Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна - Страница 44

- Послухай, Китичко, я пригадала одну рiч. Коли я була ще в тiй склянiй шафi, вихователька садка щодня, бувало, посадить дiтей перед собою i читає їм казки. Менi особливо запам'яталася казка про птаха. Запам'ятай його iм'я: Фенiкс.

- Фенiкс, - повторив песик.

- Цей птах був незвичайний тим, що, зiстарiвшись, спалював себе. А потiм iз того попелу знову вiдроджувався: гарний, дужий, молодий.

- Чудний птах, - здивувався Китичка. - Хотiв би я побачити його на картинцi.

- Послухай, Китичко, далi. Може, i та планета хотiла спалитись, як той Фенiкс, щоб знову вiдродитися iз своїх попелищ кращою, добрiшою i бiльш мирною. Може, вона була спалена не вперше, може, то було i всьоме, i з усiх найщасливiше, бо для вiдродження вона одержала квасолину, яку ти з кров'ю вiдiрвав вiд себе... чи ти зрозумiв, Китичко?

- Я... я хо... хотiв би так зрозумiти, Ейноро, - тихо вiдповiв Китичка, - ти навiть не знаєш, як я хотiв би саме так зрозумiти...

- Але ж, Китичко, iнакше й не можна зрозумiти! Та планета сама перетворила себе в купу спопелiлого хмизу, таку, яку ви з Кадрилем склали в лiсi, щоб розпалити вогнище.

- Як ти гарно говориш, Ейноро, - здивувався Китичка, - говориш так, що я аж тремтiти почав... може, тому, що ти дивишся серцем i бачиш суть.

- Мiж iншим, - пригадала Ейнора, - я не закiнчила говорити про квiтку.

- Ти казала, що ця пов'язка, яку ти розмотуєш, нагадує тобi стеблину тiєї квiтки, - вимовив Китичка.

- Я весь час думаю, - сказала Ейнора. - Це ж треба було, щоб Кадриль своєю лапою нiжно погладив її стеблину i вона кинулася йому на допомогу... Може, до того вона була жорстокою i гордою тому, що не вiдчувала до себе нiякої нiжностi... Пiдняла Кадриля понад хмари, щоб тiльки вiн досягнув корабля... пiдiймала i пiдiймала, а сама ставала дедалi тоншою i тоншою... i коли нарештi Кадриль дiстався до нитки й учепився за неї, стеблинка квiтки стала тоненька, як i нитка... i перервалася...

- Звiдки ти знаєш, що перервалася? - здивувався Китичка.

- Менi розповiв пiлот, - призналася Ейнора. - У вiкно кабiни вiн усе бачив.

- А Кадриль, - вимовив песик, - Кадриль нiчого не бачив i до цього часу нiчого не знає. Його хвилювало тiльки одне: як би схопитися за кiнець нитки, бо iнакше вiн загинув би, тому вiн i не побачив, що сталося з стеблинкою.

- I я чiтко уявляю, - говорила далi Ейнора, - як тонiсiнька стеблинка, звиваючись, опускається вниз, а цвiт, величезна блакитна квiтка...

- Блакитна, як твої очi, як яєчко однiєї пташки, не можу сказати якої, - устряв Китичка.

- ...вiдiрвавшись, падає, мов камiнець, униз. Адже вона, та квiтка, Ейнора почала часто дихати, - вона теж згорiла, як Фенiкс, але не для себе, а для iншого.

- Я роз... розповiм Кадрилю, - задихаючись вiд хвилювання, пiдвiвся песик. - Я пiшов би й зараз розповiв би, - вiн з жалем подивився на дверi, що були в облозi жукiв, - адже це так важливо, що важливiшого i бути не може!.. Неабияк розхвилюється мiй друг, коли почує цю вiсть, неабияк!

- Коли я пригадую ту квiтку, - немов сама до себе мовила Ейнора, - я хочу бути кращою.

- I я, Ейноро, i я хотiв би бути кращим... значно кращим. А мiй друг... мiй друг захоче бути в тисячу разiв кращим!

Ейнора, усмiхаючись, поклала на пiсок змотану пов'язку i обережно доторкнулась до Китиччиних лапок.

- Скоро зовсiм загояться, - сказала вона.

- Як шкода, - промовив песик, - що я не можу тобi сказати одне заповiтне слово! Бачиш, його можна довiрити лише один раз i лише одному Другу.

- I менi шкода, Китичко, що не можу подiлитися з тобою однiєю своєю таємницею... як ти гадаєш, Китичко, чи ми коли доберемося до Тандадрики?

- А як же iнакше? - зробив великi очi песик. - Обов'язково доберемося.

- Адже менi так потрiбна Тандадрика, - вголос роздумувала Ейнора, щоб мене любили. Але мене й люблять!

- Та ще i як! - пiдтвердив Китичка.

- Менi та планета була потрiбна, щоб я стала бачити. Але... - Ейнора почала терти лоба, - але... о, Китичко, може, я вже досягла своєї Тандадрики?

