Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир - Страница 80

У доповіді поручника Шевчука Головному Отаману (19 січня 1921 р.) висуваються серйозні звинувачення на адресу колишнього начальника "ІНФІБРО" полковника М.Красовського, який нібито забрав гроші й цінні речові докази, таємні справи й документи, самочинно залишив бюро й з групою прибічників перейшов на службу до поляків. Об'єктивність цих звинувачень сумнівна, оскільки не зрозуміло, навіщо було керівнику спецпідрозділу українських військ самочинно і скандально переходити в польську "двуйку". Адже існував більш пристойний і апробований іншими варіант - за взаємною домовленістю між керівниками двох союзницьких військових відомств. Скоріше за все, так і сталося задля вирішення якоїсь важливої спільної справи. На користь цього припущення говорять такі дані. У звіті по лінії ДПІ від 10 листопада 1921 р. йдеться про те, що М.Красовський, поновлений на попередній службі, отримав надзвичайні повноваження щодо організації контррозвідувальної діяльності, а його співробітники активізували роботу, в тому числі в таборах перебування українських вояків. Напевно, цього не сталося, якби М.Красовський залишив Інформбюро так, як про це писав Шевчук [634].

Організацію збройної боротьби за відновлення суверенної української державності активно продовжував спеціальний орган Державного Центру УНР в екзилі - Партизансько-Повстанський Штаб (ППШ), котрий дислокувався на території Польщі у Тарнові, а згодом у Львові. Головною метою його діяльності була підготовка повстання для повалення радянської влади в Україні. Крім того, керівництво ППШ готувало збройні формування Армії УНР до переходу через польсько-радянський кордон у травні 1921 р. [635]. Головними організаторами й керівниками Штабу стали відомі воєначальники УНР генерал-хорунжий Ю.Тютюнник та полковник Ю.Отмарштайн.

ППШ був створений зі згоди глави Польської держави Ю.Пілсудського. При цьому польська сторона пішла навіть на порушення умов Ризького мирного договору з РСФРР та УСРР від 18 березня 1921 р., який забороняв існування на території Польщі антирадянських збройних угруповань. Підготовка військових частин Армії УНР до виступу проти УСРР здійснювалась і в Румунії, де в спеціальних таборах під контролем та при підтримці королівського генштабу проводилося навчання українських збройних формувань тактики партизанської війни [636].

Одразу ж після переходу української армії за Збруч у листопаді 1920 р., писав Ю.Тютюнник, до Державного Центру УНР в екзилі "потяглися делегації з України з проханням продовжувати керувати боротьбою проти окупантів, яка незалежно від неуспіху на фронті проводилась українським народом в виді окремих повстань". Враховуючи розгортання в Україні повстанського руху, Головний Отаман С.Петлюра доручив Ю.Тютюннику приступити до організації необхідного апарату керівництва ним. Відбувалося це за безпосередньої участі Генштабу Польщі та його представництва у Львові [637]. Формування апарату прискорилося після переїзду ППШ до Львова. Енергійну діяльність по підбору кадрів, створенню структури Штабу розгорнув досвідчений генштабіст Ю.Отмарштайн [638].

Механізм підготовки та проведення операцій з метою повалення радянської влади в Україні включав: центральний апарат ППШ і його осередки на радянському кордоні, органи управління партизансько-повстанськими формуваннями на території УСРР, самі партизансько-повстанські загони та підпільні групи(. Виділяються такі важливі напрями роботи ППШ, як здійснення розвідувальних та контррозвідувальних заходів відповідними підрозділами, керівництво розвідувально-підривною діяльністю спеціальних ланок повстансько-підпільного руху в УСРР, підготовка цих сил та військ УНР до відкритого виступу.

Структура центрального апарату протягом існування ППШ зазнавала певних змін, проте чітко визначилися провідні підрозділи, що керували роботою на головних ділянках підготовки збройного повстання. Це відділи: оперативний (на чолі з полковником Ю.Отмарштайном), організаційний (полковник Л.Ступницький), розвідувальний (полковник О.Кузьмінський), адміністративно-політичний (полковник Добротворський). За станом на 21 жовтня 1921 р. особовий склад центрального апарату ППШ налічував кілька десятків військовослужбовців, цивільних спеціалістів та канцелярських працівників [639].

З накопиченням досвіду роботи виникали різноманітні проекти реорганізації центрального апарату ППШ. Один з них було викладено в записці начальника Штабу до Головного Отамана (24 травня 1921 р.). На думку Ю.Тютюнника, бракувало координації дій між ППШ, військовим відомством та іншими вищими державними установами ДЦ УНР, тоді як Штаб мав не тільки орієнтуватися на поточну роботу по підготовці до виступу, а й бути готовим стати тимчасовим органом управління країною в разі її звільнення від більшовиків. Відтак пропонувалося докорінно змінити структуру Штабу, поділивши його на чотири напрями роботи: "військове керування", "політичне керування", "економічне керування" і "керування транспортом". Військове керування передбачало виконання функцій управління повстанськими формуваннями в УСРР та розвідки ворога, "себто збір, систематизація та остаточне оброблення всіх відомостей про стан війська московських окупантів". Таким чином, "військовому керуванню" пропонувалося надати статус пріоритетного. Інші ж підрозділи мали зосередитися на консолідації всіх опозиційних радянській владі партійно-політичних сил, здійсненні в УСРР акцій саботажу на транспорті, проведенні широкої агітації, наданні матеріальної допомоги повстанському руху. Пропонувалося також посилити апарат ППШ кадрами деяких міністерств, передати у підпорядкування ППШ оперативну й розвідочну управи I-го генерал-квартирмейстерства Головної Команди, безпосередньо підпорядковувати начальнику ППШ керівників відділів комплектування й постачання, а з розвідочної управи взяти у повному складі відділи розвідки і контррозвідки.

Безперечно, наведений проект мав чималий сенс, оскільки від успіху діяльності ППШ вирішальним чином залежало відновлення української державності взагалі, а сам ППШ фактично був єдиним органом, що на практиці займався військово-організаційною та оперативною роботою.

Нова структура центрального апарату ППШ була запропонована його начальником пізніше, у зв'язку з поразкою військ УНР у листопаді 1921 р. у так званому "Другому зимовому поході". Передбачалося, що ППШ у більш несприятливих умовах має продовжувати загальне керування рештками повстансько-підпільних формувань в УСРР, а також проводити збір усіх українських збройних формувань за кордоном в єдину армію. Сам ППШ планувалося перевести до Румунії. Структурні зміни мали відбутися і в штабному апараті, який складався б з окремих частин: оперативно-організаційної (керівництво всіма повстансько-підпільними силами), розвідувальної (розвідка й підривна робота проти ворожих військ) та господарської [640].

Варто зазначити, що деякі аспекти внутрішнього життя державних інституцій УНР в еміграції негативно впливали на діяльність провідного органу повстансько-підпільного руху. Насамперед це привнесення в управління повстанським рухом особистих політичних амбіцій вищих цивільних та військових провідників УНР. Так, поміж членами військового керівництва УНР точилася відверта боротьба за контроль над повстанським рухом. Особливі претензії в цьому плані проявляв шеф контррозвідки полковник М.Чоботарів, котрого деякі учасники визвольних змагань вважали навіть більшовицьким агентом [641].