Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир - Страница 76

Уявлення про масштаби повстансько-підпільного руху на території України можуть дати кількісні показники. За свідченнями самих учасників опору в повстанських відділах та організаціях у різні періоди з січня по вересень 1921 р. нараховувалось від 15 до 30 тис. чоловік. Крім того, не менше 30 тис. бійців мав у своєму розпорядженні й анархіст "батько" Махно. У матеріалах однієї з чекістських конференцій є такі свідчення: "Загальна кількість бандитів в 1921 р. досягла 40 тисяч чоловік" [604]. Приблизно такі ж дані наводять сучасні вітчизняні та зарубіжні дослідники [605]. Щоправда, радянські автори називають цей рух опору не інакше як політичним бандитизмом, а збройні формування - куркульськими бандами, а то й просто мізерними шайками озброєних бандитів [606]. Очевидно, що це дуже тенденційний підхід і тому далекий від об'єктивності.

Одним із першочергових завдань уряду УНР в еміграції було реформування спеціальних служб з урахуванням нових умов. Без розв'язання цієї проблеми ставали неможливими дальше проведення збройної боротьби з більшовиками на терені України, вирішення питань внутрішньої безпеки, взаємодії з державними установами Польщі та інших країн, прийняття важливих управлінських рішень. Спецслужба загальнодержавного рівня - Департамент політичної інформації (ДПІ) входив у структуру Міністерства внутрішніх справ УНР. До компетенції Департаменту були віднесені "справи щодо боротьби з елементами та вчинками, які направлені проти державності УНР, їх попередження, виявлення і розслід". Визначалися і способи, за допомогою яких ці функції можна було виконувати, а саме: збір різного роду інформації та направлення відомостей за належністю; здійснення через суд висилок, арештів та інших заходів боротьби з державними злочинцями в тих випадках, коли це згідно з окремими законами належить до юрисдикції міністра внутрішніх справ або перевищує компетенцію місцевих адміністративних органів [607].

14 травня 1921 р. наказом по МВС створюється Комісія по організації політичної інформації. На першому її засіданні 20 травня за доповіддю в.о. директора ДПІ С.Івановича та співдоповіддю начальника відділу цього ж департаменту А.Ганкевича був ухвалений такий план діяльності: розробити закон про утворення Департаменту політичної інформації та надати право міністрові внутрішніх справ затверджувати його тимчасові організаційні засади та інституції; виробити статут ДПІ та інструкції для всіх категорій чиновників. 23 травня Комісія ухвалила назву закону в такій редакції: "Закон про встановлення в складі Міністерства внутрішніх справ Департаменту політичної інформації". Розробку статуту доручили А.Ганкевичу. Цікаво, що питання про цей закон обговорювалося з посиланнями та позитивними оцінками положень закону Гетьмана П.Скоропадського про Державну варту [608].

Протягом червня 1921 р. Комісія розробила структуру ДПІ і визначилася щодо компетенції його підрозділів:

1. Загальний відділ - приймання та розподіл кореспонденції Департаменту; листування ДПІ загального характеру; складання проектів наказів по Департаменту; справи особового складу; фінансове забезпечення та звітність; справи господарського та матеріального характеру.

2. Внутрішній відділ - таємні агентурні справи; створення апарату таємної агентури; викриття політичних злочинів та боротьба з ними; складання періодичних звітів та доповідей про внутрішнє становище на місцях на всій території перебування уряду та його органу; складання періодичних звітів та доповідей про діяльність політичної агентури. Є всі підстави вважати цей відділ контррозвідувальним підрозділом.

3. Закордонний відділ - справи закордонної агентури; складання періодичних звітів та доповідей за донесеннями закордонних агентів; складання звітів про діяльність українських політичних партій за кордоном та їх ставлення до влади УНР; передача внутрішньому відділу відомостей про іноземних політичних агентів, котрі виїжджають в Україну або до місця розташування уряду УНР; перевірка закордонних паспортів; справи політичних емігрантів. Цей відділ можна назвати розвідувальним.

4. Реєстраційний відділ - інструктування агентів (штатних - В.С.) щодо реєстрації державних злочинців і політично підозрілих осіб (реєстраційні, алфавітні, фотографічні картки і т.п.); видання окремих циркулярів ("обіжників") про розшук політичних злочинців; збирання про певних осіб та організації інформації політичного, персонального, громадського, національного, економічного та іншого характеру; загальна реєстрація всіх осіб, котрі активно проявили себе у справі відбудови УНР, а також її противників.

5. Пресовий відділ - координація роботи з пресовими відділами інших міністерств; організація бібліотеки з різними матеріалами та літературою; організація роботи по формуванню громадської думки; налагодження зв'язків з редакціями газет.

6. Відділ зв'язку - забезпечення безперебійного надійного зв'язку з повстансько-підпільними формуваннями на території УСРР [609].

На жаль, немає відомостей про те, чи закінчилась робота комісії прийняттям запланованого закону. Але структуру ДПІ мав саме таку.

До роботи в реформованому ДПІ були залучені колишні співробітники цієї інституції періоду функціонування на терені України. Директором Департаменту призначили С.Івановича, віце-директорами - М.Віденського, Б.Гамзина, М.Пасіченка, С.Михайліва, начальниками відділів - А.Ганкевича, В.Лупенка-Лотовського. ДПІ являв собою воєнізовану організацію зі штатом в кількадесят державних чиновників, котрі мали відповідні службові ранги [610]. Здійснювалося й оновлення кадрів ДПІ. Кандидати, гідні для зарахування на службу, підбиралися в інших департаментах МВС, Міністерстві закордонних справ, серед старшин військових формувань. Основними критеріями добору були: належний загальноосвітній рівень, знання військової справи та іноземних мов, досвід роботи з людьми. Приділялася увага професійній підготовці співробітників, вивченню правових дисциплін. При Адміністраційному департаменті МВС функціонували курси, де службовці Міністерства, в тому числі ДПІ, слухали курс лекцій з теорії ("енциклопедії") права, державного й адміністративного права, кримінального права й процесу та цивільного права й процесу. Після закінчення навчання слухачі складали іспит перед урядовою комісією й отримували відповідний атестат [611]. Зауважимо, що співробітники ДПІ працювали в досить складних матеріально-побутових умовах, але вони мужньо переносили ці негаразди і робили свою справу.

Основні завдання та організаційні засади Департаменту політичної інформації досить чітко викладені в доповіді виконуючого обов'язки директора ДПІ С.Івановича міністрові внутрішніх справ від 15 січня 1921 р. Умовно цю доповідь можна поділити на дві частини. Спочатку йдеться про те, які засоби використовують у політичній боротьбі, що точиться на території України, вороги УНР: агітація на мітингах, сходах, у пресі з метою здобуття прихильників серед населення; провокації, поширення дезінформації про стан і наміри уряду та військ УНР; шпигунство, за допомогою якого виявляються і знищуються організації та діячі - борці за волю України; підкуп преси для формування громадської думки на свою користь; підкуп окремих впливових осіб з метою перетягування цілих партій і груп у свій табір; підкуп впливових осіб з метою сіяння чвар поміж українськими політичними партіями для їх послаблення, руйнації єдиного фронту національних сил; засилання провокаторів на службу до урядових інституцій УНР з метою шпигунства та виклику невдоволення службовців та інших громадян урядом; сприяння в скоєнні державних злочинів [612].