Серця трьох - Лондон Джек - Страница 4

Альварес Торес знову вклонився.

— Вам потрібні гроші, — продовжував Ріган. — Спробуйте зацікавити його. Ця тисяча вам за працю. Зацікавте його так, аби він вирушив на пошуки золота старого Моргана, — і ще дві тисячі ваші. Якщо зумієте зацікавити його настільки, що він пробуде в мандрах три місяці, — я додам вам ще дві тисячі, а якщо півроку — то п’ять тисяч. Можете мені повірити: я добре знав його батька, ми з ним були компаньйонами, я… я можу навіть сказати: майже братами. Я готовий пожертвувати будь-якою сумою, аби скерувати сина мого друга на правильний шлях і зробити з нього людину. Що ви на це скажете? Для початку ось вам тисяча. Згода?

Сеньйор Альварес Торес тремтячими пальцями згортав і розгортав чек.

— Я… я згодний, — затинаючись, вимовив Торес і навіть почав заїкатися від хвилювання. — Я… я… як би це сказати?.. Я весь до ваших послуг.

За п’ять хвилин Торесу були дані всі інструкції щодо тієї ролі, яку йому випадало грати, а його розповідь про скарб Моргана була трохи видозмінена, для більшої правдоподібності, хитрим, практичним біржовиком; після цього іспанець підвівся і перш ніж попрощатися, зауважив жартівливо, але не без смутку:

— Найкумедніше, містере Ріган, що все це чистісінька правда. Зміни, що ви внесли в мою історію, роблять її правдоподібнішою, проте вона правдива і без них. Мені потрібні гроші. Ви вельми щедрі, і я намагатимуся зробити все… Я… я пишаюся тим, що непоганий артист. І все ж присягаюся: я справді розгадав, де захований скарб, що награбував і закопав Морган. Я міг користуватися документами, не доступними для широкого загалу; та й все одно навряд чи комусь вдалося б у них розібратися. Ці документи зберігаються в нашій родині, і чимало моїх пращурів сушили голови над ними все життя, але так і не знайшли розгадки. Проте вони були на правильному шляху, їм тільки не вистачало кмітливості: вони помилялися на двадцять миль. Але ж місце точно зазначено в документах. Вони помилялися, мені здається, тому, що там навмисно все було зашифровано, заплутано, написано у вигляді ребуса; і тільки я, тільки я зумів зрозуміти це і розгадати. Усі давні мореплавці вдавалися до таких трюків, коли креслили свої карти. Мої іспанські пращури таким чином приховали Гавайські острови, змістивши їх убік на п’ять градусів довготи.

Для Томаса Рігана все це було китайською грамотою; він слухав Тореса з терплячою посмішкою, що явно говорила: “От, змушують зайняту людину відриватися від справ і вислуховувати якісь небилиці”.

Не встиг сеньйор Торес відкланятися, як до кабінету зайшов Френк Морган.

— Вирішив на хвильку забігти до вас за порадою, — сказав він після звичайного обміну вітаннями. — Та й до кого ж мені звертатися, як не до вас, — адже ви стільки років працювали з моїм батьком. Наскільки мені відомо, ви були його компаньйоном у найбільших операціях. Він завжди радив мені довіряти вашим судженням. Ну, ось я і прийшов. Насамперед скажіть, що відбувається з “Темпіко петролеум”? Справа в тім, що я хочу поїхати порибалити.

— Що відбувається з “Темпіко петролеум”? — запитанням на запитання відповів Ріган, спритно вдаючи, ніби він нічого не знає, хоча саме він і був в усьому винен.

Френк кивнув і, опустившись у крісло, запалив сигарету, а Ріган почав переглядати стрічку біржового телеграфу.

— Акції “Темпіко петролеум” піднялися… на два пункти… А тебе, власне, що турбує? — запитав він.

— Та нічого, — відповів Френк. — Зовсім нічого. Але чи не гадаєте ви, що якась група хоче прибрати “Темпіко” до рук, — адже потенційна цінність підприємства колосальна. Це, як ви розумієте, між нами, тобто я хочу сказати — цілком конфіденційно.

Ріган кивнув.

— Підприємство величезне, — продовжував Френк. — Досить прибуткове. Солідне з усякого погляду. Без обману. І раптом такий стрибок! Чи не здається вам, що якась особа або група осіб хоче заволодіти контрольним пакетом акцій?

Компаньйон його батька труснув своєю сивою гривою, — проте в голові, покритій цими шляхетними сивинами, таїлися аж ніяк не шляхетні думки.

