Сестри Річинські. (Книга перша) - Вильде Ирина - Страница 127

Кретини!

А де податки? Прибутковий, шляховий, за нерухоме майно тощо. А де страхування? Примусове державне і в українському «Дністрі». А де витрати на різні громадські й політичні цілі, що мусила давати на два боки? Кожного п'ятого, бо так собі вимовила, не зачинялись двері від різних «Просвіт», «Рідних шкіл», «Сільських господарів», «Союзу українок», церковних братчиків, протитуберкульозних товариств і їм подібних.

А кожного восьмого потай від своїх власними руками відносила на пошту заповнені чеки на різні польські цілі.

Що мала діяти? Вважала ці витрати за данину, якою захищала себе від санітарних і різних так званих ремонтних комісій.

Закидали б камінням її доморослі патріоти, коли б дізналися, що вона, крім їх «Рідної (любила називати — «бідної») школи», є ще членом Товариства школи людовей.

Проте не поривала з ним зв'язку, бо життєвий досвід наказував їй оглядатись і на задні колеса.

Всі, чужі й свої, вважали її за останню скнару. Не була такою. Єй-бо! Найкращим доказом було те, що любила час від часу купити полотно доброго майстра. Купувала, як мало хто з патентованих патріотів, літературні новинки. Але по батькові мала в собі кров Річинських, а та наказувала громадити, обчисляти, помножувати. По матері походила з скрипалів Волянських, що мали видатні таланти у своєму роді і завчасно помирали від сухот. Але це позначилось на ній дуже мало.

Давно колись, ще замолоду, пробувала піднести голову і стати на прю з чорними силами. Ставала дорослішою, пізнавала світ. Незабаром стало їй ясно, чому кавалери ганялися за нею, чому завжди діставала стільки квітів, коли сиділа в ложі театру (ген пізніше довідалась, що між її поклонниками були й такі, що робили собі ті витрати вже на рахунок її посагу), чому панове в гардеробі так воювали за те, хто перший має зняти їй мантильку з плечей.

Отой триповерховий будинок, що мав бути для неї основою самостійного життя, перетворився в її вісімнадцятирічних очах на прокляття.

В її молодому житті постала велика гризота. Хотіла комусь подарувати себе, своє молодече серце, всю романтику свого буття, а тим часом навколо себе бачила торги… торги… торги…

Не раз, пливучи в танці, почувала на собі погляди сумних очей. Ті, що могли б полюбити її з-за неї самої, не мали сміливості. Бо не мали досить статечного родового прізвища. Не мали навіть власного фрака. Не мали гонорових кавалерських боргів, щоб зважитися наблизитись до неї.

У той час був закоханий у неї її власний учитель музики. Знала, що шаліє від почуття до неї.

Клавді був він симпатичний, духовно близький, та й годі. Але почувала в собі потребу бунту, бажання помсти жевріло в ній постійно.

З якою насолодою потопче табу традиції, що заморожувало її молодість!

Ця думка скоро перетворилась у хворобливу пристрасть (яка ж вона була у цьому відношенні подібна до Аркадія!) і призвела до того, що вона перша заговорила з учителем.

Була певна, що він упаде їй до ніг і з сльозами дякуватиме за велике несподіване щастя.

Не сталось так. Був дурень! Ох, який же дурень! Голоп'ятий уявляв, що вона хоче купити його, ніби породистого пса. Почув себе ображеним у чоловічій гордості. Мало того, повів справу так незграбно, що про її невдалий виступ дізнались батьки. Зчинився скандал, якого ще не чули стіни їх дому. Мама розхворілась, зате Клавда вилікувалась від романтики.

Стала цинічною й вульгарною, як дівка з вулиці. Дивилась тепер на життєву панораму без завіси.

Ах, як бавилась у ті часи!

Набивала собі ціну. Ставила щоразу вищі ставки на себе, ніби на коня на перегонах, і… дозволяла програвати. Нікого не позбавляла надії стати співвласником прибуткового підприємства. Навпаки! Між своїми жертвами полювала Клавда на найбезнадійніше заборгованих. Своїми обіцянками і виразними натяками доводила до того, що вони залазили в нові борги, плекаючи надію виборсатись після вінчання.

Потім знічев'я поверталась до них спиною, залишаючи на слизькому з смертельно розчарованими очима.

