Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько - Рауд Эно Мартинович - Страница 4


4
Изменить размер шрифта:

— І не забудьмо про купальні простирадла, — додав Муфтик. — Ви тільки уявіть, як приємно на березі моря обгорнутися купальним простирадлом!

Півчеревичок уже відкрив рота, щоб повести мову про значення спорту, як зненацька помітив відділ іграшок і вмить забув про спортивні обладунки.

— Здорово! — захоплено прошепотів Півчеревичок. — Дивіться, які чудові іграшки!

— А навіщо вони нам, — буркнув Муфтик.

Одначе Півчеревичок не слухав його, а вже пробирався до відділу іграшок. Так що Мохобородьку й Муфтикові не зосталось нічого іншого, як похмуро плентатись услід за своїм другом. Вони виявили Півчеревичка біля прилавка з надувними гумовими звірятками.

Півчеревичкові очі блискотіли від захвату.

— Ви лиш погляньте! — скрикнув він, простягаючи руку до гумових іграшок. — Погляньте, які милі!

— Ну то й що? — насторожено запитав Мохобородько. — Чи не збираєшся їх зараз же купувати?

— А знаєш, оце думаю, — продовжив Півчеревичок. — Надувні іграшкові звірі — це саме те спорядження, що знадобиться коло моря. Ми, звичайно, можемо Заритись у пісочок і попивати лимонад, але без гумових звіряток такий відпочинок швидко нам набридне.

Муфтик і Мохобородько замислились. Невже Півчеревичок таки має рацію? Біля одноманітної морської синяви, мабуть, справді ці іграшки урізноманітять життя-буття, тим паче, що, надуті, вони гарно тримають на воді…

Ну, гаразд, — погодився Муфтик. І звернувся до продавщиці:

— Будь ласка, мені крокодила.

— А мені лева, — попрохав Мохобородько.

— А мені слона, — радісно сказав Півчеревичок. — Тільки з якомога довшим хоботом, якщо є.

Продавщиця розуміюче кивнула.

— Чудовий вибір, — похвалила вона. — Це все звірі жарких країн і добре пасують один до одного.

Потому на хвильку задумалась і додала:

— Відверто кажучи, у нас є один прекрасний комплект — тільки сьогодні надійшов у продаж, а вже майже розпродано. Зараз покажу.

Вона дістала з-під прилавка велику коробку і, відкриваючи її, вела далі:

— Будь ласка, ось вони, трійко малесеньких чоловічків, які порятували наше місто від пацюків.

Звично й швидко продавщиця понадувала іграшки й поставила на прилавок рядком.

— Який гарний! — вигукнув Муфтик і зграбастав надувного Муфтика, щоб роздивитися зблизька.

— Авжеж, — кивнула продавщиця.

Вона хотіла щось додати, але раптом оніміла і широко розплющеними очима поглядала на трьох пустунів.

— Послухайте лишень! — вигукнула зрештою вона. — Адже вони — це ви самі!

— І справді, який збіг, — стримано всміхнувся Мохобородько.

Та за мить його усмішка відбилася на обличчі продавщиці.

— Вітаю щиросердо, — сказала вона розчулено. — Я ще раз наголошую, що вас дуже добре купують.

Трійця теж посприяла цьому, бо як усе-таки не придбати подібних собі гумових чоловічків.

— Мені, будь ласка, одного Муфтика, — попрохав Муфтик.

— Мені Мохобородька, — пристав Мохобородько.

— А мені десять Півчеревичків, — одповів Півчеревичок. — Принагідно даруватиму знайомим.

— Справді, — погодилася продавщиця. — Кращого дарунка важко й уявити.

Вона загорнула покупки в папір, кумедні чоловічки заплатили і ввічливо попрощалися з привітною продавщицею.

— Ну, так, — сказав Муфтик. — Тепер почнемо вибирати спорядження для відпустки. Перш за все купальні простирадла, а потому — все інше.

Але Півчеревичок уже простував до іншого прилавка, де продавали заводні іграшки.

— Зачекай, Півчеревичку, — суворо наказав Мохобородько. — Цього разу іграшок у нас вдосталь!

— Безумовно, — ствердив Муфтик. — Більше ніяких іграшок! Тепер на черзі купальні простирадла.

Півчеревичок зупинився і пильно поглянув на друзів.

— Не забувайте, що в мене було важке дитинство, — зронив він. — Мене ніколи не пестили і не засипали іграшками. І тепер, коли я маю нарешті можливість придбати собі заводну іграшку, ви забороняєте мені!

