Выбери любимый жанр

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
оксана2018-11-27
Вообще, я больше люблю новинки литератур
К книге
Professor2018-11-27
Очень понравилась книга. Рекомендую!
К книге
Vera.Li2016-02-21
Миленько и простенько, без всяких интриг
К книге
ст.ст.2018-05-15
 И что это было?
К книге
Наталья222018-11-27
Сюжет захватывающий. Все-таки читать кни
К книге

Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько. Книга друга - Рауд Эно Мартинович - Страница 14


14
Изменить размер шрифта:

Муфтик і Півчеревичок задумливо мовчали. Мовчали довго. А тоді знову сіли всі у машину.

РІВНОВАГА У ПРИРОДІ

Залишивши позаду місто і без мороки минувши наступний контрольний пункт, трійця через дві години в’їхала до лісу. Щоб потрапити до озера, вони звернули із шосе на вузенький звивистий шлях. Усе довкола було знайоме, і друзі не боялися заблукати.

На галявині, де вони уже колись відпочивали, Муфтик зробив невеличку зупинку. По тому фургончик покотив далі й далі в ліс, поки нарешті не зупинився на березі озера.

Мохобородько, який уперше був тут, зацікавлено озирався довкола, а Муфтик і Півчеревичок всю увагу зосередили на острові, де туди-сюди никали кішки. Вибравшись із машини, Півчеревичок негайно став метикувати над тим, як повернути хвостате плем’я до міста, а Муфтик, дивлячись на острів, знову замріявся.

Після врятування із пацючої облоги Муфтик взагалі став якимось ніжнішим і душевнішим, і тому не дивно, що він і тут солодко зітхнув і прочитав:

— О острове, моїх намрій земля, як тебе ніжно небо осява! Навколо тебе хвилі хлюпотливі, верхи дерев на диво шелестливі!

— Сильна поезія, — усміхнувся Півчеревичок. — Тільки я не доберу, де там листя шелестить, коли дерева зовсім голі.

— А й справді листя нема! — вигукнув ошелешено Муфтик, дивлячись на острів. — Я мушу переробити свого вірша. Що може шелестіти ще, окрім листя на деревах?

— Шелест шелестом, — сказав Півчеревичок. — А куди ж усе-таки поділося листя з дерев? Якщо я не помиляюся, до осені ще далеченько.

— Можливо, кішки з голоду пооб’їдали зелень? — висловив здогад Муфтик.

Півчеревичок усміхнувся знову.

— Тоді скоро буде дощ, — сказав він. — Собаки теж інколи перед дощем їдять траву.

Поки Муфтик і Півчеревичок сушили голови над дивним оголенням дерев, Мохобородько схилився над водою і витягнув зламану гілку, прибиту хвилею до берега. Він уважно розглянув її, і лице його стало стурбованим.

— Ясно, — мовив він. — Листя… Ну, звичайно!

Він заклопотано вмовк, а Муфтик і Півчеревичок із цікавістю чекали його пояснення.

— Дивіться сюди, — Мохобородько простяг друзям гілку. — Бачите, як обліплена гусінню. Це вона пожерла на деревах усе листя. Іншого пояснення немає. Порушено рівновагу у природі.

— Як? — здивувався Півчеревичок, — Яку рівновагу?

— Адже в природі все взаємозв’язано, — вів далі Мохобородько. — Коти опинилися на острові, і птахи покинули його. Немає пернатих, і на деревах з’явилася тьма-тьменна гусені, бо ж знищувати її нікому. А місто заполонили гризуни, бо в ньому немає котів — постраху пацюків.

Запала мовчанка. Нарешті Муфтик сказав:

— Ми дотримаємо урочисту обіцянку і звільнимо кішок із острова. Тоді сюди прилетять птахи і поклюють гусінь. І острів моєї мрії знову зазеленіє.

— Це все так, — кивнув Мохобородько. — Та, мені здається, цього замало. Нам треба повернути кішок до міста, щоб вони поклали край пацючому пануванню. Це спало мені на думку тоді, коли я читав оголошення про котів.

— Стривай, стривай, — занепокоївся Півчеревичок. — Хіба ти вже забув, як коти дозоляли старенькій і всьому місту? Адже все може повторитися спочатку!

Проте Мохобородько похитав головою.

— Насправді все не зовсім так, — сказав він. — Помилка була в тому, що старенька надто розбестила котів. Вони розледачіли й одвикли від свого природного способу життя. Те, що сталося, добра наука для бабусі, та й коти тепер змінилися і навчилися дбати самі про себе.

— Безумовно, змінилися, — скривився Півчеревичок. — Б’юся об заклад, вони за цей час геть здичавіли — ми їх взагалі не впізнаємо.

