Boa Constrictor - Франко Иван Яковлевич - Страница 8

Так воно iшло кiлька лiт, а за той час Германiв каппал не тiльки не розтратився, а при його зручностi i хитростi майже взатроє вирiс. Вiн за той час жив дуже нужденно i ощадно: не пив нiчого, окрiм води, їв мало i плохо, i для того i сила його, при нездоровiм воздусi серед багна, почала упадати. Але Герман не дбав на те. Жадоба грошей чимраз сильнiше опановувала його, чимраз частiше вiн думав над тим, яким би тут способом розбагатiти. Зимою вiн сидiв в Дрогобичi, - звичайно у того-таки жида, що лiтом купував у нього надибану кип'ячку. Се був нестарий ще, сухий, поганий жид. Вiн торгував маззю, мотуззям, залiззям i всякою всячиною, яка потрiбна для селян. Герман, прибуваючи у нього зимою, помагав йому не раз торгувати, при чiм багато йому придалася давня його онучкарська-вправа. Жид звичайно зазначував цiну за всякий товар, здаючи Германовi до розпродажi, а що йому удалося взяти звиш тої цiни - се його. Розумiється, що Герман не був з тих людей, котрi для якоїсь там чесностi готовi самi собi шкоду робити. Вiн шахрував купуючих i дер з них що мiг, а коли не раз деякий селянин зачав сваритися або проклинати, вiн, смiючись, витручував його за дверi. Таким способом Герман дороблявся. Про його грошi не знав пiхто, i всi уважали його простим наемником. У свого господаря вiн повнив зимою всяку службу i немало не раз натерпiвся вiд його жiнки i вiд других жидiв всiлякої сварки, а то i биття. Однако вiн хилився перед ними i таїв у собi злiсть.

Само собою розумiється, що таке життя йому швидко збридло i що вiн ждав весни, як спасенiя душi. Навеснi отвирався для нього свобiднiший свiт, а життя в Бориславi, хоть нужденне i невигiдне, все-таки якось швидше i веселiше збiгало серед смiху i жартiв других либакiв. Але не того бажав Герман. Вiн пiзнав цiну грошей в нуждi, пiзнав, що без них жити плохо, що вони однi можуть вибавити його вiд тої нужди, поганi i унижения, якi так часто мусить тепер терпiти. Поволi в його душi розгорялася стрiнiша, гаряча, слiпа жадоба грошей, заглушувала всякi другi чуття, закривала перед його очима всi завади i манила його тiльки одною метою - багатством. Вiн з тривогою берiг свої грошi, заощадженi в днях недостатку з Iцкового промислу, рахував їх щотижня, ховав як найдорожчу надiю i не проговорився о них нi перед одним товаришем, боячися, щоб вони не всилували його як-небудь пропустити їх. Але вiн знав, що грiш, лежачи, не росте, д^я того обзирався пильно довкола, ловив всякi слухи, розпитував незначно про кориснi гешефти. Гешефт незадовго лучився. Ряд почав будувати в Дрогобичi депо вiйськове i шукав пiдрядчикiв на рiзнi будiвничi матерiали. Часи були бiднi, пiдрядчикiв зголошувалося не багато, а ряд, хотячи приспiшити дiло, поставив легкi i кориснi вимiнки. Того тiльки треба було Германовi. Вiн нанявся достарчувати дерева i вапна, але його власних грошей на те далеко недоставало. Вiн крутився, мучився, кидався сюди-туди, але надармо. Посторонньої помочi годi було надiятись, i Германовi недалеко було до того, [щоб] стратити все дочиста та iти знов дибати кип'ячку до Борислава. Несподiвана, хоть i не зовсiм для нього щаслива приключка вирятувала його тим разом.

Жид, у котрого пробував Герман кiлька лiт, дiзнавшись, що його слуга, простий либак, взявся рядовi достарчувати матерiалiв до будiвлi, зразу ухам своїм не повiрив, вiдтак розсмiявся, вкiнцi, видячи, що Герман не на жарт таки заходиться коло роботи (i кавцiї кiлькасот гульденiв зложив, i дерева та вапна довозить), розлютився дуже на нього, чому йому того не сказав вперед, чого не пiшов з ним на спiлку i т. д.; а коли вкiнець Гермап зачав просити у нього позички кiлькохсот гульденiв, гнiв його дiйшов до того, що не тiльки вiдмовив грошей, але ще, вилаявши молодого спекулянта, вигнав зi своєї хати.

