Пригоди Тома Сойєра - Твен Марк - Страница 35

Лежачи вранці в постелі і пригадуючи подробиці своєї пригоди, Том помітив, що вона була якась невиразна й далека, ніби все це трапилося в іншому світі або дуже давно, йому спало на думку, що, може, то йому тільки снилося. Надто вже багато було там золота, в дійсності такого не буває. Том ніколи не бачив навіть п'ятдесяти доларів разом, і, як майже всі хлопці його віку з небагатих родин, він думав, що всі розмови про «сотні» та «тисячі» — це тільки балачки, а насправді, мовляв, таких великих грошей зовсім не буває на світі. Він ніколи й на хвилинку не уявляв собі, що хто-небудь насправді мав таку велику суму, як сто доларів чистою монетою. Якби дослідити його уявлення про скарби, то виявилося б, що ці скарби складаються з жменьки мідних монет і з купки якихось інших — недосяжних, розкішних туманних доларів.

Але що більше він думав, то виразніше й незаперечніше вимальовувались в його пам'яті подробиці пригоди. Зрештою він став схилятися до думки, що це був таки не сон. Треба було б швидше перевірити і з'ясувати. Том нашвидку поснідав і пішов шукати Гека.

Гек сидів на кормі човна-душогубки, спроквола бовтаючи ногами у воді. Вигляд у нього був дуже сумний. Том вирішив не питати Гека про вчорашню пригоду. Якщо Гек не заговорить про неї, значить, це був тільки сон.

— Здоров був, Геку!

— Здоров!

Хвилина мовчання.

— Томе, коли б ми залишили ці кляті інструменти під деревом, гроші були б у наших руках! Ну, хіба ж це не жахливо?

— То це не сон! Значить, це не сон! А мені майже хотілося, щоб це був сон. Слово честі, хотілося!

— Який там сон?

— Та я про це, про вчорашнє. Я вже думав, що то приснилося.

— Приснилося! Коли б східці під ним не зламалися, ти побачив би, який це сон! Я теж цілу ніч бачив сон: цей чортів іспанець з пластирем на оці ганявся за мною всю ніч, бодай йому!

— Ні, не «бодай йому». Треба нам знайти його і вислідити, де він сховав гроші.

— Томе, ніколи ми його не знайдемо. Таке щастя буває тільки раз у житті. Проґавив — і пропало. А я б таки дуже злякався, коли б побачив цього метиса.

— Ну, я теж. А все ж таки я хотів би його побачити й вислідити — аж до номера два.

— Номер два? Ось воно що! Я про це думав. Але ні до чого не додумався. Як ти гадаєш, що це таке?

— Не знаю. Щось дуже хитре. Слухай, Геку, може, це номер будинку?

— Отакої! Ні, Томе, це не те. Де ж у нашому містечку номери на будинках?

— Воно таки. так. Дай мені подумати хвилинку. О! Це номер кімнати — в корчмі, знаєш?

— Оце здорово! Тут тільки дві корчми. Ми швидко відшукаємо.

— Побудь тут, Геку, поки я прийду.

Миттю Том подався до корчми. Він не хотів з'являтися на вулицях у товаристві Гека. Том повернувся за півгодини.

Він довідався, що в кращій корчмі, куди він зайшов спочатку, в номері другому давно жив молодий адвокат. У гіршій корчмі номер другий був якийсь таємничий. Син корчмаря розказав Томові, що ця кімната була завжди замкнена і що ніхто не входить і не виходить з неї вдень, тільки вночі. Він не знав, чого це так, і сам був дуже зацікавлений. Син корчмаря думав, що кімната була зачарована. Між іншим, він помітив, що минулої ночі там горів якийсь вогонь.

— Ось про що я довідався, Геку. Я певний, що це той самий номер два, який ми шукаємо.

— І я так гадаю, Томе. Що ж нам робити?

— Стривай, подумаю.

Том думав довго. Нарешті він сказав:

— Ось що. Задні двері цього другого номера виходять у маленький завулок між корчмою і старим складом цегли. Постарайся дістати якомога більше ключів, а я поцуплю всі тітчині. Першої ж темної ночі ми підемо туди й спробуємо відімкнути ці двері. А ти наглядай за індійцем Джо, бо він казав, що збирається зайти до містечка і ще раз пошукати нагоди здійснити свою помсту. Якщо ти побачиш його, йди за ним слідом, і коли він не піде до цього номера два, то це — не те місце.

— Господи!., як же я сам піду за ним?

