказом!
— Розстрілюючи заложників, ми стверджуємо протилежне: що вони несуть відповідальність за вчинки інших.
— А ти розстрілював заложників? — спитав Біндінг, зацікавлено повернувшись до Гребера.
Гребер не відповів.
— Заложники — це виняток, Ернсте. Це необхідність.
— Все необхідність, — гірко проказав Гребер. — Тобто все, що ми робимо самі. Звичайно, не те, що роблять інші. Коли ми бомбардуємо якесь місто — це викликано стратегічною необхідністю; а коли це роблять інші — то вже підлий злочин.
— Саме так! Нарешті ти в усьому розібрався! — Альфонс хитро примружився і поглянув на Гребера. На його обличчі з’явилася задоволена усмішка. — Саме це й називається сучасною політикою! «Справедливе те, що корисне для німецького народу», — сказав імперський міністр юстиції. А йому й карти в руки. Ми лише виконуємо свій обов’язок. Відповідальності ми не несемо. — Він нахилився. — Ось, ось він — дрозд! Вперше купається! А горобці тікають.
Несподівано Гребер побачив перед собою Гайні. Вулиця була безлюдна; крізь огорожі в садах виднілися плями сонця, жовтий метелик пурхав над самісінькими піщаними доріжками, що обрамляли брукований тротуар, а попереду, метрів за сто, за ріг повертав Гайні. Гребер пішов піщаною доріжкою. Хоча навколо панувала глибока тиша, кроків його не було чути. «Якби кому-небудь здумалося порішити Гайні, кращої нагоди й не треба, — подумав Гребер. — Навколо жодної душі. Вулиця наче вимерла. Можна майже нечутно підкрастись до нього по піску. Гайні нічого не помітить. Його не важко повалити на землю, а потім задушити чи заколоти. Постріл зчинить багато шуму і приверне увагу людей. Гайні слабак, його легко задушити».
Гребер помітив, що сам мимоволі наддав ходи. Навіть у Альфонса не виникло б жодної підозри. Той подумав би, що хтось просто помстився Гайні. Підстав для цього достатньо. Це надзвичайна нагода помститися. Вдруге вона навряд чи й трапиться. Це також нагода без помсти знищити вбивцю, який через годину знущатиметься над заляканими, беззахисними людьми.
Гребер відчув, що в нього спітніли долоні, йому раптом стало дуже жарко. Він дійшов до рогу і побачив, що відстань між ним і Гайні скоротилася метрів на тридцять. Кругом усе ще було безлюдно. Якщо він швидко наздожене його по піску, за хвилину з усім буде покінчено. Він заколе Гайні і втече.
Гребер відчув, як його серце гупає, немов молоток. Воно гупало так голосно, що на мить йому здалося, ніби Гайні чує його удари. «Що це зі мною діється? — подумав Гребер. — Яке мені діло до всього цього? І як мені могло прийти таке в голову?» Але думка, що хвилину тому виникла випадково, вже перетворилася в якусь темну силу, і Гребер раптом зрозумів, що тепер все залежатиме від неї, що це може виправдати багато чого з минулого, його власне життя, те, що йому хотілося б забути, що він зробив і що не зробив. «Помста», — подумав він нерішуче. Але ж це людина, яку він майже не знає, яка особисто йому не заподіяла нічого поганого і мститися на якій просто немає потреби. Проте, можливо, батько Елізабет став жертвою саме Гайні або стане нею не сьогодні-завтра. А кому і яке зло заподіяли заложники чи тисячі інших невинних жертв? В чому гріх і де спокута?
Гребер не відривав погляду від спини Гайні. В роті у нього пересохло. За ворітьми саду загавкав собака. Гребер злякано озирнувся. «Я забагато випив, — подумав пін. — Я повинен зупинитися, все це мене не обходить, це якесь божевілля». Але він ішов далі, нечутно й дедалі швидше, гнаний якоюсь грізною і справедливою необхідністю, спокутою і виправданням багатьох смертей, що були на його совісті.
Він скоротив відстань ще на двадцять метрів, і досі не знаючи, що вчинить. Потім побачив у кінці вулиці жінку, яка вийшла з воріт. Вона була в оранжевій кофті, в руках несла кошика і простувала йому назустріч. Він став. Серце завмерло. Тоді повільно рушив далі. Розмахуючи кошиком, жінка неквапно поминула Гайні й наближалася до Гребера. Вона йшла спокійно, у неї були великі груди, широке, засмагле обличчя і гладенько зачесане на проділ темне волосся. Бліде небо над її головою тьмяно мерехтіло і розпливалося. Цієї миті чітко було, видно тільки жінку, все інше немовби розтануло в тумані. Лише жінка була реальністю, самим життям, вона несла його на своїх широких плечах, несла в собі, і воно було велике й гарне, а позад неї була пустеля і смерть.
Порівнявшись із Гребером, жінка глянула на нього.
— Добридень! — мовила приязно.
Гребер кивнув. Він не міг розтулити рота. Він чув у себе за спиною її кроки, і перед ним знов постала мерехтлива пустеля. В мінливому світлі він побачив темну постать Гайні, що завертала за ріг, і вулиця спорожніла.
Гребер озирнувся. Жінка спокійно і безтурботно пішла своєю дорогою. «Чому я не біжу? — думав він. — Ще є час зробити це». Але він уже зрозумів, що нічого не зробить. «Жінка мене бачила, — міркував він далі.— Вона зможе мене впізнати, тепер уже пізно». Та чи зробив би він це, якби жінка не з’явилася? Чи не знайшов би він якогось іншого виправдання? Цього Гребер не знав.
- Предыдущая
- 34/78
- Следующая