Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга - Рауд Эно Мартинович - Страница 16


16
Изменить размер шрифта:

У МУЗЕЇ

Наступного дня важко було впізнати місто — за ніч тут усе докорінно змінилося. Знов одчинилися крамниці, на базарі йшла жвава торгівля, на афішних тумбах майоріли численні театральні та концертні афіші, а біля газетних кіосків і морозивних яток стояли довгі черги. Мешканці багатьох будинків заходилися ретельно прибирати, щоб од пацюків не зосталося ні сліду, ні духу — мили вікна, шкребли підлогу, провітрювали одежу й білизну.

Вулиці запрудили люди — хто поспішав на роботу чи в крамницю, а хто просто походжав, утішаючись порятунком од пацюків. Мешканці міста знову ходили з портфелями й сумками, а в школярів за спинами з’явилися звичайні ранці. Хлопчину, якого послали купити молока з бідончиком, діти узяли на кпини.

Як повідомили ранкові газети, пацюки геть щезли з міста. Навіть оті, яким пощастило сховатися під час шаленого кошачого нападу, протягом ночі тихенько повтікали.

— Наше завдання виконано, — сказав Муфтик, зупиняючи машину перед природничим музеєм. — Як тільки ми передамо музеєві сорочий скарб, можемо спокійно їхати на відпочинок на будь-яке морське узбережжя.

— Чудово! — просопів Півчеревичок.

Трійця ще вранці роздобула на базарі мішок з-під картоплі й склала в нього всі речі, знайдені в сорочій скарбниці, щоб нічого не згубити. Тоді Мохобородько завдав цей мішок на плечі, і вони підійшли до входу в музей.

На дзвінок їм одчинив літній чоловік в окулярах, із сивою борідкою-клинчиком — сам директор музею. Він поглянув на друзів не дуже привітно, а надто на їхній мішок з-під картоплі, похитав головою, підняв окуляри на лоба й буркнув:

— Ну?

— Ми хочемо зробити музеєві невеличкий подарунок, — почав Муфтик, але затнувся, бо директор нетерпляче урвав його:

— Розумію, розумію! Цей мішок повен пацючих опудал, чи не так? І ви, безумовно, запевнятимете, що саме ці — найбільші в світі.

— Не зовсім так… — знітився Муфтик.

Та директор не звернув на Муфтикове зауваження ніякої уваги.

— Чомусь мені сьогодні з самого ранку пропонують лише пацючі опудала, — нарікав він. — От маю мороку! І всі запевняють, що саме їхні опудала — найбільші. Але ж даруйте — не можу я напхати музей пацючими опудалами!

— Це ж треба! — несподівано втрутився у розмову Півчеревичок. — Якщо ви вважаєте нас якимись шахраями, що наживаються на пацючих опудалах, то ви дуже помиляєтесь!

А Мохобородько сказав:

— Ми хочемо передати в дар музеєві скарб, зібраний сорочим родом.

Директор страшенно здивувався.

— Ми, звісно, розуміємо, що сорочий скарб не стосується безпосередньо природознавчої науки, — підпрягся Муфтик. — Проте любителів природи він усе-таки зацікавить.

— Колись у дитинстві я побував у музеї охорони здоров’я, — додав Півчеревичок. — І там демонструвалося чимало всіляких речей, які під час операцій знаходили в людських нутрощах. Там був усілякий непотріб, слово честі — від монет до лікарських ножиць. Отже, крадені сороками речі знадобляться природничому музеєві.

І раптом директор наче переродився.

— О-о, мої маленькі друзі! — пролебедів він. — Коли б ви тільки знали… Коли б ви тільки знали, яку цінність усе це являє для мене! Ви просто озолотили мене!

— Цілком правильно, — кивнув Півчеревичок. — У нас тут ціла купа старовинних золотих монет.

Директор запросив трійцю ввійти і провів довгим коридором до свого кабінету.

— Будьте ласкаві, сідайте, — він показав на зручні м’які крісла. — Спочиньте з дороги.

Та Мохобородько спершу висипав усе з мішка на великий письмовий стіл і сказав:

— Тут не вистачає лише трюфелевої цукерки та медальйона, який ми повернули власникові. Але ми можемо дати його адресу.

Забачивши таке добро на столі, директор на радощах застрибав, як хлопчисько.