Десь під сорок їй обридла ця гра. Клавда взялася за торгівлю. За війни, під час житлової кризи, вона торгувала кімнатами. Мала добре обізнаних у тому ремеслі агентів, які стягали до її каси просто казкові суми. Та прийшла девальвація. Клавда втратила все, крім доларів і золота. Збитки були дуже дошкульними, але не зламали її.

Роздивилась по світі і взялась за спекуляцію площами під забудови. Саме тоді сунули з Польщі на Галичину фаланги адміністративних урядовців, і площі ті шалено росли в ціні. Кон'юнктура стала такою, що за один день можна було заробити на півроку спокійного життя.

Але в цій справі не пощастило їй з агентами. Натрапила на таких шахраїв, що, якби вчасно не зупинилась, могла б опинитися на лаві підсудних.

Якийсь час придивлялась і добирала собі людей. Нарешті знайшла те, чого шукала. Першій їй прийшла ідея закласти по чисто польських містах крамниці з українськими народними вишивками. Справа розгорталася якнайкраще. Але раптово натрапила на ворога, якого спершу не враховувала.

За народні вишивки взялась українська кооперація.

Клавда Річинська була досить розумною і заздалегідь поступилась.

Тепер займалась тим, що виробляла посади та дуже певним людям позичала гроші під проценти. Цей інтерес давав їй менше прибутків, але натомість приносив багато переживань. Приходили до неї молоді хлопці, які лише шлюбом та посадою могли купити собі право на коханих, батьки родин, яким кінчалась виплата з фонду для безробітних.

Всі оті шукачі посад нагадували хворих, що, зневірившись у медицині, йшли за порадою до знахаря.

Одні не втрачали віри у свої дипломи, інші у своїй наївності пробували спертися на букву конституції, яка гарантувала всім громадянам право на працю, дехто ще вірив у щасливу зірку при своєму народженні.

Коли вже всі надії гасли, потрапляли на дорогу до тітки.

Приймала їх чемно, без образливого в їх становищі здивування, але й без зернятка співчуття. Оце сите почуття матеріального забезпечення було, можна сказати, єдиною нагородою Клавді за особисті життєві невдачі. Людське горе служило на світі тільки для того, щоб на його чорнім тлі виразніше вимальовувався її непохитний добробут.

Інші жінки її віку мали клопоти, нестатки, безсонні ночі, але й мали солодкі спогади, мали дітей, онуків.

А що мала вона?

Мала те єдине задоволення, що не потребувала журитись своїм завтра…

Катерина застала тітку Клавду, коли та перевіряла пакунки з зашитими в них хутрами.

— Ти що там маєш? — запитала Катерину, хоч, здавалось, не відривала очей від роботи.

Катерина переклала портфель в іншу руку, подалі від тітки.

— Мамині дорогоцінності, — відповіла неохоче.

На тітку це слово подіяло, як цілющий укол. Вона миттю відклала пакунки, замкнула двері. І лише тоді взяла портфель з рук Катерини.

Розмова між ними тривала довго.

Квартиру тітки Клавди Катерина покинула вже зовсім підвечір. Вийшла звідти глибоко замислена, і вагання, що відбивалося на її обличчі, свідчило про важку внутрішню боротьбу, яку мусила вести з власним сумлінням.

Зате тітка Клавда, що випустила Катерину з порожнім портфелем, буквально сяяла. Катерина була вже на вулиці, а вона все ще танцювала коло дверей і приказувала:

— Ми вже йому постелимо, хі-хі!.. Ми вже йому налаштуємо ладненько віно… Рік по шлюбі не зможе заснути від цього.

Довголітня самотність виробила в Клавди звичку розмовляти сама з собою.

Щороку наведення передзимових порядків у домі, або, як їх називала Олена, осінні порядки, розпочинались у Річинських на початку жовтня, перед покровою. Традиція ця встановилася ще в ті часи, коли Річинські жили у Вишні, де покрова була другим у році храмовим святом.

І хоч в Нашому храм припадав на Теплого Олексія, цей звичай залишився в родині. На час осінніх порядків з кімнат на подвір'я виносили отомани, матраци, ліжка, які про всякий випадок натиралися гасом і посипалися порошком, важкі лінолеуми, килими, оксамитові портьєри, зашиті у чохли хутра та зимові пальта. Витрушувалися та провітрювалися літні плаття і макінтоші. Виносилися надвір картини, серед яких були дійсно високомистецькі зразки, на яких ніхто не розумівся, крім самого Аркадія. Вазони пересаджувалися у свіжу землю, щоб через зиму відболіли, а з весною зразу включались у життя.