Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Iз секретiв поетичної творчостi - Франко Иван Яковлевич - Страница 5


5
Изменить размер шрифта:

Отсю подвiйну свiдомiсть називає Дессуар дуже влучно "верхньою i нижньою свiдомiстю" (Ober-und Unterbewus-stsein). Те, що в звичайнiм життi називаємо "свiдомiсть", се, по Дессуаровiй термiнологiї, є верхня свiдомiсть. Та пiд нею є глибока верства психiчного життя, що звичайно лежить в тiнi, та проте не менше важне, а для багатьох людей далеко важнiше, нiж уся, хоч i як багата дiяльнiсть верхньої верстви. Найбiльша часть того, що чоловiк зазнав в життi, найбiльша часть усiх тих сугестiй, якi називаємо вихованням i в яких чоловiк вбирає в себе здобутки многотисячлiтньої культурної працi всього людського роду, перейшовши через ясну верству верхньої свiдомостi, помалу темнiє, щезає з поверхнi, тоне в глибокiй криницi нашої душi i лежить там погребана, як золото в пiдземних жилах. Та й там, хоч неприступне для нашої свiдомостi, все те добро не перестає жити, раз у раз сильно впливає на нашi суди, на нашу дiяльнiсть i кермує нею не раз далеко сильнiше вiд усiх контраргументiв нашого розуму. Отеє е та нижня свiдомiсть, те гнiздо "пересудiв" i "упереджень", неясних поривiв, симпатiй i антипатiй. Вони для нас неяснi власне для того, що їх основи скритi вiд нашої свiдомостi.

Та буває й так, що поодинокi моменти з тої нижньої верстви раптом вискакують на ясне свiтло свiдомостi. Великий закон непропащої сили має i в психологiї певне значення; що раз напечатано в комiрках нашої мiзкової матерiї, се лишається нам на цiле життя, тiльки що не все те може чоловiк пiсля своєї вподоби мати на свої послуги, а не раз треба якихось особливих обставин, щоби давно затертi враження прикликати знов до життя. Проф. Бенедикт приводить ось який цiкавий факт: "В початку нашого вiку захорувала над Рейном стара служниця i почала в гарячцi рецитувати цiлi уступи з Бiблiї по-гебрейськи i коментарiй до них по-арамейськи. Розумiється, люди, що привикли вiрити в чудеса, почали й тут бачити чудо i дякувати богу, що сподобив їх бачити його. Бо вiдки ж би ся зовсiм неписьменна жiнка могла набратися знання гебрейської мови, якби сам бог не пiддав їх? Та лiкар почав дошукуватися джерела i вiдкрив, що ся служниця перед кiлькома роками служила в одного пастора. Сей мав звичай уночi в своїй кiмнатi читати голосно святе письмо в оригiналi з арамейським коментарем. Служниця ночувала зараз за стiною в кухнi i чула все, i хоча не розумiла анi слова, то все-таки тi слова вбились їй у тяму i довгi лiта лежали в нижнiй свiдомостi, немов виритi на плитi фонографа, поки в гарячковiй делiрiї не виплили наверх". Розумiється, що тi враження, засипанi в нижнiй свiдомостi, найлегше виходять наверх тодi, коли верства верхньої свiдомостi щезне чи то хвилево, у снi, чи назавсiгди, в тяжкiй хоробi. От тим-то в снах так часто виринають давно забутi подiї з нашої молодостi, що довгi роки, довгi десятки рокiв дрiмали пiд верствою пiзнiших вражень, якi тим часом проходили через верхню свiдомiсть i засипали, покривали їх.

Сказавши по правдi, є се наше велике щастя, коли маємо ту здiбнiсть, що на якiмсь часi всi нашi враження тонуть у сутiнь забуття. Подумаймо лише, що всякий бiль, коли б раз у раз стояв на поверхнi нашої свiдомостi, зробився б вкiнцi таким нестерпним, що довiв би нас до самовбiйства. Та так само й усяке порядне думання, всяка духова праця була б майже зовсiм неможливою, коли б всi нашi досвiди i все знання рiвночасно i рiвномiрно товпилося в нашiй свiдомостi. При душевних хоробах таких, як манiя i острий шал, ми бачимо, як надмiр вражень робить неможливим усяке органiчне думання. Ся велика ресорпцiйна сила нижньої свiдомостi має, зрештою, не тiльки сю негативну користь; вона має також величезне позитивне значення, бо робить сю нижню свiдомiсть величезним, невичерпаним магазином думок i почувань, багатим шпихлiром, котрого засiки при корисних обставинах можуть вiдчинитися i видати з себе скарби, про якi їх щасливий властитель не раз i сам не знав нiчогiсiнько. Майже кождий чоловiк має в собi величезне багатство iдей i почувань, хоча мало хто може i вмiє користуватися ними. Бо все, що чоловiк у своєму життi думав i читав, що ворушилось у його душi i розбуджувало його чуття, все те не пропадає, а робиться тривким, хоч звичайно скритим набутком його душi.