— Ой, дорогенькі! — вигукнув він. — Тепер я, вважайте, доктор наук!

Помітивши, що маленькі мандрівники не зовсім розуміють його, він тут же пояснив:

— Звичайно, усі ці речі будуть виставлені в музеї. Та, окрім цього, вони являють собою неабияку цінність для ме не особисто. Або точніше для всієї науки про птахів — орнітології. Річ у тому, крихітки мої, що я орнітолог і пишу докторську дисертацію! І знаєте, на яку тему? «Про деякі особливості сорочих звичок». Тепер, сподіваюся, ви розумієте, що ваш дар для мене означає?

Друзі шанобливо закивали.

— Отже, — усміхаючись, сказав директор, — я прошу вас неодмінно прийти на захист моєї докторської дисертації і бути присутніми на бенкеті з цього приводу. Тепер уже не доведеться довго чекати.

— Пречудово, — зрадів Півчеревичок. — А Муфтик виголосить на торжестві привітальне слово. У нього це часом гарно виходить.

Трійця уже хотіла йти, коли раптом директор щось пригадав.

— Ой, даруйте, — проговорив він. — Я ж не знаю навіть ваших імен. У вступному слові до своєї дисертації я конче хотів би висловити вам подяку.

Він дістав із шухляди книгу почесних гостей і подав друзям:

— Може, запишете сюди свої імена. Якийсь влучний вислів, і під ним — підписи. Гаразд?

Мохобородько взяв книгу й поринув у роздуми. Незабаром у ній з’явився запис рівненькими друкованими літерами:

У ПРИРОДІ ПОВИННА ПАНУВАТИ РІВНОВАГА!

МОХОБОРОДЬКО
ПІВЧЕРЕВИЧОК
МУФТИК

Повесть-сказка об увлекательных приключениях трех забавных человечков, об их дружбе и взаимовыручке и о том, что происходит, когда нарушается равновесие в природе. За эту книгу Эно Рауд — лауреат Литературной премии Эстонской ССР им. Ю. Смуула — внесен в Почетный список им. Г. К. Андерсена.

Перекладено за виданням:

Eno Paud, Naksitrallid, «Estraamat», Tallin, 1972; Eno Paud, Naksitrallid, «Estraamat», Tallin, 1975.

Р25 Рауд Е. М. Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько: Повість-казка. Для мол. шкіл. в. / Пер. з ест. О. С. Завгороднього; Худож. Е. Вальтер. — 2-ге вид. — К.: Веселка, 1983. — 128 с. іл. — (Бібл. сер.).

Повість-казка про цікаві пригоди трьох маленьких чоловічків, про їхню дружбу і взаємовиручку та про те, що буває, коли порушується рівновага в природі. За цю книгу Ено Рауда — лауреата Літературної премії Естонської РСР ім. Ю. Смуула — занесено до Почесного списку ім. Г. К. Андерсена.

Р 4803010200-145  С (Ест)

М206(04)—83

Библиотечная серия

Эно Мартынович Рауд

МУФТИК, ПОЛБОТИНОК И МОХОВАЯ БОРОДА

Повесть-сказка. (На украинском языке). Для младшего школьного возраста. Второе издание. Перевод с эстонского Александра Сергеевича Завгороднего. Художник Эдгар Вальтер. Киев, «Веселка». Редактор Л. Г. Силаєва. Художній редактор М. М. Ємельянов. Технічний редактор Т. В. Осталецька. Коректори Л. К. Скрипченко, В. В. Богаєвський.

Інформ. бланк Яа 2483

Здано на виробництво 22. 03. 83. Підписано до друку 15. 06. 83. Формат 70х90 Папір друкарський Мі 1. Гарнітура шкільна. Друк високий. Умови, друк. арк. 9,36+8 вкл. (1,17)=10,53. Умови, фарб.-відб. 14,62. Обл.-вид. арк. 6,94+8 вкл. (1,95)=8,89. Тираж 100 000 пр. Зам. 477-3. Ціна 65 к. Видавництво «Веселка», 252050, Київ-50, Мельникова, 63. Львівська книжкова фабрика «Атлас», 290005, м. Львів-5, вул. Зелена, 20.

р 4803010200—145  © Видавництво «Веселка», 1981,

М206(04)—83 ’ ’ переклад українською мовою