— Та це ж буде вночі. Він навіть і не побачить. А коли й побачить, то нічого не подумає.

— Гаразд, якщо темної ночі, то я, либонь, піду. Не знаю… не знаю… спробую…

— Якщо буде дуже темно, я піду за ним, Геку. А то, бува, він побачить, що не може здійснити свою помсту, і піде просто по гроші.

— Та воно, Томе, так! Я піду за ним, піду, слово честі!

— Оце добре сказано! Тільки гляди, щоб не підвів, Геку. А я вже не підведу, будь певний.

Розділ двадцять восьмий

У ЛІГВІ ІНДІЙЦЯ ДЖО

Цього ж вечора Том і Гек приготувались до всього. До дев'ятої години вони блукали поблизу корчми. Один пильнував здалеку вхідні двері, а другий — двері, що виходили в провулок. Ніхто не ввійшов до провулка і не вийшов звідти. Жодна людина, схожа на іспанця, не входила й не виходила з дверей корчми.

Ніч мала бути ясною, і Том пішов додому, умовившись, що коли стане темно, Гек прийде під вікно і нявкне: тоді Том вилізе з вікна і вони підуть пробувати ключі. Але ніч була місячна, і біля дванадцятої Гек покинув вартувати та пішов спати в порожній діжці з-під цукру.

У вівторок хлопцям так само не пощастило. У середу теж. Але в четвер ніч обіцяла бути темною. Том вчасно втік із дому, взявши бляшаний ліхтар своєї тітки і великий рушник, щоб прикрити ліхтар, коли буде потреба. Ліхтар він сховав у Гековій діжці з-під цукру, і обидва стали на чати. Об одинадцятій годині корчму зачинили і погасили в ній світло. Іспанця не було видно. Ніхто не входив у провулок і не виходив звідти. Все йшло гаразд. Ніч була чорна, і тишу порушувало тільки зрідка далеке гримотіння грому.

Том витяг свій ліхтар, засвітив його в діжці, туго обгорнув рушником, і обидва сміливці нишком поповзли в темряві до корчми. Гек стояв на варті, а Том увійшов до провулка. Години довгого й тривожного чекання гнітили Гека, ніби його придавила гора. Він уже хотів побачити хоч світло ліхтаря — це злякало б його, але принаймні переконало б, що Том іще живий.

Від того часу, коли Том зник, минуло, здається, кілька годин. Очевидно, він знепритомнів А може, він помер? Може, в нього серце розірвалося від страху та хвилювання?

Мимоволі Гек підходив ближче до провулка, сповнений страху, боячись, що станеться якась жахлива катастрофа. Серце у нього калатало так шалено, що він ледве дихав. Раптом він помітив світло, і Том мало не впав на Гека.

— Тікай! — сказав він. — Тікай, коли хочеш жити.

Повторювати не треба було: досить було одного слова. Не встиг Том повторити це слово, як Гек уже мчав з швидкістю тридцяти або сорока миль за годину. Хлопці не зупинилися ні разу, поки не добігли до зруйнованої різниці край містечка. Щойно вони ввійшли туди, як почалася буря і ринув дощ. Відхекавшися, Том почав розповідати:

— Ох Геку, це було жахливо! Я спробував два ключі так легенько, як тільки міг. Але вони так жахливо скрипіли, що я майже задихався від страху… Жоден з ключів не хотів повертатися в замку. І ось, сам не помічаючи, що роблю, я сіпнув за ручку, і двері розчинилися! Вони навіть не були замкнені! Я вскочив у кімнату, зняв рушник, і… о, привид великого Цезаря!..[14]

— Що?.. Що ж ти побачив, Томе?

— Геку! Я майже наступив на руку індійця Джо.

— Та що ти?

— Так. Він лежав на підлозі і спав, розкинувши руки, і старий пластир наліплений був у нього на оці.

— О, господи! А що ти зробив? Невже він прокинувся?

— Ні, і не ворухнувся. П'яний, мабуть. Я схопив рушник і навтікача!

— От про рушник я ніколи не подумав би, їй-богу!

— Ну, я завжди згадав би: тітка дала б мені перцю, коли б я загубив його.

— Слухай, Томе, а скриньку ти бачив?

— Геку, у мене не було часу роздивлятися. Я нічого не бачив. Нічого, крім пляшки і бляшаного кухля на підлозі біля індійця Джо. І ще я бачив дві діжки і безліч пляшок у кімнаті. Тепер ти розумієш, який там водиться дух?