- Марш, забирайся! - кричав розлючений жид. - Хто знає, вiдки ти грошi взяв! Може, то крадене, ще менi бiда буде! Рушай, най тя на очi не виджу!

Герман забрав свої манатки i пiшов. Його не так дiткнула образа i погане пiдозрiння, як завiд i вiдмова позички. Що дiяти? Тут наставники наганяють, щоб швидко достарчувати всього, а тут нi за що нi матерiалу бiльше закупити, нi навiть фiри заплатити. Правда, матерiал i перевiз були тодi в дрогобицьких околицях вп'ятеро дешевшi против теперiшнього, але у Германа не було майже нiяких грошей.

Вiн задумався важко. Як на термiн не поставить усього, пропаде кавцiя, а тут i надiї нема на яку-небудь помiч.

Вже вечорiло. Забиралося на сльотаву, погану нiч. Гермап iшов, не думаючи нi о чiм, крiм свого "гешефту", не обзнраючись нi на пору, нi на погоду. В руцi. нiс невеличкий пакунок. Думки його, мов потривоженi воробцi в самотрiску, шибались в рiзнi сторони, шукаючи виходу. Холодний пiт виступав на лице, коли наверталась йому думка, що "прийдеся на все махнути рукою та й…". Махнути рукою на те, на чiм вiн довгi лiта будував всю надiю своєї будучностi! Нi, сього не буде! Вiн мусить найти ще спосiб, мусить щось придумати! Поволi стемнiлося, холодний дощ почав кропити в лице Германа. Дрiбнi, гризькi, студенi краплi упали так несподiвано на його розгарячене лице, що вiн в однiй хвилi зупинився i оглянувся довкола, немов пробуджений зi сну, пригадуючи собi, де се вiн i що з ним робиться. Аж тепер вiн нагадав собi, що його вигнано з хати, що треба шукати де-небудь нiчлiгу.

"Треба iти до шинку спати", - подумав вiн собi i оглянувся довкола, на якiм то вiн передмiстi.

- Та се Лан! - проворкотiв вiн сам до себе. - А я ту коли зайшов аж iз Зварицького передмiстя? Тьфу!

I вiн обернувся як стiй, щоб вернути на Зварицьке i пiти там на нiч до знакомого шинку, в котрiм звичайно збиралися либаки. Обертаючись живо на краю улицi, вiн в сумерках зачепив лiктем якусь людину i мало не струтив її до глибокого рову край дороги.

- A ruach an daanen tat'n arani - крикнув на нього дзвiнкий дiвчачий голос, i при тiм двi м'якi руки обхватили його руку так нагло, що вiн задрижав цiлим тiлом i мало що сам не стратив рiвноваги.

- Nu, wus is? - запитав вiн, обертаючися в той бiк, де грозило небезпеченство. Помимо неласкавих слiв, якими привiтала його незнайома людина, в голосi його не було нi гнiву, нi прикрої жорстокостi. Дотик м'яких рук зробив на нього якесь дивне враження; вiн сам не знав, що воно таке, i почав крiзь сумерки приглядатися незнайомiй особi.

Се була жидiвська дiвчина, лiт, може, коло двадцяти, повнолиця, чорноока, хоть i не зовсiм хороша собою. Подiбних лиць бачив Герман день-денно цiлi десятки на улицях, але тодi, вечiрньою добою, пiд влiяiiпям м'якого дотику її рук бачилось йому, що те лице якесь принаднiше вiд других, очi живiшi, голос приємнiший; одним словом, вiн став немов причарований i з глупою мiною дивився на незнайому дiвчину. Ще i тепер, пригадавши собi тоту стрiчу i цiлу сцену на улицi, Герман сплюнув з досади.

- От, не мало мене де лихо здибати, та догонило на гладкiй дорозi! - проворкотiв вiн, морщачи чоло. - Дурень з мене був, та й годi!

Але тодi, при першiй стрiчi з Рифкою, Герман дуже а дуже далекий був вiд подiбних неделiкатних думок i викликiв. Впрочiм, на хвилю вiн не мiг прийти нi до яких загалом думок, доки йому над ухом не прозвучав дзвiнкий смiх дiвчини. Смiх той протверезив його.