Муфтик і Мохобородько примовкли. Та й що вони могли на це відповісти? І в їхньому становищі й справді не зосталося нічого іншого, як змиритись і споглядати за Півчеревичком: він наближався до прилавка із заводними іграшками.

— Що вам? — звернулася до нього продавщиця.

Півчеревичок ковзнув очима по всіх полицях. Заводні автомашини, автобуси, трактори, качки, кури, жаби… Вибір справді великий, нічого не скажеш.

— Що б ви мені порадили? — безпорадно запитав Півчеревичок.

Продавщиця уважно поглянула на маленького чоловічка:

— А, вам?

Якусь хвильку подумала і вирішила:

— Знаєте, — зізналася вона, переходячи на шепіт. — У мене ще є Півчеревичкове заводне мишеня. Я, правда, збиралася приберегти для своїх знайомих, проте віддам вам. У мене чомусь таке відчуття, що саме вам це мишеня чудово підійде.

Сказавши це, вона дістала з-під прилавка бляшане мишеня, завела його й пустила на прилавок. І, ледь попискуючи, воно забігало кружкома. Півчеревичок спостерігав за звірятком мов зачаклований.

— Здорово! — видихнув він. — Який сюрприз…

— Ну, бачите, — всміхнулась продавщиця. — Відразу ж вирішила, що вам буде до вподоби.

І після цього Півчеревичок не міг уже стримувати свого неабиякого захвату. Він заплескав у долоні і необачно застрибав.

— Який сюрприз! — повторював він. — Який сюрприз!

Та ось Муфтик і Мохобородько наблизилися до Півчеревичка і мусили зізнатися, що заводне мишеня їхнього друга вельми гарне і схоже на справжнє.

А Півчеревичок усе підстрибував, та ще з таким запалом і натхненням, що його сорочка висмикнулася зі штанів. І зненацька…

Щось упало на підлогу. Це було Півчеревичкове іграшкове мишеня… Справжнє іграшкове мишеня, на маленьких коліщатах. Воно вже зносилося і потьмяніло. Зате справжнє. На мить запала цілковита тиша. Півчеревичок стояв непорушно. Тоді схилився й підняв з підлоги своє іграшкове мишеня.

— Моє золотеньке, — прошепотів він. — Як же це я міг про тебе забути?!

Він підняв своє мишеня і торкнувся його устами. І тієї миті заводне іграшкове мишеня на прилавку зупинилося.

ПРИБУТТЯ ДО ГОТЕЛЮ

Купівельний запал кумедних чоловічків несподівано згас. Заводне мишеня вони так і не придбали. І все інше — теж.

— Почуття важливіші за речі, — сказав Мохобородько. — Цього ніколи не можна забувати.

Вони вийшли з універмагу і повернулись до фургончика.

— А тепер газуй на всю! — порадив Півчеревичок, тайкома, крізь сорочку, голублячи своє іграшкове мишеня. — Сонце, повітря і вода зачекалися на нас!

Автомобіль рушив.

Трійця ледве досягла найближчого перехрестя, як люди неждано-негадано висипали на дорогу, так що Муфтик змушений був натиснути на гальма.

— Наші малесенькі! — чулися голоси. — Наші славні визволителі! Наші малесенькі хоробрі улюбленці!

Далі продовжувати поїздку не було ні найменшої змоги.

Півчеревичок помахав людям рукою з вікна, і це вмить викликало неабияку хвилю радощів. Заклацали фотоапарати. Хтось тицьнув у вікно великий кошик із яблуками.

Якийсь хлопчик намалював крейдою на капоті усміхнені личка кумедної трійці.

А вони самі навіть не усміхались.

— Коли ж ми тепер виберемося з міста? — неп коївся Муфтик.

— Принаймні не так швидко, — припустив Мохої бородько. — Образно кажучи, нас оточує мур слави)

— Справді, — погодився Півчеревичок. — Ми — в’язні слави.

При цьому він знову махнув рукою, і з натовпу про лунали захоплені вигуки.

— Що це ти розмахався, — зауважив Муфтик Півчеревичкові. — Це ще більше розпалює людей.

Та все-таки Півчеревичок невдовзі змахнув знову.

— Облиш це, нарешті, — розсердився Мохобородько. — Ти ніби не маєш нічого проти, щоб сидіти у полоні за мурами слави.

Півчеревичок не відповів, але помахувати рукою припинив. І про себе мусив визнати, що у зауваженні Мохобородька є вагома частка правди. Усередині щось приємно лоскотало і, звичайно, це спричиняло не що інше як слава.