— Ну що ти, — зауважив він, — мабуть, це просто випадковий стрибок. А може, публіка, що грає на біржі, запідозрила, що акції “Темпіко петролеум” — штука справді прибуткова. Як ти гадаєш?

— Звісно, що прибуткова, — гаряче відповів Френк. — Я отримав такі приємні новини, Рігане, що ви ахнете від подиву. Я своїм друзям кажу, що це підприємство солідне, без обману. Проте прикро, що мені довелося залучити сторонній капітал. Але підприємство виявилося настільки великим, що я просто змушений був це зробити. Навіть якби я уклав усі гроші, що залишив мені батько, — я маю на увазі вільний капітал, а не те, що уже вкладено в інші підприємства, коротше: готівку, — все одно мені самому це не під силу.

— У тебе що, погано з готівкою? — спитав старий Ріган.

— У мене є кругленька сума, якою я можу оперувати, — безтурботно відповів молодик.

— Ти хочеш сказати…

— Звичайно. Саме так. Якщо акції “Темпіко” упадуть, я буду купувати. Адже це все одно що знайти гроші!

— На скільки ж ти маєш намір купувати? — запитав Ріган, намагаючись прощупати свого гостя, проте ховаючи свою зацікавленість під личиною добродушності і схвалення.

— На всі гроші, які в мене є, — не задумуючись, відповів Френк Морган. — Я ж кажу вам, Рігане:’ це перспективне підприємство!

— Я не цікавився цим по-справжньому і не можу сказати, чого воно варте, Френку, але з тих фактів, що мені відомі, воно видається цілком солідним.

— “Видається”! Кажу вам, Рігане, що це золоте дно, без усілякого обману; і мені соромно, що його акції довелося випустити на біржу. Зате на них вже ніхто не розориться. Я тільки зроблю послугу світу, викинувши на ринок… навіть не можу зараз точно сказати, скільки сотень мільйонів барелей чистої нафти… Так ви знаєте, що в мене є свердловина на Гаустекських розробках, яка вже сім місяців дає по двадцять сім тисяч барелей на день. І фонтан ще не висох. Проте це крапля в морі порівняно з тим, що ми здатні поставити на ринок. У цієї нафти питома вага двадцять два, а осаду в ній менше двох десятих відсотка. Потім є ще один фонтан — до нього треба тільки прокласти миль із шістдесят нафтопроводу, — який викидає близько сімдесяти тисяч барелей на день і, незважаючи на вжиті заходи, буквально заливає нафтою всі околиці. Це я ділюся з вами, звичайно, по секрету, самі розумієте. Справи в нас ідуть непогано, і я зовсім не хочу, щоб акції “Темпіко петролеум” підскочили до неба.

— Можеш не турбуватися про це, синку. Ще треба, щоб нафта потекла по нафтопроводах і щоб у Мексиці припинилися революції, — тільки тоді акції “Темпіко” можуть підскочити. А поки їдь порибалити й забудь про це. — Ріган помовчав, потім, удавши, ніби раптом щось згадав, узяв зі столу візитну картку Альвареса Тореса, на якій олівцем була надряпана записка. — Глянь, хто в мене щойно був. — Ріган помовчав, немов обмірковуючи думку, що раптово йому спала. — Ну, навіщо тобі їхати вудити якусь форель? Адже це зрештою порожня розвага. А ось тут є для тебе улов набагато цікавіший — це розвага сьогодення, гідна чоловіка, не те що дача в Адирондакських горах на зразок перського палацу, де є і морозиво, і слуги, і електричні дзвоники. Твій батько завжди вельми пишався цим піратом, від якого пішов увесь ваш рід. Він твердив, що схожий на нього, ну, а ти, безперечно, схожий на свого батька.

— На сера Генрі, — з посмішкою зауважив Френк, простягаючи руку за карткою. — Адже і я пишаюся цим старим розбійником!

Прочитавши карлючки, надряпані на візитній картці, він запитливо поглянув на Рігана.

— Історія, що розповів мені цей хлопець, звучить цілком правдоподібно, — пояснив Ріган. — Він говорить, що народився на цьому самому Москітовому Березі і дізнався про скарб із документів, що зберігаються в їхній родині. Але я, звичайно, не вірю жодному його слову. У мене немає ні часу, ні бажання цікавитися тим, що ніяк не стосується моїх справ.

— Дивно, що сер Генрі помер майже бідняком, — зауважив Френк; брови його зійшлися, і між ними прорізалися вперті морганівські складки, — а захований ним скарб так ніхто і не знайшов.