І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько - Рауд Эно Мартинович - Страница 14

— Авжеж, — усміхнувся працівник готелю. — Кого ж іще!

Муфтик і Півчеревичок змовчали про те, що зовсім недавно народ виявляв їм неабияку увагу, і натомість запитали, чи є в них можливість ще раз зняти в готелі кімнату.

— Люксового номера я вам, зрозуміло, виділити не можу, — пошкодував адміністратор. — Ви ж розумієте? Там житиме найвищий у світі чоловік. Однак я порадив би вам кімнатку поряд із тим номером. У цьому випадку ви матимете змогу побачити велетня і, можливо, вам пощастить отримати в нього автограф.

— Нам байдуже, — промимрив Півчеревичок. — Найголовніше, щоб у нас був дах над головою.

На тім і зголосилися, адміністратор простягнув кумедним чоловічкам ключ. Тоді пильно поглянув на Комірця і короткозоро примружив очі.

— Боже мій! — злякався він. — 3 вашим побратимом, певне, щось серйозне сталося? Чому він стоїть карачки?

Муфтик трохи розгубився, але швидко пояснив, що цього разу з ними не Мохобородько, а просто собача, яке вирішило приєднатися до них.

— Ну, тоді ясно, — розуміюче кивнув адміністратор. — Це й на краще. Тепер я неодмінно розпоряджуся постелити в собачу будку сіна. Щоб ваше собача почувалося там затишніше.

— Ви дуже люб’язні, — зрадів Муфтик.

— Одначе дозвольте поцікавитись, куди це запроч; пав ваш друг-бородань? — раптом стривожився працівник готелю.

— Він зник, — повідомив Муфтик.

— Побоюємось, що його викрали, — уточнив Півчеревичок.

І вони, перебиваючи один одного, розповіли адмі-І ністраторові про зникнення Мохобородька і про пі-ч дозру стосовно вчорашньої гості.

— На жаль, ми не знаємо адреси і навіть її імені, — сказав насамкінець Муфтик. — Ми, безумовно,шукатимемо її скрізь, та це все може забрати чималої часу.

— Так-так, — погодився розпорядник. — Одначе» все-таки сподіваймося на краще. Таку примітну постать, як Мохобородько, та жінка ніяк не зможе приховувати до безконечності.

Після цього зауваження Півчеревичок не міг утри-і матись, щоб не під’юдити:

— Хіба зараз Мохобородько помітний? — мовив він. — Адже нині єдина людина, яку взагалі ще помічають, — найвищий у світі чоловік.

Адміністратор не зрозумів Півчеревичкових кпин.

— Ось побачите, помітять і Мохобородька, — упевнено почав він. — Все одно ваш друг колись вигулькне.

Такою надією спершу й довелося втішатись кумедним чоловічкам. Разом із Комірцем вони ввійшли до ліфта, піднялися на тринадцятий поверх і поряд із люксовим номером знайшли свою нову кімнату.

— О-о! — вигукнув Муфтик, як тільки вони опинилися в номері. — Знову троє ведмежат! Виявляється, це неправда, що в менших кімнатах менше ведмежат.

На стіні й справді висіло точнісінько таке полотно, як у номері люкс, і це навівало милий домашній затишок. І Комірець, схоже, одразу цілком освоївся і весело гавкнув.

— Дзяволить, певне, на трійцю ведмежат, — мовив Півчеревичок. — По сліду йти не може, а на мистецтві, диви, знається.

Муфтик невизначено гмукнув. Мистецтво було для нього надто серйозною справою, щоб над ним жартувати.

— Треба почати з миття, — порадив він. — Якщо ми зараз же не вкинемо Комірця у ванну, наша кімната незабаром кишітиме блохами.

— Маєш рацію, — кивнув Півчеревичок. — І навряд чи бліх привабить шерсть ведмежат, скоріше всього вони пострибають до нас у ліжко.

Муфтик зайшов до ванни і відкрив кран. Потекла вода, і невдовзі її набігло стільки, що можна було купатись.

— Комірчику! — гукнув Муфтик. — Нумо до ванни!

Собача умить причеберяло і без умовлянь дозволило опустити себе у воду. Воно залишалося спокійним і тоді, коли Муфтик вилив йому на спину цілу пляшечку шампуню.

За мить Комірець з голови до ніг був у білій піні, і Муфтик старанно шкріб його всіма десятьма нігтями. Несподівано Півчеревичок вигукнув:

— Напевне прийшов! Послухай лишень, як двигтить коридор!