- Якось химерно ти говориш, Ейноро, - покрутив головою песик, - хоч... хоч менi прийшло в голову, лише зараз прийшло, що i я дочекався такого видовиська, такого фейерверка, якого ще в свiтi не бачив... Нi, нi, це занадто важко зрозумiти, - невесело зiтхнув вiн.

- Я так само ще не все розумiю, але хочу, дуже хочу схопити саму суть, - сказала Ейнора i бiльше не вимовила нi слова.

Китичка здивувався, що повiки у неї на очах дуже сумнi. До цього часу вiн думав, що сумними можуть бути тiльки очi, але щоб могли бути сумними повiки...

- Знаєш, Ейноро, що ти менi зараз нагадуєш? - сказав вiн. - Одну мушлю, яку я бачив на картинцi, розчинену мушлю...

Довкола них панували тиша i спокiй. Жуки на схiдцях не ворушились.

Може, вони поснули.

Тепле повiтря i м'яка травичка хилили на сон; Китичка й незчувся, як у нього опустилася голова i вiн задрiмав, а незабаром те саме зробила й Ейнора. Вони обоє нiколи не повiрили б, що могли б мiцно заснути на такiй негостиннiй планетi, в невiдомостi, оточенi дивними ворогами. За всю довгу стомлюючу мандрiвку щойно тепер обоє по-справжньому вiдпочили: коли одне прокидалося, бачило, що спить другий, то, щоб не будити, сам засинав знову... Благотворний вiдпочинок дiє, наче найкращi лiки: у Китички загоїлись лапки, у Ейнори виздоровiла рука, а сни - прозорi й зворушливi обвивали їх, немов нiжне осiннє павутиння. I хтозна, скiльки вони ще спали б, коли б зненацька на них не сипонула сила-силенна жукiв...

КАДРИЛЬ ШУКАЄ ВИХОДУ

Хоч би скiльки новий начальник стримував свiй запальний характер, хоч би скiльки говорив собi, що вiн не гарячка, Кадриль не мiг, склавши лапки, довго сидiти бiля зачинених дверей i не знати про те, що дiється там, надворi. Стеля ще випромiнювала слабеньке свiтло, i Кадриль почав дослiджувати все в салонi. Кабiна пiлота, звичайно, була щiльно замкнена. А шкода: у скло можна було б прекрасно бачити, що дiється навколо, знати, що роблять товаришi, а може, жестами лап i покерувати ними. Та на жаль... I Кадриль заходився крутити всi ручки, на якi тiльки натрапляв, натискувати на вимикачi, вiдчиняти дверцята в стiнах, але нiчого пiдходящого, що допомогло б боротися з жуками, вiн не знайшов. Кадриль видивився очима пiд крiслами, закотив килим на пiдлозi, встромив половину вуса в ящик для смiття, а козирок шапки - на поличку пiд стелею. Зрештою, стомившись вiд марних шукань, зайчик заснув, притуливши до дверей вухо, щоб, коли почується хоч який слабий звук, вiн скочив би вiдразу на ноги. Йому приснилося, що вiн з револьвером у лапi стоїть проти юрмища жукiв; ось вiн стрельнув у повiтря - i юрмище сипнуло врозтiч... Прокинувшись, Кадриль обмацав ручку револьвера: а може, й справдi прочинити дверi й бахнути в повiтря? Та коли револьвер насправдi заряджений хлопавками, що тодi? Шкода, що вiн не вмiє розiбрати револьвер, а то легко перевiрив би, чи пiлот не напустив йому туману в очi. Нiчого, як тiльки знайдеться привiд - натисне на курок, i все буде як на лапi. I Кадриль з новою енергiєю почав знову нишпорити по кораблю i шукати, де що покладене, передивлятися речi. На цей раз вiн довше подумав, коли вiдчинив дверцята, де знаходився пилосос. А якщо спробувати усмоктати пилососом жукiв iз схiдцiв, що тодi? Але скiльки ти їх збереш: адже пилосос невеличкий i вiдразу захлинеться, тодi посвистиш. I взагалi, чи пилосос працює? Кадриль увiткнув штепсель у розетку, натиснув на вмикач - пилосос засвистiв, загув, наче машинка, що меле каву! Принагiдне Кадриль вичистив у салонi килим, а чистивши, пригадав, що в тому домi, де вiн жив, пилососом, бувало, не лише збирали порох, але й бiлили стiни вапном. Отож пилосос може зчинити справжнiй вiтер, треба тiльки повернути в iнший бiк одну ручку... Може, цю?.. Цю?.. I справдi: iз шланга пилососа вiйнув такий дужий потiк повiтря, що кiнець килима став сторч.

Недовго думаючи, начальник потягнув пилосос до дверей. Порахувавши рiвно до десяти, щоб зопалу не накоїти лиха, Кадриль увiмкнув потiк видувного повiтря, ледь-ледь прочинив дверi корабля i спрямував вiтер на жукiв, якi скупчилися на схiдцях: ось вам, ось, ось i ось!.. Цiлi рої жукiв знялися в повiтря, полетiли далеко, високо, кинулися в той ярочок, де спокiйнiсiнько спали собi Ейнора та Китичка.