Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Хаггард Генри Райдер - Страница 97

— Як хочеш, племіннику. Закохана жінка сліпа, і він, звичайно, вже встиг забити їй баки. Але нехай вирішує рада. Чи будемо ми слухати принцесу Отомі?

Більшість, — це були ті, кого Отомі встигла схилити на свій бік, — відповіли ствердно, і по неї послали.

Вона увійшла до залу в своєму царственому наряді, дуже бліда, але зовні спокійна, і схилилася у поклоні перед радою старійшин.

— Ми хочемо запитати тебе, принцесо, — звернувся до неї Куїтлауак, — що робити з цим теулем? Убити його чи зробити одним із нас, якщо тільки він присягне? Тут принц Куаутемок ручався за нього і казав, що ти теж поручишся. Але жінка може це зробити лише в один спосіб — якщо візьме за чоловіка того, за кого ручається. Чи згодна ти стати його дружиною за звичаєм нашої країни і пов’язати своє життя з його життям?

— Згодна, — спокійно відповіла Отомі, — якщо він згодиться.

— Та чи не велика честь для цього білого собаки? — розлютився Куїтлауак. — Схаменися, племіннице! Ти принцеса народу отомі і одна з дочок нашого імператора. Твоє життя надто цінне, щоб довіряти його чужоземцю. Бо знай, Отомі, якщо він нас зрадить, навіть твій знатний рід не врятує тебе від смерті!

Куїтлауак похмуро глянув у мій бік:

— Ну що ж, кажи тепер ти, теулю, тільки швидше!

— Якщо принцеса згодна бути моєю дружиною, я згоден стати її чоловіком.

Почувши мою відповідь, Отомі пильно подивилася на мене і тихо запитала:

— Ти пам’ятаєш, про що ми з тобою говорили, теулю? Цим одруженням ти відрікаєшся від свого минулого і вручаєш мені своє майбутнє.

— Пам’ятаю, — відповів я.

І цієї миті переді мною виникло обличчя Лілі, яким я бачив його востаннє, в день розлуки. Так я порушив свою обіцянку.

Куїтлауак подивився на мене, немов намагаючись заглянути в мою душу, і сказав:

— Я тебе вислухав, теулю. Ти, білий прибулець, прихильно згодився узяти за дружину принцесу Отомі і завдяки їй зробитися одним із найзнатніших вождів нашої країни. Але скажи, чи можна тобі вірити? Якщо ти нас обдуриш — твоя дружина помре! Чи це для тебе теж нічого не важить?

— Я готовий присягнутися у вірності, — відповів я. — Іспанців я ненавиджу, бо з-поміж них мій найлютіший ворог — учора він намагався мене заколоти. Щоб убити його, я переплив океан. Більше мені сказати нічого, і якщо ви мені не вірите, краще покінчимо з цим одразу. Я вже стільки натерпівся тут, що тепер мені однаково — жити або померти.

— Сміливо сказано, теулю! Вирішуйте, вожді, його долю! Члени ради почали перемовлятися і сперечатися. Голоси розділилися порівну — тринадцять за страту і тринадцять проти.

— Видно, мій голос буде вирішальним, — сказав Куїтлауак.

Кров похолола в моїх жилах: я знав, що Куїтлауак мене не пощадить. Але тут знову заговорила Отомі:

— Пробач мені, дядьку, — сказала вона. — Вислухай мене! Я вам потрібна, чи не так? Народ отомі повірить тільки мені, і лише я зможу привернути його на наш бік. Моя мати була останньою із стародавнього роду вождів отомі, я — її єдина дочка, а мій батько — імператор. Хай моє життя нічого не варте, зате тільки я можу привести під ваші прапори тридцять тисяч воїнів. Слухайте і ви, вожді! Якщо хочете, убийте цю людину, але тоді і я піду за ним у могилу, а вам доведеться пошукати когось іншого, щоб привести бунтівні племена отомі до вас.

Отомі замовкла. Ті, що зібралися в залі, здивовано перешіптувалися: ніхто з них не підозрював, що в жіночому серці може бути стільки любові і мужності. Тільки Куїтлауак розшаленів.

— Зраднице! — закричав він. — Ти віддала перевагу коханцю! Як ти наважилася? Ганьба тобі, безсоромна дочко імператора! Видно, це у вас в крові — який батько, така й дочка! Хіба Монтесума не полишив напризволяще свій народ? Признайся, жінко, як тобі з коханцем вдалося врятуватися від смерті на теокалі, коли решта загинула? Може, ти вже у змові з теулями?

Куїтлауак задихнувся від гніву, і лише очі його продовжували метати блискавки. Але Отомі, бліда і спокійна, стояла перед ним, міцно стиснувши руки.