Муфтик прислухався. Що правда, то правда — із коридора чулися суцільний гомін і безугавна тупотнява багатьох ніг. Раптом цей шум став ще сильнішим, і Півчеревичок прочинив двері та визирнув.

— Іде! — вигукнув він. — Дивина! Ох і жердина! Почувши це, Муфтик полишив Комірця у ванні

і поспішив до Півчеревичка.

— Лишенько! — пробубонів він. — Порівнюючи з | нами, цей чолов’яга істинний гігант!

Трохи згорбившись, щоб не вдаритися об стелю, найвищий у світі чоловік наближався до люксового номера. Лице його було серйозне і стурбоване. Просуватися йому було досить важко, бо навкруги весь час юрмилися люди. Одні просто споглядали, інші канючили автограф. Треті хотіли будь-що торкнути його рукою. І перед самими дверима номера чоловік мусив зупинитись. Його оточили таким щільним колом, що не мав аніякої надії ступити хоч крок.

Кумедним чоловічкам подібне становище було знайоме, і вони мимоволі поспівчували найвищому в світі чоловікові.

— Тенета слави, — пробурмотів Півчеревичок. — Адже ми знаємо, що це значить.

Велетень стояв на місці і безпорадно розмахував і довжелезними руками. Він намагався щось говорити | людям, але з цього, на жаль, нічого не виходило, тому що навколо в тому гаморі годі було сподіватися почути когось.

Та ось раптово з’явився Комірець!

Увесь у піні, він прослизнув поміж ніг Муфтика й Півчеревичка і з гавкотом вибіг у коридор. Собача обтрусилося, і клапті піни полетіли навсібіч, попали людям на одежу, навіть на обличчя. І це було так несподівано, що юрма перелякано позадкувала від Комірця, скрикуючи, люди закривалися руками й намагалися заховатися один за одного.

Найвищому в світі чоловікові цього тільки й треба було: він ступнув кілька широченних кроків до дверей люксового номера. Ключ скреготнув у замку. За мить велетень вдячно всміхнувся кумедним чоловічкам і зник у кімнаті, тут же замкнувшись зсередини.

— Комірчику! — гукнув Муфтик. — Зараз же сюди!

І собача блискавично сповнило наказ, нібито зрозумівши, що виконало своє завдання. Муфтик докупав Комірця і влаштував його в кутку сушитися.

Переконавшись, що найвищий у світі чоловік не має наміру нікого впускати до себе, люди стали помалу розходитись, і згодом галас у коридорі вщух.

— Нарешті цей бідолашний велетень матиме спокій, — сказав Муфтик.

— Просто моторошно подумати, як природа карає зростом, — кинув Півчеревичок. — Досі мені не спадало ніколи на думку, що нам принаймні стосовно зросту дуже повезло.

— Так-так, — замислено кивнув Муфтик. — Ми таки справді повинні дякувати долі.

Та ледве він мовив це, як у двері тихо постукали. Півчеревичок пішов одчиняти.

— Ви дозволите?

— О-о! — здивовано вигукнув Півчеревичок. На порозі стояв найвищий у світі чоловік! По хвилі і Муфтик вийшов назустріч гостеві.

— Будь ласка, заходьте, — припрошував він. — І щодо собачати не турбуйтесь, воно вже обсохло.

Найвищий у світі чоловік нахилився, щоб не зачепитися за одвірок, і ступив до кімнати.

— Я безмежно вдячний вам і вашому собачці, — урочисто промовив він. — Ви порятували мене з великої скрути.

Тоді велетень простягнув Муфтикові руку:

— Друзі звуть мене Антеною.

— А мене Муфтиком, — вигукнув радо Муфтик і щосили потиснув руку своєму новому знайомому.

Простягнув руку і Півчеревичок.

— А мене друзі звуть Півчеревичком, — повідомив він.

Привіталися, найвищий у світі чоловік опустився в крісло, яке йому запропонував Муфтик.

— Як чудово! — сказав він, озираючи кімнату. — Який тут панує спокій! Слово честі, я й завітав до вас, щоб аби хоч трішечки сховатися од своєї слави. В моєму номері люкс без угаву дзвонить телефон, так що бути там просто неможливо.

— Знайома історія, — кивнув Муфтик.

— І дзвонять, звичайно, переважно жінки? — запитав Півчеревичок.

— Переважно жінки, — ствердив найвищий у світі чоловік. — Але трапляються і чоловіки, і навіть дітлашня. І всі щось хочуть: один — зустрітися, інший — листуватися, ще хтось — сфотографуватися. Це просто жахливо, повірте мені.

— Так, знаменитим завше непереливки, — поспівчував Муфтик.