- Ну, чого стоїш, очi випуливши! - проговорила вона. - Ади, дощ буде, махай!

Вона хотiла вiдiйти, - Герман мимоволi, машинально хопив її за рукав, осмiхаючись. Вона поглянула на нього якимось дивним, напiвгнiвним, напiввизиваючим поглядом. Герман осмiлився, почав розмовляти, iдучи поруч неї. Так зав'язалося їх перше знакомство.

Рифка, як i Герман, була сирота, її родичi померли також на холеру, вона лишилася маленькою дитиною в опiцi старої тiтки, у котрої жила i тепер. Тiтка тота, бездiтна вдова по орендарю з Залiсся, взяла її за свою, обiцяючи при виходi замуж дати їй п'ятсот гульденiв посагу i виправу. Рифка розповiла про все то Германовi зараз першого вечора, закнм зайшли до її хати. Герман, вiдпровадивши її аж до дверей, пiшов, задуманий, ночувати до шинку. "Щасливий случай, - гадав вiн собi, - коб лиш удалося! Возьму оженюся з Рифкою, а єї вiном мож буде порятуватися бодай що-то!" Тота думка засiла йому в голову, i вiн твердо рiшився виповiсти її. Притiм i часу годi було тратити, - дiло пильне, а Герман хотiв якнайшвидше доп'ята свого. Зараз на другий вечiр вiн пiдстерiг Рифку, як iшла до мiста, i розповiв їй свою думку. Вона зразу завстидалася i почестувала його звичайним своїм "a ruach an daanen tat'n aran!", але, коли Герман розповiв докладно про себе i свiй заробок, стала трохи ласкавiша, час вiд часу поглядала спiдлоба на нього i вкiнець велiла поговорити з тiткою. Дiло удалося, хоть не без звичайних торгiв i передирок, а за двi недiлi Рифка вже була жiнкою Германа, а Германiв "гешефт", попертий Рифчиними грiшми, пiшов живо вгору, приносячи Германовi значний зиск. Оженившися, Герман почув ще гарячiшу жадобу грошей, - вiн знав, що незадовго на його головi буде удержання численнiшої родини, прокормления кiлькох голодних а непрацьовитих ротiв. А йому так не хотiлося попасти знов в стару нужду, а ще до того з родиною. Дрож холодна проходила по його тiлi, коди подумав собi щось подiбного, - для того кинувся всею силою в "гешефт": уривав всiм i кождому, крутив, вився, кривдив кого мiг, ошукував ряд на якостi дерева, на вазi вапна, на всiм, пiдплачував злiсних i половину кльоцiв брав задармо з панських лiсiв, - одним словом, був всюди i дер лико, де тiльки дрiбку вiдставало. Така праця, дрiбна, томляча, гидка, серед вiчних сварiв, проклять, крикiв i унижень, прийшла якраз до смаку Германовi. Вона забирала всi його сили, всi його думки, не давала йому нi над чим застановитися, заглушувала всякий внутрiшнiй людський голос, окрiм невгомонної, неситої жадоби зиску. Рифка i її тiтка (Герман жив в їх домику) дивилися на його невсипучу запобiгливiсть i тiшились, подивляючи сприт i розум Германа, коли той вечором в шабас розповiдав їм про свої штуки та обороти. Всi троє вони жили по-давньому, - крайнє ощадно. Рифка i її тiтка занiмалися деякою роботою, котра їх прокормлювала, а i Германовi також небагато було треба. Таким способом грошi призбирувались докупи, i незадовго Герман мiг уже виняти з обороту жiнчин посаг - як чистий зиск. Коли до будiвлi не треба вже було нi дерева, нi вапна, Герман пiднявся доставки гонт, лат i других потрiбних знадобiв i на всiм виходив з зиском через свою спритнiсiь i часто безсовiсне туманення гоїв - фiрманiв та злiсних. Будування депо протяглося цiлих 4 роки, а за той час Германiв капiтал успiв нарости до значної цифри 10 тисяч. Iнший на мiсцi Германа затер би в долонi з-радостi, що удалось так гарно зискати, i, пам'ятаючи стару приповiдку: