Кленовий лист - Ле Иван - Страница 45

— Чудово! Тільки німецькою, пам'ятайте. Іншими мовами не користуйтесь, хоч би і знали їх. Значить, компанія ресторанів Ніцци відряджає вас до Опорто, провінція Дору в Португалії. Повітряний корабель бере на борт дві тисячі умовноконьячних та лікерних пляшок. Зрозуміло? В прийманні на літак вантажу розписуєтеся ви. Можете повередувати, бо вантаж уже на літаку. Але... розписуйтесь, я сам його лічив, приймаючи, і вас батькував останніми словами за неявку на прийомку вантажу. Що там веземо, ви вже і не цікавтеся, коньячні пляшки... В Опорто ревно здаєте вантаж, б'єтеся за кожен ящик. І приймаєте на борт коньяки, тепер уже справжні коньяки, лікери для тресту.

— Потім?

— Потім мене та й компанію вже не цікавитиме, що ви з собою вчините. Звичайно ж, ці документи вам надалі навряд чи й будуть придатні — німець не при ділі викликає всякі підозри. Та дивіться самі. Ми підемо з вами до ресторану, як тільки приймемо вантаж на літак. А з ресторану я вже повернуся на літак сам. Ви готові і повністю мене зрозуміли?

— Так,— коротко кинув поляк.

На приватний аеродром вони прибули зарані. Екіпаж літака відрапортував пілотові про готовність до вильоту.

— Мушу перевірити вантаж,— різко втрутився Лужінський підкреслено берлінською вимовою.

— Але ж ми... Ми прийняли точно за актом здачі,— виправдувався борт-механік літака.

— Так, пане Зітцмайєр. Я особисто все перевіряв під час приймання вантажу. Ось акт, прошу.

Борт-механік дістав з кишені акт і подав Лужінському. Той мовчки запалив сигарету, Лаверні аж не стримав задоволеної посмішки.

— Зер гут (Дуже добре (нім.)) — промовив «німець», не беручи в руки того акта і читаючи його в руках борт-механіка. Потім кивнув головою: з формальностями покінчено.

Доки прокручували і прогрівали мотори, він допалював сигарету. До літака, як і годилося, зайшов майже останнім. Якийсь час солідно оглядав вантаж, а коли літак відривався од землі, не міг утриматися, щоб не моргнути на погляд льотчика. Лаверні схвально хитнув головою, він теж був задоволений поведінкою поляка:

На гірському кордоні між Іспанією та Португалією льотчик зробив низький обліт, два рази обернувшись над пунктом перельоту — такий був пароль на цей день. Помітивши сигнал білим прапором, Лаверні вирівнявся на курс уже на португальській землі.

Лаверні майстерно посадив літака в кінці аеродрому і підрулив до дебаркадера. В Опорто ще не було комфортабельного аеропорту. Звичайна тимчасова посадочна площадка, військові патрулі — матроси. До літака вийшли тільки чоловіки — чиновники, вантажники, матроси, озброєні незграбними німецькими маузерами на довгих ремінцях. Льотчика відразу ж пізнали, як із давнім знайомим віталися.

Лужінський відчув, що його берлінська вимова негайно насторожила всіх. Якесь легковажне панібратство при першій зустрічі з пілотом умить зникло. Ділова атмосфера полонила всіх. Приймальник збіг по трапу в літак і швидко повернувся з нього — цілковитий порядок!

Довго і марудно тяглося спочатку вивантаження ящиків. Їх автокарами відвозили геть десь за дебаркадер. Звідти привозили такі ж ящики, але вже з повними пляшками. Попередили, що це найкращий португальський ром — «Портокал», і знов же таки багатозначно, як і в Ніцці, посміхалися. Лужінський діловито оглядав ті ящики, щось навіть записував собі в блокнот. Пілот був у захопленні від такого конспіратора.

Аж коли й ці ящики було повантажено до літака і Лужінський, кропітко перевіривши накладну, урочисто розписався в ній кілька разів, капітан голосно запропонував йому пообідати не в порту, а в найближчому міському ресторані.

— Зер гут! — знову лаконічно погодився Лужінський, ховаючи до кишені документи на вантаж.

Вийшовши за ворота аеродорому, льотчик полегшено зітхнув і прийняв від Лужінського ті документи.

— Ну, ось тепер ви вже в Португалії, товаришу! Наздаю вас на опіку долі. Якщо вона у вас щаслива — все піде добре. Досі ви змушували мене захоплюватися вашими здібностями конспіратора. Але прошу зважити, що в цих двох «нейтральних» країнах, Португалії та Іспанії, німців дуже багато, не раджу натрапляти на них.

— Таємна поліція?

— Атож, пильнуйте! Іспанську мову, кажете, з гріхом пополам знаєте?

— На жаль, більше гріха, ніж мови. Та мені тут, мабуть, ліпше бути лише польським емігрантом. Адже, кажете, чимало їх тут опинилося, опікшись на «волі» в Польщі?

— Так мені казано. Сам я не бачив, ви перший поляк, якого я зустрів. Та вам особливо боятися нічого, скажу вам у похвалу — досвідчений конспіратор!

У місті не відчувалося спокою мирного життя нейтральної країни. Напружений темп руху на вулиці мимоволі вселяв тривогу. Без будь-якої причини прохожі поглядали на небо, озиралися. Але й до всякого прохожого тут не було нікому діла. Всі кудись поспішали. Біля продуктових крамниць — тіснота. Всюди переважали військові, товпилося жіноцтво.

Рівно через півгодини Лаверні попрощався з Лужінським, міцно потиснувши йому дужу руку.

— Хороший ви народ, комуністи, чорт забирай! Скінчиться війна, неодмінно поновлюся! Нам треба всім бути досконалими марксистами! Ага, стривайте. Товариші зібрали ось трохи грошей для вас. Тут є і португальські ескудо (Ескудо — грошова одиниця Португалії)... Адью!

Попереджений льотчиком, Станіслав Лужінський був максимально оглядним. Лише в Опорто під час пересадки з поїзда на поїзд помітив чиїсь пильні очі. Мелькнули і зникли. Чи варто з-за цього позбуватися таких чудових документів виноторговельної компанії. Могло ж просто здатися. Та у вагоні знов зовсім несподівано здибав ті ж очі. Може, випадковий погляд, збіг обставин? Але ж ті самі очі...

З самого Опорто Лужінський уже був змобілізований, хоч за всю триденну подорож до Сетубала ні разу більше не здибав тих пильних очей. Щодо поліції був спокійний. Ескудо, які були в кишені, могли блискуче замінити йому навіть мову.

Нарешті, Сетубал! Насторожено виходив з вагона, пильно оглядав нові місця. Все йшло напрочуд добре. Прибув до цього міста пізньої ночі. Але ж прибув! Хвилюючись чекав на вокзалі ранку. Чекав з тривогою, бо не знав, що готує йому зустріч з міс Гревс. Чи знайде він у неї те нещасне дитя?

Але в «нейтральній» країні теж добрали смак у нічній перевірці документів — мусив тихо вийти до міста. Порожнє і холодне вночі, дивовижно непривітне, не затишне це портове місто. Нічні вулиці підкреслено не гостинні.

Поглянув на годинника, до ранку ще було кілька годин. У час тих іспанських подій вони з Луджіно були молодші і сміливіші! Господарями були. Як жаль, що У нього ніяких зв'язків, бодай випадкових знайомих...

І ти розшукувати зараз міс Гревс було б безрозсудством. Зав'язати розмову з випадковим зустрічним теж не краще. А пристановище в готелі взагалі лишається тільки мрією, про нього не треба і думати. Найменша неприємність у готелі — і вся клопітна подорож стане марною.

Довелося скоротити прогулянку і знов повернути до вокзалу. Адже в нього ще лишився квиток після прибуття. В голові зродився інший план: придбати квитка на поїзд хоч би і до Ліссабона і чекати в приміщенні вокзалу. Так ішов, замислений, і опинився знов перед входом до вокзалу, завбачливо озирнувся. Кілька пасажирів з речами підходили до надвірних кас. Молода жінка з двома дітьми порпалася в сумочці.

— Дозвольте вам допомогти,— англійською мовою звернувся Лужінський, не дбаючи про приховання акценту чужинця. Подібна допомога жінці — досить звичне явище. Про шпика він облишив і думати: напевне ж, одірвався від нього. У всякім разі, поблизу на привокзальній площі нікого підозрілого не помітив. Жінка майже лячно кинула на нього погляд, невиразно похитала головою.

— Говорю лише французькою з чужинських мов,— відказала, поволі добираючи слова.

Набором французьких та іспанських слів ще раз проказав свою пропозицію. Жінка нерішуче хитнула головою, додавши:

— До Мадріда, прошу. Ось гроші... Дуже вам вдячна.

Це вже була причина маячити на вокзальній площі на очах у єдиного поліцейського. Лужінський делікатно взяв гроші, ступив до каси, навіть устиг уже замовити квитки, коли відчув на плечі чиюсь руку. Вдав заклопотаного, пояснюючи касирові, що потрібні місця для пасажирки з дітьми. Які ці касири нетямущі! А рука чекала на плечі. «Звідки міг узятись поліцейський, коли біля кас було так порожньо?» — хоробливо длубався в здогадах.