— Не дорікай мені моєю любов’ю, — відповіла вона. — Я сказала своє останнє слово. Можеш засудити цю людину на смерть, але тоді шукай іншого посла, щоб примусити отомі битися за Анауак.

Куїтлауак задумався, похмуро дивлячись у простір перед собою. Запала мертва тиша. Але тут він заговорив:

— Хай буде так! Нам потрібна моя племінниця Отомі. Боротися з жіночою любов’ю безрозсудно. Теулю, ми даруємо тобі життя, а заразом багатство, честь, найзнатнішу жінку нашої землі і місце на нашій раді. Прийми все це, але подумайте — я говорю вам обом! — подумайте, як цим скористатися. Якщо ти нас зрадиш, присягаюся, ти помреш такою страшною смертю, що при одній лише думці про неї серце твоє скрижаніє! І з тобою помруть усі — дружина, діти, слуги. Ти зрозумів? Хай він присягне.

Жрець виступив наперед і урочисто прорік:

— Я, теуль, присягаюся у вірності народу Анауаку і його законним правителям. Присягаюся битися з усіма його ворогами, аж до їх винищення. Присягаюся бути вірним чоловіком Отомі, принцеси народу отомі, дочки Монтесуми, до кінця її днів. Присягаюся не намагатися втекти з цієї країни. Присягаюся забути про батька і матір і про землю, на якій народився, заради цієї землі, що стала мені новою батьківщиною. І хай буде клятва моя непорушна, поки з жерла Попокатепетля вивергається дим і полум’я, поки наші вожді царюють у Теночтітлані, поки наші жерці приносять жертви на вівтарях богів і поки існує народ Анауаку.

— Чи присягаєшся ти у цьому? — виголосив жрець. І мені довелося відповісти:

— Присягаюся у всьому.

Багато що в цій клятві мені зовсім не подобалося, нічого не вдієш. Коли я присягнув, Куаутемок наблизився і обійняв мене:

— Вітаю тебе, теулю, брате мій по крові і духу! — сказав він. — Тепер ти один із нас, і ми чекаємо від тебе поради і допомоги. Сідай зі мною поряд.

Я недовірливо поглянув на Куїтлауака, але той відповів мені з ласкавою усмішкою:

— Теулю, доля твоя вирішена. Ми тебе прийняли, і ти дав велику клятву братства і вірності. Забудь же про все, що було сказане, бо чаша схилилася на твій бік. Відтепер як чоловік Отомі — ти вождь серед вождів, наділений багатством і владою, і можеш по праву сидіти на нашій раді поряд зі своїм братом Куаутемоком.

Я зайняв вказане мені місце, і Отомі пішла. Куїтлауак повернувся до насущних державних справ.

Він говорив поволі, і голос його раз у раз уривався від горя. Він говорив про страшні біди, що обрушилися на країну, про загибель тисяч найхоробріших ацтеків, про наругу над богами Анауаку. Становище було відчайдушне.

— Що робити? — питав Куїтлауак. — Монтесума вмирає полоненим у таборі теулів, а тим часом вогонь, який він сам роздмухав, пожирає країну. Всі зусилля наші розбиваються об залізну міць цих білих дияволів, озброєних незрозумілою і страшною зброєю. На що сподіватися, коли боги повалені, коли їхні вівтарі залиті кров’ю жерців, коли оракули мовчать або пророкують загибель? Серед нас знаходиться новий член ради, досвідчений у військових справах і звичаях білих людей. Можливо, він скаже що-небудь утішливе?

І тоді я заговорив:

— Високородний Куїтлауаку, вожді і принци! Ви виявили мені честь, питаючи у мене поради. Я відповім коротко. Ви даремно витрачаєте сили, кидаючи свої загони проти кам’яних стін і зброї теулів. Так ви їх не здолаєте. Щоб добитися перемоги, потрібно діяти інакше. Іспанці не боги, як думають неуки, вони звичайні люди і їздять вони не на демонах, а на звичайних в’ючних тваринах. Отже, хіба ці люди не зазнають спраги і голоду? Хіба вони можуть обходитися без сну? Хіба ви самі не бачите, що вони вже смертельно виснажені? Припиніть атаки і оточіть табір теулів так щільно, щоб ні до них, ні до їхніх союзників тласкаланців не потрапило й крихти їжі. Не мине й десяти днів, як вони або здадуться, або спробують прорватися до узбережжя. Але для цього їм доведеться спочатку вийти з міста. Якщо ми перегородимо всі греблі ровами, теулям доведеться нелегко! І ось тоді, коли вони спробують вирватися, навантажені золотом, якого вони так прагли і заради якого сюди з’явилися, тоді, повторюю, настане час напасти на них і знищити всіх до ноги! Гомін схвалення зустрів мої слова.