Та є люди, котрi мають здiбнiсть видобувати тi глибоко захованi скарби своєї душi i давати їм вираз у зрозумiлих для кождого словах. Отсi щасливо обдарованi психологiчнi Крези i копачi захованих скарбiв - се й є нашi поети. Властиво, вiднаходять i видобувають вони тi скарби не зов-всiм активно, не зусиллям свобiдної, автономної волi. Бо коли маємо дати вiру признанням поодиноких поетiв, то їх роль частенько буває чисто пасивна. Вельми цiкаве є Грiльпарцерове оповiдання про те, як постала його знаменита трагедiя "Прабабка" ("Die Ahnfrau"), написана, як звiсно, у протягу 16 днiв. "Коли я одного разу лежав у лiжку, перепуталися в моїй головi випадково двi давнiше прочитанi iсторiї i обi разом утворили основу драматичної подiї. Та наразi я не взявся до роботи, i треба було аж кiлькаразових упiмнень мого друга Шрейфогля, щоби пiдбадьорити мою амбiцiю i спонукати мене до роботи. При однiй припадковiй стрiчi вiн заохочував мене так гаряче, що я пiд час дальшого походу почав обдумувати першу сцену, та, невважаючи на всяке зусилля, здужав скомпонувати не бiльше як 8 - 10 перших рядкiв. Вернувши додому, я записав їх на карточцi паперу i покинув на столi. Та ось уночi почалося в моїй душi якесь дивне розворушення. Мене вхопила гарячка, безсонний, я перевертався з боку на бiк, i при всьому тому не було в мене анi думки про розпочату "Прабабку". На другий день встав я, почуваючи, що на мене надходить якась тяжка хороба. I ось припадкове мiй зiр упав на той листок паперу, де я вчора записав початковi вiршi i про котрих вiдтодi зовсiм забув;

Сiдаю при столi i пишу далi, щораз далi; думки i вiршi пливуть самi з себе; швидше я не мiг би був переписувати з готового".

Ми можемо тут докладно прослiдити психiчний процес в поетовiй душi. В нижнiй свiдомостi Грiльпарцеровiй нагромаджено було багато страховинних оповiдань про лицарiв i духiв, що їх чував i бачив на сценi ще замолоду, а то й сам з братами та сестрами дитинячим звичаєм вiдiгравав дома. В тiй нижнiй свiдомостi були ще також не менше страховиннi дитячi спомини про т. зв. "лямус" - величезний пустий будинок обiк його батькiвського дому, його дитячою уявою заселений страшними розбiйниками, циганами i духами. Додаймо до сього ще й те, що план "Прабабки" був уже уложений в його головi, та з часом потонув також в сутiнку його нижньої свiдомостi, то побачимо, що в нiй були вже згромадженi всi розрiзненi елементи трагедiї. Треба ще було тiльки одного товчка збоку, щоб усе те пiднести до свiтлої свiдомостi. А тим товчком було описане тут душевне зворушення. Ще попереднього дня поетова верхня свiдомiсть надармо мучилася над виконанням драми i ледво-не-ледво сплодила перших 8 - 10 рядкiв. Аж по тiй психологiчнiй бурi почала нижня свiдомiсть продукувати автоматично; i тепер поплили думки i гiршi самi могучими хвилями, а верхня свiдомiсть, так сказати, не мала що бiльше робити, як сидiти i переписувати - коли вiльно про такi абстрактнi настрої виражатися такими антропоморфними образами (Dr. I. S a d g е г, Seelentiefen, в ч. 135 вiденського тижневика "Die Zeit").

Подiбних фактiв можна би назбирати багато, особливо в новочаснiй iсторiї лiтератури. От i про померлого недавно Альфонса Доде вiдомо, що вiн цiлими мiсяцями не мiг написати анi одного рядка, в таких часах блукав по Парижу i по околицi, пiдслухав i записував уривки розмов, шкiцував види, нотував настрої i враження, а ще бiльше дивився i думав. Та зате коли найшов на нього творчий настрiй, вiн працював до 18 годин денно, день i нiч не виходив зi свого кабiнету, руйнував своє здоров'я, поки новий твiр цiлком не вилився з його душi.

Пiзнання сеї важної ролi не свiдомо, а властиво "нижнiй свiдомостi" в поетичнiй творчостi є вельми важне не тiльки для психолога, але також для лiтературного критика. Психолог на пiдставi сього факту мусить поетичну вдачу признати окремим, психiчним типом. Нам байдуже, чи вiн разом з Ломброзо назве сей тип хоробливим, чи по давнiй термiнологiї - генiальним; для науки важне пiзнання його основної прикмети: еруптивностi його нижньої свiдомостi, т. є. її здiбностi час вiд часу пiднiмати цiлi комплекси давно погребаних вражень i споминiв, покомбiнованих, не раз також несвiдомо, однi з одними на денне свiтло верхньої свiдомостi. А лiтературний критик власне в тiй перевазi несвiдомого при творчiм процесi має певний критерiйдо оцiнки, за якими творами стоїть правдивий поетичний талант, правдиве "вiтхнення", а де є холодне, розумове, свiдоме складання, гола технiка, дилетантизм. Вiдсуваючи набiк твори дилетантiв, котрi, зрештою, не раз можуть бути i гарнi i цiннi чи то для психолога, чи для соцiолога, чи для полiтика, критик тiльки на творах правдивих, вроджених поетiв буде студiювати секрети їх творчостi; бо тiльки тут ся творчiсть являється елементарною силою головно з огляду на форму, а почасти також з огляду на змiст i композицiю. Певна рiч, змiст i композицiя поетичного твору, його, так сказати, скелет в значнiй мiрi мусять бути дiлом розуму, обдуманi, розваженi i розмiренi, i де сього нема, там i най-генiальнiше виконання деталiв не окупить браку цiлостi. Повна гармонiя сеї еруптивної сили вiтхнення з холодною силою розумового обмiркування показується у найбiльших велетнiв людського слова, таких, як Гомер, Софокл*, Данте, Шекспiр, Гете i небагато iнших.