І ніби на підтвердження Півчеревичкових слів із острова долинули дивні звуки, які були мало схожі на кошаче нявкання. У цих звуках, од котрих муравки дріботіли по спині, вчувалися і дитячий плач, і злісне тигряче ричання. Це були найжахливіші і найдикіші крики.

Мохобородько пропускав повз вуха кошачий лемент.

— Що коти дикіші, то краще, — сказав він. — Містові саме й потрібні зараз дикі коти. Пацюки так знахабніли, що їх можуть подужати саме здичавілі коти.

— Тоді берімося за роботу, — сказав Муфтик. — Знову випаруємо озеро?

Але у Півчеревичка виник зовсім інший план.

— Погляньте на це дерево, — показав він рукою на високу напівсуху березу, що росла неподалік од берега. — Чи не згодиться вона для моста, по якому кішки могли б легко перебратися на берег?

Мохобородько подумки прикинув висоту берези й відстань до острова.

— Із цієї берези справді може вийти плавучий міст, — велемудро промовив він.

За хвилину Муфтик уже вимахував над головою сокирою, як індіанець томагавком.

— Рубати, рубати! — запально гукав він. — Хто рубає, той і має!

Мохобородько і Півчеревичок зрозуміли, що Муфтик, який досі зберігав цілковитий спокій, знову розхвилювався і через те плутав слова. Бентежна радість охопила їх.

Невдовзі на березі зацюкала сокира. Коли Муфтик притомився, його змінив Мохобородько. А до Півчеревичка черга так і не дійшла — береза почала поволі падати.

— Штовхайте! — загорлав Півчеревичок. — Верховіттям до озера!

Муфтик і Мохобородько щосили налягали на стовбур, щоб спрямувати падіння величезного дерева у потрібному напрямку, і воно з тріском упало.

— Радість праці — це таки найбільша радість! — вдоволено потирав руки Півчеревичок.

Та раптом трійця побачила, що береза не дістає до острова. Навіть коли вони гуртом посунули дерево до берега, і тоді од верхівки до котячого притулку лишалася чимала відстань.

— От горе! — скрушно зітхнув Муфтик. — Коротка!

Півчеревичок поставив ногу на свіжий пеньок і нервово заворушив пальцями.

— Принаймні ми залишимо тут малий щербатий пень, — сказав він. — Хто сяде, той підскочить, мов на їжакові.

— Так-так, — промимрив Мохобородько. — Цілком можливо.

Було видно, що він ніскілечки не слухав, про що казали друзі. Він думав зовсім про інше. І раптом Мохобородько почав швидко роздягатися.

— Хочеш скупатися, еге? — здивувався Муфтик.

[???] — кивнув Мохобородько. — Такого спекотного дня не завадить зволожити свою бороду, треба сполоснути її трошечки. Адже в сухій бороді ні ягідка, ні квітка не ростимуть.

Він ступив у озеро. Вода вже сягала йому до пояса, до грудей, скоро він забрів по самісіньку шию і тоді схопився обіруч за товстий березовий стовбур, відштовхнувся від дна й почав молотити ногами по воді. Лише тепер Муфтик і Півчеревичок збагнули, що Мохобородько надумав.

— Він хоче верхівку берези підштовхнути до острова, — сказав Муфтик.

І справді — Мохобородько без угаву молотив ногами по воді, і березовий стовбур посунувся у напрямку острова. Хоча й поволеньки, та все ж дерево рухалося. І нарешті…

Отут і почалося.

— Ідуть! — прошепотів Півчеревичок.

Тільки-но дерево сягнуло острівця, як перші коти стрибонули на цей природний рятівний міст. Вони прудко бігли по стовбуру до Мохобородька, а на березі товпилася ще сила-силенна кішок.

Мохобородько поплив назад і правильно зробив. За якусь мить березовий стовбур обліпили хвостаті бранці. А ззаду все натискали нові й нові лави. У передніх не було іншого виходу — довелося стрибати у воду. Яке там стрибання — кішок просто спихали — так і плюхалися один за одним.

Мохобородько все це передбачив, але навіть припустити не міг, що кішки уміють плавати — гадав, що вони й на воді триматися не можуть. І тепер із жахом побачив зовсім протилежне. Першою його обігнала руда кицька, а слідом — чорна, мов вуглина.

— Хутчіше, Мохобородьку, квапся! — горлав Півчеревичок.

Та Мохобородько і так чимдуж бив по воді. Головна біда в тому, що його борода намокла, поважчала й тягнула на дно. Йому довелося пропустити вперед ще кількох котів.

Муфтик і Півчеревичок зібрали Мохобородькову одіж і про всяк випадок стали ближче до машини.